Київ – День захисників Свободи відзначає сьогодні Литва, яка першою серед радянських республік проголосила відновлення незалежності. У ніч з 12 на 13 січня 91-го тисячі цивільних стали на захист будівель парламенту та телецентру у Вільнюсі, їх намагалися захопити війська СРСР. Серед захисників литовського парламенту були й українці – єдині серед представників інших держав.
У 1990-х литовський актор та режисер Арвідас Дапшис мешкав із родиною у Вільнюсі неподалік телевежі – йти до неї було п’ять хвилин пішки. Арвідас Дапшис згадує: того дня йому подзвонила сестра, сказала: танки йдуть.
«Того дня я не пам’ятаю, яка була погода, – зізнається актор. – Мабуть, така, як сьогодні. Але я пам’ятаю атмосферу, звуки довкола парламенту і телевізійної вежі. Це були співи. Люди приходили зі своїми сім’ями, сідали довкола вогнища і співали. Тоді ця ніч починалась співами, а закінчилась пострілами».
13 січня литовці справді відчули, що вони реально захищали свою державу, зазначає заступник посла Литви в Україні Марюс Януконіс. Він згадує: «Серед іноземців, що на той час перебували у приміщенні литовського парламенту, були тільки українці. Ми знаємо, що до Вільнюса приїжджали українські депутати – неофіційно, за власною ініціативою, щоб нас підтримати. І ще була третя група людей, яка організовувала акції на підтримку незалежності Литви в різних українських містах, зокрема, у Києві».
«Я зрозумів, звідки беруться держави»
Для українців події тих днів також були знаковими, адже вони розпочали розпад Радянського Союзу, а отже, наближали незалежність України, зауважує Євген Дикий, тоді – командир загону добровольців, сформованого Українською студентською спілкою.
«Я тоді для себе зрозумів, звідки беруться держави. Що це не просто лінія на карті, це, в першу чергу, громадяни, які готові вийти і померти, – розповідає Євген Дикий. – Ми повернулись із Литви іншими людьми. Ми повернулись уже громадянами незалежної України, якої тоді на карті ще не було».
Пам’ять загиблих під час штурму телецентру присутні у посольстві Литви в Києві відзначили хвилиною мовчання. Після цього гості мали можливість почути у виконанні хору «Вілтіс» пісні, які захисники Свободи співали у Вільнюсі під прицілами танків.
У 1990-х литовський актор та режисер Арвідас Дапшис мешкав із родиною у Вільнюсі неподалік телевежі – йти до неї було п’ять хвилин пішки. Арвідас Дапшис згадує: того дня йому подзвонила сестра, сказала: танки йдуть.
«Того дня я не пам’ятаю, яка була погода, – зізнається актор. – Мабуть, така, як сьогодні. Але я пам’ятаю атмосферу, звуки довкола парламенту і телевізійної вежі. Це були співи. Люди приходили зі своїми сім’ями, сідали довкола вогнища і співали. Тоді ця ніч починалась співами, а закінчилась пострілами».
13 січня литовці справді відчули, що вони реально захищали свою державу, зазначає заступник посла Литви в Україні Марюс Януконіс. Він згадує: «Серед іноземців, що на той час перебували у приміщенні литовського парламенту, були тільки українці. Ми знаємо, що до Вільнюса приїжджали українські депутати – неофіційно, за власною ініціативою, щоб нас підтримати. І ще була третя група людей, яка організовувала акції на підтримку незалежності Литви в різних українських містах, зокрема, у Києві».
«Я зрозумів, звідки беруться держави»
Для українців події тих днів також були знаковими, адже вони розпочали розпад Радянського Союзу, а отже, наближали незалежність України, зауважує Євген Дикий, тоді – командир загону добровольців, сформованого Українською студентською спілкою.
«Я тоді для себе зрозумів, звідки беруться держави. Що це не просто лінія на карті, це, в першу чергу, громадяни, які готові вийти і померти, – розповідає Євген Дикий. – Ми повернулись із Литви іншими людьми. Ми повернулись уже громадянами незалежної України, якої тоді на карті ще не було».
Пам’ять загиблих під час штурму телецентру присутні у посольстві Литви в Києві відзначили хвилиною мовчання. Після цього гості мали можливість почути у виконанні хору «Вілтіс» пісні, які захисники Свободи співали у Вільнюсі під прицілами танків.
