25 березня виповнюється 13 років з дня загибелі В’ячеслава Чорновола. За цей час «його ідеї не знецінилися, а набули гострої актуальності»
В’ячеслав Чорновіл хотів будувати чесну Україну
Київ – 25 березня виповнюється 13 років з дня загибелі В’ячеслава Чорновола. Досі триває розслідування у кримінальній справі за фактом смерті у дорожньо-транспортній пригоді колишнього лідера Народного руху України. За цей час ідеї Чорновола не знецінилися, а набули гострої актуальності, вважає народний депутат IV скликання Валерій Лебедівський. Він працював із В’ячеславом Чорноволом з 1989 року.
– Час підтверджує правоту ідей В’ячеслава Чорновола. Його основне гасло «Державність і демократія», під яким він вів Народний рух України, – актуальне й зараз.
Розвиток подій вказує на існування зовнішніх і внутрішніх загроз для самого існування державності. А замість демократії ми маємо олігархократію. Тобто у нас є проблеми і з державністю, і з демократією.
Тож ідеї Чорновола були й залишаються найкращими для України. І В’ячеслав Чорновіл і його дружина Атена Пашко, яка пішла від нас цими днями, – це світлі романтики. Їх немає, але вони є прикладом того, якими мають бути політики, якщо справді хочуть процвітання України.
– Ви працювали з В’ячеславом Чорноволом?
Валерій Лебедівський
– Я прийшов у Народний рух України на етапі його створення – у 1989 році. В’ячеслав Чорновіл був людиною, яка запалювала інших. Його хотілося наслідувати, йому хотілося допомагати. Я почув його виступ на одному з мітингів, і це все вирішило. З тих пір я працював у радах різних рівнів – і в районній раді Києва, і в міській раді, і у Верховній Раді. Але людини такого рівня, як Чорновіл, я більше не зустрічав. В’ячеслав Чорновіл був моральною людиною і ставив мораль на перше місце. Для нього гроші нічого не означали. Для нього головними були ідеї.
Тепер ідеологію замінили технологією. Гречка або цукор перемагають ідеї на виборах. А після виборів політики роблять протилежне тому, що обіцяли виборцям. Партії не мають ідеології.
– Народний рух України будувався на ідеології, але розпався. Чому це сталося? Чи не сталося це через авторитаризм Чорновола?
– Такої атмосфери – довірливої й товариської, такої простоти спілкування, яку створив у Народному русі В’ячеслав Чорновіл, я не бачив більше ніде.
Пам’ятаю, як у 1996 році на довиборах до Верховної Ради В’ячеслав Максимович раптом приїхав до мене на округ у Шевченківському районі Києва. Приїхав не попередивши, просто щоб підтримати. У сучасній системі стосунків лідерів партій з її членами – це неможлива річ.
Якщо говорити про принципи партійного будівництва, то модель Чорновола – це найкращий зразок того, якою має бути партія. І розкол Руху якраз і відбувся через інше бачення цієї моделі прагматичним крилом, через конфлікт романтиків і прагматиків.
– Як ви оцінюєте хід розслідування справи про загибель В’ячеслава Чорновола?
– Ми все ще чекаємо правди від цього розслідування, правди про вбивство Чорновола. Якщо ж говорити про суспільство, про людей, то вони вже давно собі відповіли на запитання, що ж там трапилося. Очевидно, що смерть Чорновола була вигідна тим, хто брав участь тих виборах.
– Зараз Україна знову наближається до виборів. Чи є в громадян України шанси обрати тих, хто не ставитиметься до України як до колонії?
– Більшість сучасних політиків-прагматиків здатні будувати добробут тільки у власних маєтках та прагматичну економіку на своїх підприємствах.
А В’ячеслав Чорновіл хотів будувати чесну справедливу Україну. Для цього потрібні моральні люди.
Що ж робити? Як повернути моральність у політику? Ми маємо оцінювати людей не за їхніми словами, а за їхніми справами. Ми мусимо обирати моральних людей.
Таких я бачу серед тих, хто організував ініціативу «1 грудня». Це В’ячеслав Брюховецький, і Богдан Гаврилишин, і Євген Сверстюк, і Мирослав Попович… Треба дослухатися до думок цих людей. Вони можуть і мають право вказати на наші проблеми й показати шлях. Навколо цих людей має гуртуватися громадянське суспільство.
Ми не можемо втратити шанс так, як це сталося у 2005 році. Тоді не вистачило політичної волі у тогочасного керівництва поставити інтереси країни вище від власних сьогоденних інтересів. Тепер головне – зрозуміти, куди ж треба рухатися. Цілком очевидно, що найперше треба зміцнювати й розбудовувати громадянське суспільство.
Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».
