Тоталітаризм після тоталітаризму. Україна – поза історичною пам’яттю

Київ – Якщо в державах на захід від України комуністичний режим, хоч і не всіма, але загалом засуджений як тоталітарний, то Україні так і не вдалося позбутись так званого «посттоталітарного синдрому». Його ознаками є героїзація тоталітарної ідеології та його апологетів, а відтак – відсутність неупередженого вивчення національної історії, фальшування та перекручення історичних фактів, тощо.

Тоталітарним злочином, який назавжди змінив Україну, став Голодомор 30-х років. Львівський історик Андрій Козицький говорить, що тоталітаризм спотворив не лише історичну пам’ять, але й характер українців, їхнє сприйняття самих себе.

«Якщо говорити про перебування людини у стані голоду, то всі медики й психологи погоджуються, що це спричиняє довготривалі психологічні наслідки, які стосуються майже всіх основних, даруйте за комп’ютерне визначення, налаштувань людини, – каже Козицький. – Адже у Голод переважно вижили ті, хто допомагав радянському режиму. Змінились і взаємини усередині родини, ставлення дітей до батьків і навпаки. Бо ж під час Голоду батьки кидали дітей або завозили їх до міста, сподіваючись, що ними хтось заопікується. А діти кидали без допомоги батьків, що було абсолютно неприйнятно в українській традиції».

За словами історика, у радянські часи проти українців влада кинула репресивну машину, яка знищила інтелігенцію – науковців, митців, письменників. І якщо Голодомор був убивством українців через голод, а Сандормох – через розстріл, то паплюження української історії, спотворене відображення її героїв та окремих сторінок було нічим іншим, як моральним та ментальним убивством українців.

Про це також писав у своїй книжці «Червоне століття» і про це розповідав Радіо Свобода академік Мирослав Попович.

Не оновлена Україна

Україна донині не позбулась тоталітарного мислення, не провела політичної люстрації, не засудила офіційно злочинів, скоєних катами в Україні та над українцями, зауважив академік Микола Жулинський у розмові з Радіо Свобода.

«Нині ми маємо дуже складну проблему, яка нас пов’язала по руках і ногах, – ми не можемо відірватись від тоталітарного минулого! Ми його не засудили, ми з ним не розпрощались, і відтак маємо проблеми. Наприклад, за результатами парламентських виборів цього року, до Верховної Ради пройшла Комуністична партія України», – зазначив Жулинський.

Він також нагадав, що в Україні влада донині представлена колишніми комуністичними, радянськими, профспілковими, комсомольськими діячів, які швидко пристосувались до нових умов. Тож ті, хто прийшов до влади, або ж перехопив цю владу, не здатні рішуче порвати з тим минулим, в якому вони жили і в якому добре себе почували, стверджує експерт.

Коли українці здобували Незалежність, вони не уявляли, наскільки стереотипи, ідеологеми, міфологеми, які упродовж десятиліть закладала комуністична система, – наскільки довго вони будуть ще існувати в суспільній свідомості, і як сильно впливатимуть на формування української політичної нації, зазначає Жулинський.

Голодомор ніколи не буде забутий?!

За словами академіка Жулинського, чинна влада навіть таку трагічну сторінку української історії та народної пам’яті, як Голодомор 1932-33 років, трактує за російською системою суспільного міфотворення. Тобто, нинішня влада не визнає Голодомор геноцидом українського народу, а вважає цю трагедію спільною для колишніх радянських народів, про що говорив 2010 року Президент Віктор Янукович на засіданні ОБСЄ.

«Ті міфи Росія продовжує експлуатувати. Ця міфотворчість, характерна для радянського періоду, у дещо видозміненому вигляді, багато в чому домінує у Російській Федерації. Вона звідти транслюється в український інформаційний простір. Нині тоталітаризм, хоч і не є офіційною, формальною ідеологією, але неформально він не викоренений!», – визнає Жулинський.

Тим часом, пересічні українці у соціальних мережах закликають зупинити наступ тоталітаризму і нагадують про відзначення 24 листопада Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років.

Активність молодого покоління українців академіки Жулинський і Попович вважають ознакою оздоровлення суспільства, але не влади.

Биківня: Меморіал жертвам тоталітаризму може стати... жертвою забудовників

Понад 5 тисяч українців і поляків, репресованих у радянські часи, поховані у Биківнянському лісі на околиці Києва. Цього року в Биківні відкритий Меморіал пам’яті репресованих. Але все частіше, окрім поминальних молитов та людського плачу, у лісі чути сокиру: забудовники мають намір побудувати торговельний центр просто поруч із могилами. 15 листопада цього року під тиском громадськості київська прокуратура заборонила будівництво.

Чи надовго ці заборони зупинять «інвесторів», наразі не відомо. Важко сказати, чи зупинять правоохоронні органи, суди та громадськість нищення історичних кварталів Києва, разом з якими зникнуть і пам’ять міста та його мешканців. Як стверджують активісти таких ініціатив, як «Кияни проти забудови Києва» та «Збережи старий Київ», будь-якої миті можливе чергове руйнування архітектурних перлин міста, в яких уособлена пам’ять певних родин або ж окремих сторінок історії Києва, України.

Як зазначив у розмові з Радіо Свобода голова комісії Київради з питань культури Олександр Бригинець, забудова центру Києва та міських околиць за рахунок руйнування історико-культурних пам’яток та некрополів – яскраві ознаки діяльності регресивних антиукраїнських сил.

«Є такі тоталітарні режими, для яких характерні гіперболізація історії країни, перебільшення ролі якоїсь нації тощо. Так от, у нас усі режими, які існують або ж загрожують Україні, перебільшують роль інших націй, переважно сусідніх, в історії створення України. Такі тоталітарні підходи, носять, будьмо відверті, проросійський характер», – зазначив представник Київради.

Чинні політики, не маючи знань про «червоне століття», фактично формують новий тоталітарний проект в Україні, вважає Бригинець.