Київ – Кваліфікована допомога людям зі смертельними хворобами в Україні майже відсутня, а про подібний догляд в домашніх умовах взагалі не йдеться. На цьому наголошують учасники Першого національного конгресу з паліативної допомоги, які мають на меті змінити таку ситуацію. Для цього 350 українських та закордонних спеціалістів хочуть створити відповідне законодавство, підвищити рівень кваліфікації відповідних медичних працівників, а також змінити ставлення самих хворих до паліативної допомоги.
Зоя Ткаченко – пацієнтка «Хоспісу паліативної допомоги» при Київській міській клінічній лікарні №2.
«У мене стадія тяжка: в мене метастази в хребті, в легенях, у печінці. Словом, складна ситуація», – розповідає вона.
Щороку майже пів мільйона таких, як Зоя, потребують паліативної допомоги, мета якої полегшити фізичний біль хворих і надати їм та їхній родині психологічну та духовну підтримку. Однак повністю ці потреби українська медицина забезпечити не в змозі. Найперше – через брак спеціальних установ, кваліфікованих працівників, а також через недоступність якісних методів знеболення.
На цьому наголошує Василь Князевич – колишній міністр охорони здоров’я, а нині голова Першого національного конгресу з паліативної допомоги. На його думку, надто високий рівень наркоманії в Україні призвів до ситуації, коли речовини, що можуть зменшити страждання тяжкохворих (наприклад, таблетований морфін), вважаються наркотичними і заборонені законом.
«Ми розглядаємо опіодні знеболюючі, як ліки, які повинні бути доступні кожному, хто цього потребує. Але лікар у цьому абсолютно не зацікавлений, аптека, медсестра, тому що звітність велика. Треба знайти баланс і тоді результати будуть», – каже він.
Не кількістю, а якістю
Тим часом урядовці обіцяють збільшити кількість хоспісів, яких в Україні, за підрахунками експертів, усемеро менше, ніж потрібно. Про це повідомила директор Департаменту материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ України Світлана Осташко.
«В загальнодержавній програмі боротьби з онкологічними захворюваннями є окреме положення щодо розширення мережі хоспісних центрів та відділень. Вона повинна мати близько 3,5 тисяч ліжок, але на сьогодні їх дуже мало – можливо, 10, враховуючи, що у нас 27 територій», – говорить вона.
Втім нині головною проблемою хоспісів є не лише їхня кількість, але й фінансування. Адже, наприклад, на харчування одного пацієнта Київського хоспісу в 2011 виділяли щодня 7 гривень, а нині ця сума зросла лише до 13. При цьому будь-якого міністерського наказу, котрий би унормував обсяг коштів на утримання хворих у хоспісі, наразі немає.
Водночас міжнародний досвід показав: державі надто дорого утримувати подібні заклади як окремі структури. Про це говорить директор Міжнародної ініціативи «Паліативна допомога» Мері Келлавей. Тож вона радить українцям розвивати насамперед домашню паліативну допомогу. Однак, спонукати державу до цього мають самі хворі, вважає вона.
«Суспільство має вимагати знеболення. Таблетований морфін має бути доступний. І коли це станеться, треба буде працювати над тим, щоб в Україні розвивалася патронажні види допомоги, щоб пацієнти отримували всі необхідні ліки вдома. Але незважаючи на це, програма паліативної допомоги має насамперед працювати в кожній медичній установі», – каже міжнародний експерт.
Водночас Мері Коллавей зауважує: розвиваючи паліативну допомогу, Україна має також навчити медичний персонал надавати знеболення. І у цьому процесі їй можуть суттєво допомогти фінансові донори чи приватні ініціативи, вважає фахівець.
Смерть не є кінцем – кардинал Любомир Гузар
Втім, на думку колишнього голови Української греко-католицької церкви Любомира Гузара, невід’ємним елементом паліативної допомоги має бути і духовна підготовка. Адже смерть, пояснює він, не означає кінець, що і варто пояснювати хворим.
«Паліативна допомога має допомагати сприймати з повним розумінням смерть як перехід. Це вимагає належної підготовки осіб, які намагаються підтримати хвору людину, і тих найрідніших, які переживають навкруги лона смерті», – говорить Любомир Гузар.
Наразі, окрім низки українських державних структур, до Першого національного конгресу з паліативної допомоги долучилися і міжнародні організації. Серед них: міжнародна, європейська та бельгійська Асоціації хоспісної та паліативної допомоги, Міжнародний фонд відродження, а також Представництво ВООЗ в Україні.
Зоя Ткаченко – пацієнтка «Хоспісу паліативної допомоги» при Київській міській клінічній лікарні №2.
«У мене стадія тяжка: в мене метастази в хребті, в легенях, у печінці. Словом, складна ситуація», – розповідає вона.
Щороку майже пів мільйона таких, як Зоя, потребують паліативної допомоги, мета якої полегшити фізичний біль хворих і надати їм та їхній родині психологічну та духовну підтримку. Однак повністю ці потреби українська медицина забезпечити не в змозі. Найперше – через брак спеціальних установ, кваліфікованих працівників, а також через недоступність якісних методів знеболення.
На цьому наголошує Василь Князевич – колишній міністр охорони здоров’я, а нині голова Першого національного конгресу з паліативної допомоги. На його думку, надто високий рівень наркоманії в Україні призвів до ситуації, коли речовини, що можуть зменшити страждання тяжкохворих (наприклад, таблетований морфін), вважаються наркотичними і заборонені законом.
«Ми розглядаємо опіодні знеболюючі, як ліки, які повинні бути доступні кожному, хто цього потребує. Але лікар у цьому абсолютно не зацікавлений, аптека, медсестра, тому що звітність велика. Треба знайти баланс і тоді результати будуть», – каже він.
Не кількістю, а якістю
Тим часом урядовці обіцяють збільшити кількість хоспісів, яких в Україні, за підрахунками експертів, усемеро менше, ніж потрібно. Про це повідомила директор Департаменту материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ України Світлана Осташко.
«В загальнодержавній програмі боротьби з онкологічними захворюваннями є окреме положення щодо розширення мережі хоспісних центрів та відділень. Вона повинна мати близько 3,5 тисяч ліжок, але на сьогодні їх дуже мало – можливо, 10, враховуючи, що у нас 27 територій», – говорить вона.
Втім нині головною проблемою хоспісів є не лише їхня кількість, але й фінансування. Адже, наприклад, на харчування одного пацієнта Київського хоспісу в 2011 виділяли щодня 7 гривень, а нині ця сума зросла лише до 13. При цьому будь-якого міністерського наказу, котрий би унормував обсяг коштів на утримання хворих у хоспісі, наразі немає.
Водночас міжнародний досвід показав: державі надто дорого утримувати подібні заклади як окремі структури. Про це говорить директор Міжнародної ініціативи «Паліативна допомога» Мері Келлавей. Тож вона радить українцям розвивати насамперед домашню паліативну допомогу. Однак, спонукати державу до цього мають самі хворі, вважає вона.
«Суспільство має вимагати знеболення. Таблетований морфін має бути доступний. І коли це станеться, треба буде працювати над тим, щоб в Україні розвивалася патронажні види допомоги, щоб пацієнти отримували всі необхідні ліки вдома. Але незважаючи на це, програма паліативної допомоги має насамперед працювати в кожній медичній установі», – каже міжнародний експерт.
Водночас Мері Коллавей зауважує: розвиваючи паліативну допомогу, Україна має також навчити медичний персонал надавати знеболення. І у цьому процесі їй можуть суттєво допомогти фінансові донори чи приватні ініціативи, вважає фахівець.
Смерть не є кінцем – кардинал Любомир Гузар
Втім, на думку колишнього голови Української греко-католицької церкви Любомира Гузара, невід’ємним елементом паліативної допомоги має бути і духовна підготовка. Адже смерть, пояснює він, не означає кінець, що і варто пояснювати хворим.
«Паліативна допомога має допомагати сприймати з повним розумінням смерть як перехід. Це вимагає належної підготовки осіб, які намагаються підтримати хвору людину, і тих найрідніших, які переживають навкруги лона смерті», – говорить Любомир Гузар.
Наразі, окрім низки українських державних структур, до Першого національного конгресу з паліативної допомоги долучилися і міжнародні організації. Серед них: міжнародна, європейська та бельгійська Асоціації хоспісної та паліативної допомоги, Міжнародний фонд відродження, а також Представництво ВООЗ в Україні.
