Рига – Серед жителів двомільйонної Латвії майже 7,5 відсотків складають інваліди. Із усіх латвійців, які мають інвалідність, спортом займається лише 10 відсотків. Незважаючи на це, латвійські паралімпійці голосно заявили про себе у світі. На Параолімпійських іграх у Лондоні Латвію представляли 8 спортсменів, серед яких уже були й рекордсмени. Зокрема триразовий чемпіон Айгарс Апініс у Лондоні отримав золоту медаль у штовханні кулі та срібну у метанні диску.
«Хіба птахи нещасливі від того, що не можуть малювати своїми крилами? Хіба люди нещасливі тому, що не можуть піднятися у повітря на руках, як на крилах? Я не граю футбол, я не можу ходити по сходах, але чи вважаю я себе нещасливим?» – зауважує Айгарс Апініс у рекламному відео в рамках акції «Ми є – Ми можемо» з підтримки латвійських паралімпійців, організованої банком Cіtadele.
Мета акції – на прикладі латвійських паралімпійців залучити до занять спортом нових людей, які мають інвалідність, змінити ставлення до інвалідів у суспільстві та їхніх можливостей.
Важкий шлях до нагород
Айграс займається параолімпійським спортом від 1998 року. Брав участь у Паралімпійських іграх в Сіднеї, Афінах, Пекіні та Лондоні. Має у своїй колекції чотири нагороди з метання диску (дві золоті медалі, срібну та бронзову), а також золоту й срібну медалі у штовханні кулі.
Шлях до цих нагород був нелегким. Після травми шийних хребців під час купання 18-річний красивий і здоровий хлопець зміг пересуватися лише в інвалідній колясці.
Айгарс каже, що дві людини допомогли йому продовжити жити у цей важкий час. Це мама, яка одна виховувала трьох синів і була живим прикладом надзвичайної сили волі. Друга людина, без якої Айгарс Апініс не зміг би досягти високих спортивних результатів, – його тренер Алдіс Шупулнієкс.
Нині Айгарс очолює Латвійську федерацію інвалідного спорту. Своїм прикладом він намагається залучити до заняття спортом більше людей з обмеженими можливостями.
«Це ж приємно бути потрібним суспільству. Добре, коли молоді люди хочуть займати спортом, бігати, плавати. Але усім кажу, слід багато працювати і боротися чесно, а час уже покаже», – радить Айгарс Апініс.
Він вважає, що спортсмен, який захищає честь держави на міжнародній арені, не повинен постійно думати про те, як заробити на проживання, придбати новий протез чи дістати інвентар.
Держава коштами відзначить паралімпійців
Як чемпіон лондонської Паралімпіади з Латвії Айгарс Апініс отримає премію від держави у розмірі 72 тисячі євро. Наразі 50 відсотків цієї премії буде виплачено спортивним працівникам, які допомагали спортсмену у Лондоні.
23-річний Ріхардс Снікус вперше представляв Латвію на Паралімпійських іграх у Лондоні у кінному спорті. Ріхардс від народження хворіє церебральним паралічем. Любов до коней, а потім і до кінного спорту у нього з дитинства, коли він почав займатися рейтерапією у спортивному клубі Telfas.
У Лондоні Ріхард Снікус зайняв четверте місце у змаганнях із верхової їзди. Він також має отримати нагороду від держави у розмірі понад 15 тисяч євро, половина з яких піде на виплату тренеру та обслуговуючому персоналу.
Гінтс Йонастс на Паралімпійських іграх у Лондоні виступав у змаганнях зі стрільби з лука. 40 років пройшло відтоді, як Гінтс після невдалої операції став інвалідом. Однак він зміг пристосувати до життя, має сім’ю, будинок, займається бізнесом з флористики.
Витрати – за власний рахунок
За словами Гінтса, стрільба з лука – недешевий вид спорту. І майже усі витрати відбуваються за рахунок спортсмена. Щоб поїхати на Паралімпійські ігри, спортсмен-інвалід має сплатити членський внесок у розмірі 1000 євро, тоді як звичайний – лише 270 євро.
Це пов’язано з тим, що Міжнародний паралімпійський комітет вважає, що поїздки спортсменів на міжнародні чемпіонати має спонсорувати держава, однак латвієць Гінтс Йонастас сплачує усі витрати особисто.
За його словами, інвалідам важко займатися спортом у непристосованих для їхніх потреб умовах.
«Якщо злива, то уся коляска мокра, сидиш у калюжі на стадіоні дві-три години. Безумовно, у таких умовах важче змагатися. Навіть коли йде дощ, змагання не скасовують, мені приходилося стріляти, коли був сніг із дощем», – розповідає Гінтс Йонастс.
Латвійські паралімпійці визнають, що у Латвії ставлення до спортсменів-інвалідів бажає бути кращим. Зокрема, співфінансування Латвійського паралімпійського комітету складає лише 30% від загального бюджету комітету. Щоправда, цього року влада була щедрішою і виділила 70% коштів.
У 1992 році у Латвії був створений паралімпійський комітет, який представляє спортсменів у 13 видах спорту.
Дані Міністерства добробуту Латвії свідчать, що за останні чотири роки кількість людей із обмеженими можливостями у Латвії збільшилася на 30 тисяч.
Одне із завдань Латвійського паралімпійського комітету – підтримати таких людей, довести їм, що є вихід зі складної ситуації.
У суспільстві змінюється ставлення до інвалідів
Інваліди у Латвії користуються певними пільгами, зокрема у сфері охорони здоров’я, транспорті. Однак, як зазначив Радіо Свобода інвалід 1-ї групи, незрячий Валентин Задера, він і його незряча дружина у повному обсязі зі свої пенсії по інвалідності сплачують комунальні послуги за квартиру.
Водночас він визнав, що за останні роки відбулися певні покращення, зокрема на вулицях встановлені звукові світлофори, для інвалідів, які пересуваються на колясці, у громадських місцях встановлені пандуси, зручно стало їздити у транспорті. Інваліди 1-ї та 2-ї груп можуть претендувати на послуги асистента.
Потрохи змінюється ставлення до інвалідів й у суспільстві. Латвійці починають звикати, що поряд з ними може працювати, відпочивати й головне повноцінно жити людина з обмеженими можливостями.
«Хіба птахи нещасливі від того, що не можуть малювати своїми крилами? Хіба люди нещасливі тому, що не можуть піднятися у повітря на руках, як на крилах? Я не граю футбол, я не можу ходити по сходах, але чи вважаю я себе нещасливим?» – зауважує Айгарс Апініс у рекламному відео в рамках акції «Ми є – Ми можемо» з підтримки латвійських паралімпійців, організованої банком Cіtadele.
Мета акції – на прикладі латвійських паралімпійців залучити до занять спортом нових людей, які мають інвалідність, змінити ставлення до інвалідів у суспільстві та їхніх можливостей.
Важкий шлях до нагород
Айграс займається параолімпійським спортом від 1998 року. Брав участь у Паралімпійських іграх в Сіднеї, Афінах, Пекіні та Лондоні. Має у своїй колекції чотири нагороди з метання диску (дві золоті медалі, срібну та бронзову), а також золоту й срібну медалі у штовханні кулі.
Шлях до цих нагород був нелегким. Після травми шийних хребців під час купання 18-річний красивий і здоровий хлопець зміг пересуватися лише в інвалідній колясці.
Айгарс каже, що дві людини допомогли йому продовжити жити у цей важкий час. Це мама, яка одна виховувала трьох синів і була живим прикладом надзвичайної сили волі. Друга людина, без якої Айгарс Апініс не зміг би досягти високих спортивних результатів, – його тренер Алдіс Шупулнієкс.
Нині Айгарс очолює Латвійську федерацію інвалідного спорту. Своїм прикладом він намагається залучити до заняття спортом більше людей з обмеженими можливостями.
«Це ж приємно бути потрібним суспільству. Добре, коли молоді люди хочуть займати спортом, бігати, плавати. Але усім кажу, слід багато працювати і боротися чесно, а час уже покаже», – радить Айгарс Апініс.
Він вважає, що спортсмен, який захищає честь держави на міжнародній арені, не повинен постійно думати про те, як заробити на проживання, придбати новий протез чи дістати інвентар.
Держава коштами відзначить паралімпійців
Як чемпіон лондонської Паралімпіади з Латвії Айгарс Апініс отримає премію від держави у розмірі 72 тисячі євро. Наразі 50 відсотків цієї премії буде виплачено спортивним працівникам, які допомагали спортсмену у Лондоні.
23-річний Ріхардс Снікус вперше представляв Латвію на Паралімпійських іграх у Лондоні у кінному спорті. Ріхардс від народження хворіє церебральним паралічем. Любов до коней, а потім і до кінного спорту у нього з дитинства, коли він почав займатися рейтерапією у спортивному клубі Telfas.
У Лондоні Ріхард Снікус зайняв четверте місце у змаганнях із верхової їзди. Він також має отримати нагороду від держави у розмірі понад 15 тисяч євро, половина з яких піде на виплату тренеру та обслуговуючому персоналу.
Гінтс Йонастс на Паралімпійських іграх у Лондоні виступав у змаганнях зі стрільби з лука. 40 років пройшло відтоді, як Гінтс після невдалої операції став інвалідом. Однак він зміг пристосувати до життя, має сім’ю, будинок, займається бізнесом з флористики.
Витрати – за власний рахунок
За словами Гінтса, стрільба з лука – недешевий вид спорту. І майже усі витрати відбуваються за рахунок спортсмена. Щоб поїхати на Паралімпійські ігри, спортсмен-інвалід має сплатити членський внесок у розмірі 1000 євро, тоді як звичайний – лише 270 євро.
Це пов’язано з тим, що Міжнародний паралімпійський комітет вважає, що поїздки спортсменів на міжнародні чемпіонати має спонсорувати держава, однак латвієць Гінтс Йонастас сплачує усі витрати особисто.
За його словами, інвалідам важко займатися спортом у непристосованих для їхніх потреб умовах.
«Якщо злива, то уся коляска мокра, сидиш у калюжі на стадіоні дві-три години. Безумовно, у таких умовах важче змагатися. Навіть коли йде дощ, змагання не скасовують, мені приходилося стріляти, коли був сніг із дощем», – розповідає Гінтс Йонастс.
Латвійські паралімпійці визнають, що у Латвії ставлення до спортсменів-інвалідів бажає бути кращим. Зокрема, співфінансування Латвійського паралімпійського комітету складає лише 30% від загального бюджету комітету. Щоправда, цього року влада була щедрішою і виділила 70% коштів.
У 1992 році у Латвії був створений паралімпійський комітет, який представляє спортсменів у 13 видах спорту.
Дані Міністерства добробуту Латвії свідчать, що за останні чотири роки кількість людей із обмеженими можливостями у Латвії збільшилася на 30 тисяч.
Одне із завдань Латвійського паралімпійського комітету – підтримати таких людей, довести їм, що є вихід зі складної ситуації.
У суспільстві змінюється ставлення до інвалідів
Інваліди у Латвії користуються певними пільгами, зокрема у сфері охорони здоров’я, транспорті. Однак, як зазначив Радіо Свобода інвалід 1-ї групи, незрячий Валентин Задера, він і його незряча дружина у повному обсязі зі свої пенсії по інвалідності сплачують комунальні послуги за квартиру.
Водночас він визнав, що за останні роки відбулися певні покращення, зокрема на вулицях встановлені звукові світлофори, для інвалідів, які пересуваються на колясці, у громадських місцях встановлені пандуси, зручно стало їздити у транспорті. Інваліди 1-ї та 2-ї груп можуть претендувати на послуги асистента.
Потрохи змінюється ставлення до інвалідів й у суспільстві. Латвійці починають звикати, що поряд з ними може працювати, відпочивати й головне повноцінно жити людина з обмеженими можливостями.
