Варшава – Українці повинні будувати свій український світ, незалежно від того, де вони перебувають, вважає глава Української греко-католицької церкви, Верховний архієпископ Святослав Шевчук. Радіо Свобода зустрілося з Блаженнішим Святославом у польському Вроцлаві, де відбулося засідання постійного синоду УГКЦ – органу, який допомагає Верховному архієпископу управляти церквою в Україні та за її межами. Греко-католицькі єпископи розмовляли про стратегію розвитку церкви, зокрема про духовну опіку над українськими емігрантами. Глава УГКЦ поділився з Радіо Свобода своїми міркуваннями щодо еміграції та гарячих мовних дискусій в Україні.
– Ваше Блаженство, українцям, які емігрують з України, доводиться чути, що вони безвідповідально ставляться до долі вітчизни, що вони зрадники. Яка Ваша думка з цього приводу?
– Абсолютно ні, я працював серед емігрантів – і в Греції, і в Італії. Я і тепер їх відвідую всюди, де є наші люди, а нема наших структур. Це добрі люди, які виїхали з України не від легкого життя, чи в пошуках кращого клімату. Можливо, навіть, що це найкращі люди. Ми бачимо, що з України сьогодні виїжджає середній клас, нас це не може не турбувати, тому наша церква намагається зробити все для того, щоб з одного боку мінялося суспільство в Україні, а з іншого, щоб ті наші люди, які опинилися за межами батьківщини, мали духовну опіку в своїх громадах, у своїй церкві, у своєму обряді і своєю мовою. Ми йдемо за нашими людьми. Я б сказав, що географія нашої церкви сьогодні є географією руху наших емігрантів (якщо мова йде по нашу церкву у світі, поза межами України). І завжди наша церква йшла за нашими людьми для того, щоб український світ міг розбудовуватися там, де, можливо, його не було, щоб ми могли побачити якусь позитивну сторону феномену еміграції що, безперечно, сьогодні є складним і болючим для українського суспільства.
– В Україні точаться бурхливі дискусії про статус української та російської мов. Як Ви вважаєте, яким цей статус повинен бути?
– На це питання відповім однозначно: державною мовою повинна бути тільки українська. Чому? Тому що введення другої державної мови спричинить зникнення української мови в Україні. Сьогодні багато аналітиків говорять про те, що якщо російська мова стане другою державною, то вона посилить шалений процес русифікації, який сьогодні відбувається в Україні. Дехто говорить, що такої русифікації не було навіть за часів Совєтського Союзу. Тому, коли йдеться про державну мову в Україні, то вона повинна бути одна – українська, бо це запорука її збереження і розвитку.
– Ваше Блаженство, наскільки, на Вашу думку, для України небезпечна ідея «русского міра»?
– «Русскій мір» – це політичний проект, який не має нічого спільного ні з історією, ні з сьогочасними суспільними рухами, які відбуваються в Україні. Сьогодні в Україні про «русскій мір» в контексті суспільного життя говориться, як про певний геополітичний проект, який зазнав невдачі. Очевидно, буде тиск політичний, можливо, теж і економічний, але я думаю, що ми повинні не так боятися «русского міра», як ми повинні будувати український світ. А ми його будуємо тоді, коли всі українці, де б вони не перебували, чи то в Україні, чи то за її межами, відчували єдність нашої української громади і не піддавалися асиміляції. Тоді, я думаю, що там де ми є, ми лишимося собою і ніякі чужі світи нам не загрожуватимуть. Не йдеться про противагу «русскому міру», та якщо ми не будуватимемо свій світ, то за нас хтось це обов’язково змушений буде зробити.
– Ваше Блаженство, українцям, які емігрують з України, доводиться чути, що вони безвідповідально ставляться до долі вітчизни, що вони зрадники. Яка Ваша думка з цього приводу?
З України сьогодні виїжджає середній клас, нас це не може не турбувати
– Абсолютно ні, я працював серед емігрантів – і в Греції, і в Італії. Я і тепер їх відвідую всюди, де є наші люди, а нема наших структур. Це добрі люди, які виїхали з України не від легкого життя, чи в пошуках кращого клімату. Можливо, навіть, що це найкращі люди. Ми бачимо, що з України сьогодні виїжджає середній клас, нас це не може не турбувати, тому наша церква намагається зробити все для того, щоб з одного боку мінялося суспільство в Україні, а з іншого, щоб ті наші люди, які опинилися за межами батьківщини, мали духовну опіку в своїх громадах, у своїй церкві, у своєму обряді і своєю мовою. Ми йдемо за нашими людьми. Я б сказав, що географія нашої церкви сьогодні є географією руху наших емігрантів (якщо мова йде по нашу церкву у світі, поза межами України). І завжди наша церква йшла за нашими людьми для того, щоб український світ міг розбудовуватися там, де, можливо, його не було, щоб ми могли побачити якусь позитивну сторону феномену еміграції що, безперечно, сьогодні є складним і болючим для українського суспільства.
– В Україні точаться бурхливі дискусії про статус української та російської мов. Як Ви вважаєте, яким цей статус повинен бути?
Державною мовою повинна бути тільки українська. Тому що введення другої державної спричинить зникнення української мови в Україні
– На це питання відповім однозначно: державною мовою повинна бути тільки українська. Чому? Тому що введення другої державної мови спричинить зникнення української мови в Україні. Сьогодні багато аналітиків говорять про те, що якщо російська мова стане другою державною, то вона посилить шалений процес русифікації, який сьогодні відбувається в Україні. Дехто говорить, що такої русифікації не було навіть за часів Совєтського Союзу. Тому, коли йдеться про державну мову в Україні, то вона повинна бути одна – українська, бо це запорука її збереження і розвитку.
– Ваше Блаженство, наскільки, на Вашу думку, для України небезпечна ідея «русского міра»?
Сьогодні в Україні про русскій мір в контексті суспільного життя говориться, як про певний геополітичний проект, який зазнав невдачі
– «Русскій мір» – це політичний проект, який не має нічого спільного ні з історією, ні з сьогочасними суспільними рухами, які відбуваються в Україні. Сьогодні в Україні про «русскій мір» в контексті суспільного життя говориться, як про певний геополітичний проект, який зазнав невдачі. Очевидно, буде тиск політичний, можливо, теж і економічний, але я думаю, що ми повинні не так боятися «русского міра», як ми повинні будувати український світ. А ми його будуємо тоді, коли всі українці, де б вони не перебували, чи то в Україні, чи то за її межами, відчували єдність нашої української громади і не піддавалися асиміляції. Тоді, я думаю, що там де ми є, ми лишимося собою і ніякі чужі світи нам не загрожуватимуть. Не йдеться про противагу «русскому міру», та якщо ми не будуватимемо свій світ, то за нас хтось це обов’язково змушений буде зробити.
