Українці в пошуках притулку в Чехії

Прага – «Azylant» – так в Чехії називають іноземного громадянина – біженця, який отримав притулок у цій країні. Від моменту надання притулку (з грецької asylon – притулок) іноземець дістається під правовий захист країни перебування і має всі такі самі права, як чех, лише не має виборчого права. Про те, скільки громадян України цього року подало прохання про надання притулку, скільки часу триває процедура отримання притулку, і які вони мають права, Радіо Свобода розповів директор Управління міграції та політики надання притулку Міністерства внутрішніх справ Чехії Томаш Гайшман.

– Скільки громадян України звернулось цього року з проханням надати притулок у Чехії? Їх більше чи менше, ніж у минулих роках?

– Повинен сказати, що їх не більше, ніж у минулих роках. Після 2000 року українці статистично домінували серед прохачів притулку у Чехії. Громадяни України тоді намагались вирішувати недоліки в нашому законодавстві щодо легалізації свого перебування саме цим шляхом. Злом надійшов наприкінці 1990-х – на початку 2000 року, коли з’явились нові вимоги щодо документів і правил надання притулку. Із загального числа 18 тисяч заяв іноземців про надання притулку в Чехії у 2001 році 90 відсотків надходило від громадян з колишнього СРСР, і приблизно 40-50 відсотків із них було від українців. А тому цьогорічна кількість – 83 особи – виглядає на цьому тлі просто малоцікавою.

– А в порівнянні з минулим роком це число менше чи більше?

– Я б сказав, що приблизно на тому самому рівні. Чехія дуже пішла вперед в іншій області – в області легалізації легального перебування чужинців. Для них є зараз простіше не просити політичний притулок, а просто легалізувати своє перебування шляхом процедури легалізації документів на проживання.

– Роз’ясніть, будь ласка, скільки часу, відповідно до чинного чеського законодавства, потрібно, щоб отримати притулок? Адже відомі випадки, коли хтось чекає тиждень, хтось місяць, а хтось і після року очікувань не має відповіді. Існують тут якісь часові межі?

– Головний часовий ліміт – це 90 днів, хоча у випадках потреби Міністерство внутрішніх справ цей термін часто продовжує. А те, що хтось чекає на рішення про притулок 10 днів, а інший день, – то мені такі випадки невідомі. В середньому, дотримуємось ліміту 90 днів, хоча кожна заява про надання притулку інша. Є випадки, коли все цілком зрозуміло, доказово і безконфліктно – в негативному чи позитивному сенсі, тоді винесення рішення триває швидко. В інших випадках розглядається маса доказових матеріалів і тоді, відповідно до законодавства, потрібно перевірити низку справ по суті. Цей процес може тривати доволі довго.

При цьому прошу не забувати, що процедура надання притулку Міністерством внутрішніх справ є тільки першим ступенем процесу. Дуже часто, приблизно у 95 відсотках випадків відмов ці люди на основі наданого їм права звертаються зі скаргами до інших інстанцій – до крайового суду, можуть іти й далі – подавати апеляційну заяву. А суди не мають встановлених термінів, працюють за власним графіком у межах своєї судової незалежності. Через те рішення про відхилення заяви про притулок, винесене в межах встановлених законом 90 днів, може тягнутись і кілька років.

– Громадяни України сприймають Чехію як країну, яка надала вже притулок багатьом українцям, серед яких є й відомі громадяни. Колишній міністр економіки України Богдан Данилишин після 3-місячного перебування в тюрмі отримав політичний притулок. Набагато менше на це чекав Олександр Тимошенко – чоловік колишнього Прем’єра України Юлії Тимошенко. Чим керується Міністерство внутрішніх справ у таких випадках, чи беруться до уваги економічні чи політичні мотиви?

– Найголовніше: ми не коментуємо своїх рішень. Крім цього, відповідаючи на ваші попередні запитання щодо тривалості процедури надання притулку, я вже зазначив, що ми – Міністерство внутрішніх справ – не повідомляємо, хто і коли подав прохання, не повідомляємо країни походження громадян, так само, як і терміну тривалості процедури. Ми не коментуємо ці справи, не говоримо, скільки це забрало днів – 10 чи 14. Якщо прохач виконує вимоги, закладені в законі про притулок в його окремих параграфах і в сенсі Женевської конвенції, то це тільки компетенція відповідної інстанції, коли і яке рішення вона винесе.

Щодо економічних мотивів, то я б тут наголосив, що Чеська Республіка вже упродовж останніх 15 років принципово зазначає, що економічне становище в країні походження не належить до доказів, на основі яких Чехія будь-кому надавала б притулок.

– Тобто серед тих 83 українських громадян, які цього року подали документи з проханням притулку, немає економічних, але тільки політичні мотиви?

–Я б так не сказав. Подано 83 заяви, і нашим правилом є не коментувати їх, тому що, згідно з процедурою розгляду справи, відбувається спілкування тільки між нами й прохачем чи його уповноваженою особою, і в жодному випадку не з іншими ланками державних органів. Ми наполягаємо на тому, що тільки наше Міністерство має право виносити рішення самостійно, без сторонніх впливів. У разі, якщо ми потребуємо консультації чи допомоги, то звертаємось за нею, але до винесення рішення нікому не дамо втручатись.

– Які права мають прохачі притулку в Чехії? Чи мають вони право на адвоката, чи можуть вільно пересуватись по країні?

– У Чеській Республіці, так само, як і загалом у межах Європи, ці правила стандартні. Я б не порівнював це з правилами в Італії, Греції чи Іспанії, ми, швидше, виходили з досвіду, доброї практики і гуманітарних аспектів притулку таких країн, як Німеччина, Австрія, Скандинавія, Голландія. Швидше ми б себе порівнювали саме з цими країнами. З погляду права на захист, реалізації свого прохання ми стоїмо на рівні вищого ліміту логіки. Якщо в цьому є необхідність, прохачеві може бути надана правнича допомога. Заявник має право подати апеляцію на перегляд справи, в цьому випадку до неї залучається адвокат чи інші фахівці, компетентні особи. Тоді настає третій ступінь процедури – прохач притулку має право звернутись до вищої інстанції. І тисячі прохачів притулку цю можливість використовують.

При цьому прошу не забувати, що тоді, коли формувалась уся ця наша система опіки чужинцями, прохачами притулку, від початку була врахована така її складова, як забезпечення прав матеріально чи соціально слабших осіб. Від середини 1990-х років існують доволі високі дотації, які використовує Міністерство внутрішніх справ на правничу допомогу, яку надають неурядові організації. Ми на себе взяли зобов’язання, які має Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, – фінансувати розвиток неурядового сектору. У цьому сенсі кількість неурядових організацій, які займаються правничими консультаціями в Чехії та якість їх роботи добре відомі у світі.

– А чи мають право на роботу прохачі притулку в Чехії?

– Один раз на рік упродовж періоду ведення процесу вони можуть працювати. Але давайте повернемось на землю і поглянемо на все сільським розумом. Прохач притулку на теренах Чехії забезпечується всім головним, потреба працювати до цього не належить. Ми розуміємо, що в разі довшого, ніж рік, процесу розгляду прохання про притулок, ця людина може вступити на ринок праці. Права на працю особи, які чекають на вирішення справи до одного року, не мають.

– А якими є ці головні умови, якими забезпечує Чехія прохачів притулку?

– Ці люди мають ті умови, які забезпечують головні потреби людини.У закладах для прохачів притулку після перебування 10-20 днів у карантині особам надається житло і харчування, можна займатись соціальною працею, займатись у групах за інтересами. Роботою закладів для прохачів притулку займається наша структура – Управління закладами для біженців. Важливо також, що від самого початку перебування в закладі іноземець має таке саме право на медичне забезпечення, як і чеський громадянин. І, звичайно, що Чехія в разі потреби повністю покриває видатки на лікування наслідків фізичних чи психічних переслідувань громадян, яких вони зазнали в країнах свого походження.

– Чи має право прохач притулку в Чехії довідатись причину відмови у наданні притулку?

– Пояснення причини відмови включає обґрунтування, пояснення і воно, як правило, є дуже широким. Воно мусить бути таким, щоб вистояти в суді. Тобто, суду мають бути виставлені чіткі аргументи, на основі яких у проханні притулку було відмовлено. Цей документ людина дістає на руки і може з ним далі поступати, як буде вважати потрібним: подавати скаргу, може критикувати. Повністю позиція, яку зайняв відповідний орган Міністерства стосовно прохача притулку, є загальнодоступна. А що він з документом робитиме далі, це його справа. У разі відмови в такого громадянина є 30-денний термін, щоб покинути країну або подати апеляцію. Коли ж після проведення всіх ступенів процесу, про які ми тут говорили, громадянинові на основі правових норм все ж було відмовлено і він не має права на жодну з форм міжнародного захисту, тоді його обов’язком є покинути цю країну.