Прага – Елізабет Стоун народилася в бідній грузинські родині в глухому селі Грузії в тяжкий час розвалу СРСР. Із раннього дитинства, інвалід з коротшою правою ногою, вона потрапила до дитячого будинку. Нині Елізабет – американська зіркова спортсменка-плавчиня, член паралімпійської зірної США, срібний і бронзовий призер Літніх Паралімпіад у Пекіні та Лондоні. Радіо Свобода вже раніше цікавилось долею 22-річної Елізабет та можливістю її зустрічі з рідними у грузинському селі, що, як виглядає, близька до здійснення.
Сусіди матері Елізабет – Ліани Хурцидзе з села Діхашхо в Імеретії – заспокоюють її перед зустріччю з журналістами: «Ліано, не тремтіть! Не бійтесь так! Вона почувається чудово в Америці. Хтось допоміг їй». 73-річна Ліана викликає співчуття своїм виглядом жінки, вимученої тяжким сільським життям на землі, що ледве давала можливість годувати та ростити її трьох, а потім двох дітей.
Ліана з усіх сил намагається стримати сльози, вимовляючи ім’я «Кетеван». «Ми працювали на землі і, як могли, годували близнюків. Ми не мали інших засобів чи якогось прибутку. Вже пізніше мій чоловік почав отримувати пенсію, яка допомагала. Згодом він помер. Помираючи, просив, щоб я дбала про близнюків (хлопця й дівчину) . Молодша, Кетеван, також була в його серці з того часу, як її відправили до дитячого будинку. Я далі молила Бога, щоб він дозволив мені побачити мою дівчинку хоча б ще раз у житті. Я бажала бачити всіх трьох моїх дітей разом», – розповідає Ліана.
Прийомна донька має побачити рідних – названа мама Елізабет із Мічигану
Елізабет народилася у 1990 році, з наполовину коротшою правою ногою. Вона була третьою дитиною в родині Хурцидзе. Близнюки Ліани старші від Кетеван (Елізабет) на 5 років. Родичі й лікарі переконали маму і батька дати можливість Кетеван вижити в державному притулку. Тато, Амберкі, та його приятель відвезли дитину в Кутаїсі. Вони відвідували її пізніше і були єдині, хто знав про місце перебування дівчинки. Але через 5 років обидва померли. Більше ніхто не знав про те, де перебувала Кетеван.
Лаша, її брат, каже, що він жив до цього часу з тяжким каменем на серці через втрату сестри. Він і потелефонував до бюро Радіо Свобода, коли почув історію про призера Паралімпійських ігор в Лондоні й Пекіні.
58-річна Лінда Стоун, фізіотерапевт із Мічигану (США), адоптувала якраз таку дитину, яку вона хотіла, з особливими потребами. Елізабет було тоді 4 роки. Лінда з любов’ю і терпінням виховала з грузинської дівчинки особистість, хоча це було непросто. Вона часто молилася за її рідну маму.
«(Елізабет), ймовірно, навіть не знає цього, але кожен рік у її день народження, 11 червня, – я знову тепер заплачу – я думала про маму, яка її народила, і запитувала себе, чи думала вона про дівчинку цього дня. Я молилася за неї і просила блага для неї. Тепер ви знаєте, що родина, в якій Елізабет народилася, всі ці роки була в моїй свідомості», – ділиться своїми переживаннями Лінда Стоун.
Вона підтвердила, що вона з прийомною дочкою збирається відвідати рідних Елізабет у Діхашхо.
22-річна призерка Паралімпійських ігор чекає на зустріч із рідними. «Я завжди хотіла повернутися до Грузії, лише щоб довідатися про країну, звідки я походжу, про її культуру. Але тепер я дійсно не знаю, чого чекати… та все ж дивлюся на все це позитивно», – каже Елізабет-Кетеван.
У Діхашхо чекають на зустріч із хвилюванням, із болем та надією.
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Richard Solash
Сусіди матері Елізабет – Ліани Хурцидзе з села Діхашхо в Імеретії – заспокоюють її перед зустріччю з журналістами: «Ліано, не тремтіть! Не бійтесь так! Вона почувається чудово в Америці. Хтось допоміг їй». 73-річна Ліана викликає співчуття своїм виглядом жінки, вимученої тяжким сільським життям на землі, що ледве давала можливість годувати та ростити її трьох, а потім двох дітей.
Я молила Бога, щоб він дозволив мені побачити мою дівчинку хоча б ще раз у житті
Ліана з усіх сил намагається стримати сльози, вимовляючи ім’я «Кетеван». «Ми працювали на землі і, як могли, годували близнюків. Ми не мали інших засобів чи якогось прибутку. Вже пізніше мій чоловік почав отримувати пенсію, яка допомагала. Згодом він помер. Помираючи, просив, щоб я дбала про близнюків (хлопця й дівчину) . Молодша, Кетеван, також була в його серці з того часу, як її відправили до дитячого будинку. Я далі молила Бога, щоб він дозволив мені побачити мою дівчинку хоча б ще раз у житті. Я бажала бачити всіх трьох моїх дітей разом», – розповідає Ліана.
Прийомна донька має побачити рідних – названа мама Елізабет із Мічигану
Елізабет народилася у 1990 році, з наполовину коротшою правою ногою. Вона була третьою дитиною в родині Хурцидзе. Близнюки Ліани старші від Кетеван (Елізабет) на 5 років. Родичі й лікарі переконали маму і батька дати можливість Кетеван вижити в державному притулку. Тато, Амберкі, та його приятель відвезли дитину в Кутаїсі. Вони відвідували її пізніше і були єдині, хто знав про місце перебування дівчинки. Але через 5 років обидва померли. Більше ніхто не знав про те, де перебувала Кетеван.
Лаша, її брат, каже, що він жив до цього часу з тяжким каменем на серці через втрату сестри. Він і потелефонував до бюро Радіо Свобода, коли почув історію про призера Паралімпійських ігор в Лондоні й Пекіні.
58-річна Лінда Стоун, фізіотерапевт із Мічигану (США), адоптувала якраз таку дитину, яку вона хотіла, з особливими потребами. Елізабет було тоді 4 роки. Лінда з любов’ю і терпінням виховала з грузинської дівчинки особистість, хоча це було непросто. Вона часто молилася за її рідну маму.
«(Елізабет), ймовірно, навіть не знає цього, але кожен рік у її день народження, 11 червня, – я знову тепер заплачу – я думала про маму, яка її народила, і запитувала себе, чи думала вона про дівчинку цього дня. Я молилася за неї і просила блага для неї. Тепер ви знаєте, що родина, в якій Елізабет народилася, всі ці роки була в моїй свідомості», – ділиться своїми переживаннями Лінда Стоун.
Вона підтвердила, що вона з прийомною дочкою збирається відвідати рідних Елізабет у Діхашхо.
22-річна призерка Паралімпійських ігор чекає на зустріч із рідними. «Я завжди хотіла повернутися до Грузії, лише щоб довідатися про країну, звідки я походжу, про її культуру. Але тепер я дійсно не знаю, чого чекати… та все ж дивлюся на все це позитивно», – каже Елізабет-Кетеван.
У Діхашхо чекають на зустріч із хвилюванням, із болем та надією.
Матеріал підготували Василь Зілгалов і Richard Solash
