Львів – 65 років тому, 28 квітня 1947 року, комуністична влада Польщі розпочала операцію «Вісла». З рідних домівок і етнічних українських земель Ряшівщини, Любліна, Краківського воєводства було примусово виселено на Північ і Захід Польщі близько 150 тисяч українців.
Але донині не встановлено державного пам’ятного знаку жертвам операції «Вісла» ні в Україні, ні в Польщі. Донині належно не оцінені ці трагічні події. Про події 65-річної давнии у Польщі в Україні знає і згадує обмаль людей.
Біля Домініканського собору у Львові усмішкою і піднятим догори пальцем вітає перехожих художник-примітивіст Єпіфаній Дровняк у бронзі або ж Никифор Криницький. За шість років це став улюблений пам’ятник львів’ян і туристів. Навіть жартують, якщо потерти бронзовий палець художника, то всі бажання здійсняться. Палець аж світиться на сонці…
Однак обмаль перехожих знає, що Никифор, який мав різні імена, Єпіфаній Дровняк, Никифор з Криниці, Ян Криницький, постраждав під час операції «Вісла», як і багато лемків. Глухонімого художника кілька разів виселяли з Криниці до Щецина і він повертався на рідну землю, долаючи сотні кілометрів шляху. Щоб залишитися на рідних теренах довелось змінити ім’я і він нібито став поляком. Польська влада на надгробкові художникові написала польською мовою «Нікіфор Крініцкі» і його представляли у світі, як польського митця. П’ять років Об’єднання лемків Польщі доводило у суді, що відомий польський художник Никифор Криницький і лемко Єпіфаній Дровняк – це одна особа.
Операція «Вісла» – кульмінація етнічної чистки українців
Більшість українців, майже 150 тисяч, так і не повернулись до своєї домівки, землі і церкви. Хто чинив спротив – був убитий, зауважила дослідниця цих подій, українка з Польщі Марія Паньків.
«Багато людей не зізнавались, що вони українці. Були одружені з поляками, жили у ворожому середовищі з клеймом «ворог народу».Скільки ці люди, громадяни Польщі, натерпілись від поляків у Польщі, від держави», – зауважила Марія Паньків.
16 квітня 1947 року був офіційно затверджений «Проект організації спеціальної акції «Схід», який мав «остаточно розв’язати українське питання у Польщі». Цим подіям передувала депортація півмільйона українців з рідних земель в Україну у 1944-1946 роках.
До спеціальної групи операції «Вісла» входили більше 17 тисяч озброєних солдат. 28 квітня 1947 року розпочалась етнічна чистка українського населення з Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств, які опинились у межах Польщі. Українські родини умисно розселяли по різних селах і містах на Півночі і Заході Польщі, щоб люди втрачали родинні зв’язки, українську культуру, традиції, мову. Близько чотирьох тисяч українців були в’язнями концтабору в Явожно, звідки більшість не повернулась.
На Львівщині 28 квітня – День жалоби
Львів’янка, лемкиня Ольга Стефанко, народжена, як і художник Никифор у Криниці. «Кожного року ми їздимо у ті місця, звідки нас депортували, а це був 1944-1946, потім операція «Вісла» у 1947 році. Як багато було втрачено, як важко ці події переосмлювати. Я була ще маленькою дитиною», – каже Ольга Стефанко.
На Львівщині 28 квітня оголошено Днем жалоби за жертвами операції «Вісла». У храмах відбудуться поминальні богослужіння. Українські делегації у Польщі вшанують пам’ять загиблих у 1947-1949 роках українців у концтаборі Явожно і жертв операції «Вісла» у Перемишлі.
Однак спільних українсько-польських заходів на найвищому державному рівні з вшанування жертв операції «Вісла» не заплановано. Доручення Президента України до 65-х роковин трагедії було видане десять днів тому. За такий короткий термін не вдалося організувати жодного серйозного заходу щодо трагічної події.
«Згадати про трагедію сотень тисяч українців за кілька днів, як кепський студент про іспит, безвідповідально і щодо пам’яті і щодо майбутнього, – наголосив керівник Центру визвольного руху, історик Володимир В’ятрович. – Відтак – створюється арена нової ідеологічної війни за минуле, а не майданчик для спокійної і уважної дискусії та порозуміння».
Але донині не встановлено державного пам’ятного знаку жертвам операції «Вісла» ні в Україні, ні в Польщі. Донині належно не оцінені ці трагічні події. Про події 65-річної давнии у Польщі в Україні знає і згадує обмаль людей.
Біля Домініканського собору у Львові усмішкою і піднятим догори пальцем вітає перехожих художник-примітивіст Єпіфаній Дровняк у бронзі або ж Никифор Криницький. За шість років це став улюблений пам’ятник львів’ян і туристів. Навіть жартують, якщо потерти бронзовий палець художника, то всі бажання здійсняться. Палець аж світиться на сонці…
Однак обмаль перехожих знає, що Никифор, який мав різні імена, Єпіфаній Дровняк, Никифор з Криниці, Ян Криницький, постраждав під час операції «Вісла», як і багато лемків. Глухонімого художника кілька разів виселяли з Криниці до Щецина і він повертався на рідну землю, долаючи сотні кілометрів шляху. Щоб залишитися на рідних теренах довелось змінити ім’я і він нібито став поляком. Польська влада на надгробкові художникові написала польською мовою «Нікіфор Крініцкі» і його представляли у світі, як польського митця. П’ять років Об’єднання лемків Польщі доводило у суді, що відомий польський художник Никифор Криницький і лемко Єпіфаній Дровняк – це одна особа.
Операція «Вісла» – кульмінація етнічної чистки українців
Більшість українців, майже 150 тисяч, так і не повернулись до своєї домівки, землі і церкви. Хто чинив спротив – був убитий, зауважила дослідниця цих подій, українка з Польщі Марія Паньків.
«Багато людей не зізнавались, що вони українці. Були одружені з поляками, жили у ворожому середовищі з клеймом «ворог народу».Скільки ці люди, громадяни Польщі, натерпілись від поляків у Польщі, від держави», – зауважила Марія Паньків.
16 квітня 1947 року був офіційно затверджений «Проект організації спеціальної акції «Схід», який мав «остаточно розв’язати українське питання у Польщі». Цим подіям передувала депортація півмільйона українців з рідних земель в Україну у 1944-1946 роках.
До спеціальної групи операції «Вісла» входили більше 17 тисяч озброєних солдат. 28 квітня 1947 року розпочалась етнічна чистка українського населення з Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств, які опинились у межах Польщі. Українські родини умисно розселяли по різних селах і містах на Півночі і Заході Польщі, щоб люди втрачали родинні зв’язки, українську культуру, традиції, мову. Близько чотирьох тисяч українців були в’язнями концтабору в Явожно, звідки більшість не повернулась.
На Львівщині 28 квітня – День жалоби
Львів’янка, лемкиня Ольга Стефанко, народжена, як і художник Никифор у Криниці. «Кожного року ми їздимо у ті місця, звідки нас депортували, а це був 1944-1946, потім операція «Вісла» у 1947 році. Як багато було втрачено, як важко ці події переосмлювати. Я була ще маленькою дитиною», – каже Ольга Стефанко.
На Львівщині 28 квітня оголошено Днем жалоби за жертвами операції «Вісла». У храмах відбудуться поминальні богослужіння. Українські делегації у Польщі вшанують пам’ять загиблих у 1947-1949 роках українців у концтаборі Явожно і жертв операції «Вісла» у Перемишлі.
Однак спільних українсько-польських заходів на найвищому державному рівні з вшанування жертв операції «Вісла» не заплановано. Доручення Президента України до 65-х роковин трагедії було видане десять днів тому. За такий короткий термін не вдалося організувати жодного серйозного заходу щодо трагічної події.
«Згадати про трагедію сотень тисяч українців за кілька днів, як кепський студент про іспит, безвідповідально і щодо пам’яті і щодо майбутнього, – наголосив керівник Центру визвольного руху, історик Володимир В’ятрович. – Відтак – створюється арена нової ідеологічної війни за минуле, а не майданчик для спокійної і уважної дискусії та порозуміння».
