У Донецьку до жовтня буде «Мінлива хмарність»

Донецьк – У Донецьку відкрилася виставка фотографій під назвою «Мінлива хмарність». Вісьмох художників із різних країн, серед яких Канада, Бразилія й Великобританія, запросили протягом місяця пожити у Донецьку та втілити побачене у своїх фотороботах. Проект показали у стінах культурного осередку «Ізоляція». У центрі робіт митців – історії життя донеччан.

«Ізоляція» – у минулому завод, а зараз чи не єдиний центр сучасного мистецтва у Донецьку. Цього разу роботи художників розмістили в колишніх цехах та просто неба. Щоб обійти всю експозицію, знадобиться не менше двох годин.

Митці досліджували «Мінливу хмарність» Донецька абсолютно по-різному. Хтось – через знайомство із субкультурами, а хтось, як британець Річард Енсетт, – через загальнолюдські цінності. Його проект візуально виглядає вражаюче: це – величезні фото. Й оскільки в цеху немає світла, підсвічені лише самі роботи, це робить їх схожими на сітілайти.

На одній стіні цеху висять потрети людей, які лікуються в обласній травматології, більшість із них у гіпсі. На стіні навпроти висять зображення хлопчиків-аутистів. І ті, й інші сфотографовані вночі серед квітів. За словами художника, він лише хотів показати щось спільне для всіх людей, і цим спільним, на його думку, стало співпереживання.

Співпереживання і маленькі історії

«У садах лікарні я почув дискусію про травми та зцілення. І це було якраз тим, чим можна поділитися між країнами. Тому що людський досвід однаковий. Я не хотів судити Донецьк чи Україну, тому що я не маю права цього робити. Я лише хотів знайти щось спільне – співпереживання. Так ми почали шукати цей рівнозначний досвід. Ми шукали фізичну шкоду там, а відчули шкоду ще й емоційну приховану», – розповідає Річард Енсетт, коментуючи ідею портретів і зображення дітей-аутистів.

Він зазначає, що із самого початку мав лише задум сфотографувати тих, хто лікується у відділенні травматології. Але познайомився з матір’ю сина-аутиста, яка об’єднала батьків дітей із аналогічною проблемою у ціле товариство. Так і вийшла ще одна серія портретів.

В іншому цеху оригінальну ідею втілив у життя киянин Гомер (Саша Курмаз). Він обладнав шість кабінок, у середині яких створив перфомативний простір: у центрі – велика фотографія головного героя, а по боках – менші зображення того, що його оточує. Фотокартки мають оригінальний супровід — інтерв’ю з героями, записані на диктофон, плюс музика різних стилів.

Сам художник у коментарі Радіо Свобода так пояснив своє бачення Донецька: «Відео просто передане у фотографії. Це не просто абстрактні відеоролики, це такі короткі історії про молодих людей, які живуть у Донецьку. І про ті речі, з якими вони стикаються кожен день. Донецьк – це чудове місто. Для мене фотографія не дуже важлива, для мене важливе відчуття. Це такі стоп-кадри. Для мене було важливо зробити таку маленьку історію, а не просто красиву фотографію».

Загалом усі художники зійшлися на думці, що коли сам живеш у місті, то багато чого не помічаєш. А коли приїжджаєш лише на місяць, можеш побачити цікаві деталі, помітні лише гостеві.

Експозиція буде відкрита у Донецьку до 1 жовтня.