Кожен з нас може бути «олігархом» – координатор благодійних проектів

Київ – Координатор благодійних проектів Павло Новіков розповів про те, що заважає діяльності благодійних організацій в Україні.

– Чи готові українці віддавати гроші на благодійність?

– Не можна сказати – українці готові чи не готові. А земляни готові? Мабуть, що готові всі. Бо потреба віддавати є в кожної людини, це нормально. Це така сама потреба, як отримувати інформацію. Віддавати це кайфно. Відповідно, готові, звісно. Питання тільки в тому, наскільки це зручно, наскільки зрозуміло, на що ти віддаєш і наскільки зрозуміло, що тобі від цього буде комфортніше. І от питання цього комфорту і є точкою успіху або неуспіху різних благодійних проектів.

Минулий рік. Акція у Фейсбук. Оля Кудиненко. Ідея в тому, що багато людей подорожують Європою, залишаються євроценти. Ти їх не здаси в бухгалтерію, якщо це добові, не поміняєш в обмінному пункті. Куди їх дівати? «Принеси сюди і ми поїдемо туди, ці копійки використаємо, купимо ліки для дітей, які тут в Україні не продаються, а вони рятують життя». Кілька тисяч євро за кілька днів! Коли люди розуміють, що це їм зручно, що це креативна ідея (а в Україні некреативне не працює). І коли вони розуміють, куди підуть ці гроші. «От, будь ласка – звіт». Ніхто навіть жодного контракту не підписував. Усе спрацювало так.

– А розкажіть про Українську біржу благодійності, як вона працює?

– Це якраз місце, де можуть зустрітися, кому потрібні гроші і ті, хто хоче їх віддати. Якщо буде зручно, комфортно і він зможе прослідкувати кожну копійку і вона не втратиться. На цій ідеї побудований цей проект, який не є супер-інновацією для світу, але є інновацією для України. Раніше такого не було, і на те є низка різних причин. Це законодавче регулювання, особливості банківської діяльності. Банки вважали, що перерахування коштів з моєї особистої картки на благодійність неможливе. Бо закони прописані так, що регулюються відносини продавця і покупця товарів чи послуг. А благодійність – це не продаж. І якщо вона не дозволена, значить заборонена, читали банки. І нам доводилося це пройти… Україна – цікава країна.

– А які ще найголовніші проблеми, перепони для розвитку благодійності – податки, непрозорість витрат, незацікавленість держави?

– Плакати про те, яка держава і про те, як їй не потрібна благодійна діяльність, не можна. Бо що таке держава? Це тигр з паперу. Ми – це держава. От робіть самі, і буде нормально. Але основні проблеми благодійництва – це особливості податкової і взагалі регуляторної політики, можливість і багато випадків шахрайства і, відповідно, неможливість відслідкувати. Це три кити, на яких базується благодійність. Треба, щоб люди могли довіряти, проконтролювати, а ті, які отримали гроші, витрачали свій час і натхнення на те, щоб пояснити своїм фондодавцям: «Друзі, за ваші гроші зроблено таке, таке і таке». І кожен може перевірити від початку до кінця.

Для мене цікавим було порівняння. 10 років тому Україна й Польща. Схожі сусідні країни, обидві були в радянському таборі. В Україні – близько 4 000 громадських організацій. І зараз приблизно так само. У Польщі – 40 000. У 10 разів більше – на порядок. Питання не в тому, наскільки суспільство в цілому вирішує якісь проблеми. А в тому, як люди об’єднуються – отут, у нас в районі, навколо цього дитсадка, цього класу, цього 700-річного козацького дубу на Хортиці в Запоріжжі. По-різному можна об’єднуватися, але ідея об’єднання працює.

А от з шахрайством не поборешся ніяк, окрім того, що тобі треба піднятися і піти перевірити. Чим більше буде таких, хто перевірить, тим менше буде шахраїв, хоча вони будуть завжди.
– Чи сприяє податкове регулювання в Україні благодійництву…?

– Особливості податкового законодавства в Україні неможливо оцінити одним словом. Дуже часто справді виникає подвійне оподаткування. Якщо я юридична особа, я сплатив усі податки і після цього хочу подарувати інвалідові інвалідний візок. Якщо він коштує більше, ніж мінімальна зарплата, то я маю виступити обов’язковим податковим агентом і утримати податок на доходи фізичних осіб цього інваліда. Жертводавець має відразу сплатити податок від імені людини, якій він дарує.

– Що нового у законодавчому регулюванні діяльності благодійних організацій?

– Нове законодавство, яке працює в галузі громадських організацій, набуло чинності 1 січня. Є вже багато критики і багато позитивних факторів

Я не думаю, що основна перепона у нас саме законодавча. Я думаю, що основна перепона – це національні особливості діяльності людей, які хочуть спілкуватися з громадськими організаціями, але ставляться до них як до людей нижчого соціального статусу.

У Дніпропетровську, коли я сказав, що працюю в благодійному фонді, мені відповіли: «Це для того, щоб брати в оренду за одну гривню на рік ( а є таке положення) муніципальну власність і перездавати її в оренду»…

– А як щодо «маленьких добрих справ»? Наскільки в Україні поширена така допомога ближнім?

– У кожного народу традиції благодійності відрізняються. На світовій мапі благодійності законодавцями моди завжди є британці, а за обсягами зборів лідирують американці. А от у Німеччині всі рятувальні служби на водах існують тільки за рахунок благодійних пожертв.

Зараз в Україні в усіх регіонах працюють «Карітаси». А в Німеччині це другий за розміром після держави роботодавець.

– Що варто змінити в Україні, щоб покращити умови роботи благодійників?


– Законодавство треба привести у відповідність до світових стандартів. Але для того, щоб це розвивалося, це благодійність має стати модною чи обов’язковою.

У багатих є власні благодійні фонди і розуміння того, що вони змінюють глобально. Але кожен з нас може бути таким самим «олігархом»…