Київ – 6 квітня відзначають Всесвітній день мультфільмів. Українське анімаційне кіно було в минулому столітті одним із найяскравіших у радянській мультиплікації. Нині ж вітчизняні «живі малюнки» існують здебільшого на аматорському рівні. Фахівці, однак, вважають, що перспектива в української мультиплікації є, бо цей вид мистецтва користується популярністю серед молоді.
Тетяна Кабаєва, студентка другого курсу Київського національного університету імені Карпенка-Карого – майбутній мультиплікатор. Тетяна переконує, що анімація надає найбільше можливостей для творчості.
«В анімації більше свободи, якої багатьом не вистачає у творчому плані. Тут усе обмежено лише твоєю фантазією. Аудіовізуальне мистецтво охоплює настільки широкі спектри, ти можеш робити, що захочеш. Перед тобою пустий аркуш, і ти можеш придумати свій світ і жити в ньому. В художньому кіно усе обмежено локаціями і акторами, а тут усі актори, усі локації – лише витвір твоєї уяви», – розповідає Тетяна.
Тетяна погоджується, що за кордоном мультиплікатори мають більше можливостей для реалізації – маються на увазі студії, розвинута система промоції. Проте вона мріє, що колись в Україні буде потужна анімаційна індустрія.
Український художник-мультиплікатор Степан Коваль, автор фільму «Йшов трамвай 9 номер», відзначеного на Берлінському кінофестивалі, визнає, що зараз вітчизняна мультиплікація переживає не найкращі часи. Щороку виходить у середньому не більше чотирьох анімаційних картин. Хоча Степан Коваль зауважує, що останнім часом держава почала приділяти більше уваги кіно в цілому і анімаційному – зокрема.
«Держава фінансує достатньо в рамках свого бюджету. Вона не може дозволити собі процес виробництва повного метру, бо це дуже дорого. Але що стосується короткого метру, то там все адекватно», – каже мультиплікатор.
Мистецький оглядач Олег Вергеліс вважає, що українська анімація існує на аматорському рівні, а вийти на широкий загал не здатна через комерційну невигідність.
«Жанр не помер, але мультиплікатори працюють «у шухляду»
«Цей жанр не помер, він існує і він шукає якісь нові теми, форми, образи, і це прекрасно. Але цей жанр лишився в замкнутому колі, і вийти з нього фактично неможливо, тому що канали і кінотеатри це не беруть, і мультиплікатори працюють ніби в портфель, в шухляду, для себе. Ну, можливо, ще для міжнародних фестивалів. Запити суспільства і запити власників основних медіа повернулись в іншу сторону – це винятково дешеві розваги. А анімація – це завжди якась філософія», – наголошує Олег Вергеліс.
Щодо того, яким є сучасний мультфільм, Степан Коваль зауважує, що нині режисери повертаються до традиційних технік виробництва.
«Світ вже переситився, наївся комп’ютерних фільмів, і по всьому світові йде тенденція до повернення до мальованої, лялькової і прикладної анімації, тому треба дивитися на конкретний сюжет і фільм, якщо це реклама, то там комп’ютерних технологій буде більше», – розповідає він.
У разі, якщо це авторські фільми, то режисери намагаються шукати якийсь некомп’ютерний підхід, щоб кіно було більш духовним, переконує мультиплікатор.
Тетяна Кабаєва, студентка другого курсу Київського національного університету імені Карпенка-Карого – майбутній мультиплікатор. Тетяна переконує, що анімація надає найбільше можливостей для творчості.
В анімації більше свободи...тут усі актори, усі локації – лише витвір твоєї уявиТетяна Кабаєва
Тетяна погоджується, що за кордоном мультиплікатори мають більше можливостей для реалізації – маються на увазі студії, розвинута система промоції. Проте вона мріє, що колись в Україні буде потужна анімаційна індустрія.
Український художник-мультиплікатор Степан Коваль, автор фільму «Йшов трамвай 9 номер», відзначеного на Берлінському кінофестивалі, визнає, що зараз вітчизняна мультиплікація переживає не найкращі часи. Щороку виходить у середньому не більше чотирьох анімаційних картин. Хоча Степан Коваль зауважує, що останнім часом держава почала приділяти більше уваги кіно в цілому і анімаційному – зокрема.
Держава фінансує достатньо в рамках свого бюджетуСтепан Коваль
Мистецький оглядач Олег Вергеліс вважає, що українська анімація існує на аматорському рівні, а вийти на широкий загал не здатна через комерційну невигідність.
«Жанр не помер, але мультиплікатори працюють «у шухляду»
Канали і кінотеатри це не беруть, і мультиплікатори працюють ніби в портфель, в шухляду, для себеОлег Вергеліс
Щодо того, яким є сучасний мультфільм, Степан Коваль зауважує, що нині режисери повертаються до традиційних технік виробництва.
По всьому світові йде тенденція до повернення до мальованої, лялькової і прикладної анімаціїСтепан Коваль
У разі, якщо це авторські фільми, то режисери намагаються шукати якийсь некомп’ютерний підхід, щоб кіно було більш духовним, переконує мультиплікатор.
