Прага – Київ – 27 березня – Міжнародний день театру, напередодні якого, за традицією, у Києві вручали премію «Пектораль». Один із переможців у номінації «Вистава на камерній сцені» Олександр Крижанівський – режисер і художній керівник «Нового театру на Печерську». В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода митець розповів про свої ідеї і про відзначену поважним журі виставу.
– Це спільний проект із «Ґете-Інститутом» в Україні. І я їм дуже вдячний, що вони ведуть таку велику роботу в Києві – популяризацію сучасної драматургії. І одна з п’єс – називається вона «Push Up» – Роланда Шиммельпфенніга. Вона дуже популярна, йде по всьому світі і в Києві теж у двох театрах – у нас і в Театрі «Колесо» йде. І за цією п’єсою ми зробили виставу. Виходить досить цікаво. Мені це дуже приємно.
– І судячи з того, що Ви отримали «Пектораль», то Вашу роботу також цінують!
– Я хочу наголосити на тому, що я гордий тим, що, фактично, у нас є одна номінація. Це – «Вистава на камерній сцені», і в цій номінації ми кожного року вже шість років поспіль номінуємося на «Пектораль», і три з них ми отримали. Я думаю, що це не так погано.
– Олександре, вчора, отримуючи Пектораль, Ви висловили доволі цікаву ідею, яку поки що я не бачила, щоб її підхопили медіа, чи про неї хтось писав. Можливо, навіть нам вдасться бути першими, хто про це розповість з вуст автора ідеї.
– Дуже дякую. Ідея дуже проста. Вона така не зовсім українська. Ну тому, що ми, українці, любимо там по-хатах, по хуторах розбігтися. І я бачив вчора на «Пекторалі» – всі казали: «наше найкраще, наше найкраще»! А я бачу: ті гарні, і ті гарні, і ми гарні. Але найкраще і найсучасніше, як на мене, – це комунікація, це обмін! А території для такого обміну немає. Тобто треба робити чи в Малахова, чи на Лівому березі, чи в мене, чи ще десь. І ясно, що на чиїсь території воно стає більше власністю того театру і так далі. І тому я думаю, що треба створити таку територію, по-перше для молодих акторів, і для молодих режисерів, де люди б сходилися з різних-різних театрів, а може й не з театрів, і робили б вистави, і робили б майстер-класи. Таке приміщення, в якому б потрохи могли працювати всі. І я думаю, це буде дуже корисно для всіх.
– Корисно і, напевно, необхідно?
– Я думаю, що в принципі, це дуже важливо, і важливо також – я ще вчора не сказав про такі речі, що я думаю, треба, щоб був якийсь ТВ-канал – це не так важко, щоб був якийсь сайт в інтернеті, де можна було би давати якісь статті, якісь роздуми, про конкретні речі, тому, що театр і акторська майстерність – це дуже цікаві речі, про які можна говорити все життя і працювати над цим! А у нас це закінчується, коли ми закінчуємо інститут і «стоп-машина»: тепер треба робити ремесло... А це неправильно. І про це казали всі класики – і Курбас, і Станіславський, і Вахтангов, і Гротовський і так далі... Я бачу, що в Києві багато акторів, які хочуть цього! Хочуть розвиватися, вони не хочуть пропадати в провінції. А на жаль, як на мене... я вчора цього не казав... у чомусь Київ – велика провінція, завдяки тому, що всі по своїх хатах...
– Дуже Вам дякую, Олександре. Вітаю Вас від імені слухачів Радіо Свобода з Днем театру, і бажаю Вам великих успіхів!
– Я дуже Вам дякую, і хочу всіх теж привітати з цим дійсно великим святом, всесвітнім святом! Всіх слухачів Радіо Свобода! І це слово – воно дуже важливе для мене і, я сподіваюся, для вас усіх – СВОБОДА!
– Це спільний проект із «Ґете-Інститутом» в Україні. І я їм дуже вдячний, що вони ведуть таку велику роботу в Києві – популяризацію сучасної драматургії. І одна з п’єс – називається вона «Push Up» – Роланда Шиммельпфенніга. Вона дуже популярна, йде по всьому світі і в Києві теж у двох театрах – у нас і в Театрі «Колесо» йде. І за цією п’єсою ми зробили виставу. Виходить досить цікаво. Мені це дуже приємно.
– І судячи з того, що Ви отримали «Пектораль», то Вашу роботу також цінують!
– Я хочу наголосити на тому, що я гордий тим, що, фактично, у нас є одна номінація. Це – «Вистава на камерній сцені», і в цій номінації ми кожного року вже шість років поспіль номінуємося на «Пектораль», і три з них ми отримали. Я думаю, що це не так погано.
– Олександре, вчора, отримуючи Пектораль, Ви висловили доволі цікаву ідею, яку поки що я не бачила, щоб її підхопили медіа, чи про неї хтось писав. Можливо, навіть нам вдасться бути першими, хто про це розповість з вуст автора ідеї.
– Дуже дякую. Ідея дуже проста. Вона така не зовсім українська. Ну тому, що ми, українці, любимо там по-хатах, по хуторах розбігтися. І я бачив вчора на «Пекторалі» – всі казали: «наше найкраще, наше найкраще»! А я бачу: ті гарні, і ті гарні, і ми гарні. Але найкраще і найсучасніше, як на мене, – це комунікація, це обмін! А території для такого обміну немає. Тобто треба робити чи в Малахова, чи на Лівому березі, чи в мене, чи ще десь. І ясно, що на чиїсь території воно стає більше власністю того театру і так далі. І тому я думаю, що треба створити таку територію, по-перше для молодих акторів, і для молодих режисерів, де люди б сходилися з різних-різних театрів, а може й не з театрів, і робили б вистави, і робили б майстер-класи. Таке приміщення, в якому б потрохи могли працювати всі. І я думаю, це буде дуже корисно для всіх.
– Корисно і, напевно, необхідно?
– Я думаю, що в принципі, це дуже важливо, і важливо також – я ще вчора не сказав про такі речі, що я думаю, треба, щоб був якийсь ТВ-канал – це не так важко, щоб був якийсь сайт в інтернеті, де можна було би давати якісь статті, якісь роздуми, про конкретні речі, тому, що театр і акторська майстерність – це дуже цікаві речі, про які можна говорити все життя і працювати над цим! А у нас це закінчується, коли ми закінчуємо інститут і «стоп-машина»: тепер треба робити ремесло... А це неправильно. І про це казали всі класики – і Курбас, і Станіславський, і Вахтангов, і Гротовський і так далі... Я бачу, що в Києві багато акторів, які хочуть цього! Хочуть розвиватися, вони не хочуть пропадати в провінції. А на жаль, як на мене... я вчора цього не казав... у чомусь Київ – велика провінція, завдяки тому, що всі по своїх хатах...
– Дуже Вам дякую, Олександре. Вітаю Вас від імені слухачів Радіо Свобода з Днем театру, і бажаю Вам великих успіхів!
– Я дуже Вам дякую, і хочу всіх теж привітати з цим дійсно великим святом, всесвітнім святом! Всіх слухачів Радіо Свобода! І це слово – воно дуже важливе для мене і, я сподіваюся, для вас усіх – СВОБОДА!
