Рим – На Апеннінському півострові мешкають понад півмільйона дітей, які народилися в Італії у сім’ях іммігрантів. Вони вчаться разом з італійськими ровесниками, спілкуються часто місцевим діалектом, почуваються також італійцями, але офіційно такими не вважаються. Відповідно до законодавства, при народженні ці діти отримують громадянство батьків, а громадянами Італії можуть стати при досягненні повноліття. Такий стан речей розкритикував президент Італії Джорджо Наполітано, закликавши парламентарів змінити чинний закон про громадянство.
Пані Леся, мама дев’ятирічного Андрійка, народженого в Італії, вважає, що до повнолітнього віку її дитині не дуже потрібне італійське громадянство. В школі Андрійко комфортно почувається серед однокласників, і вчителі толерантно ставляться до учнів-іноземців. Однак українка зауважує, що в майбутньому на неї чекає чергова бюрократична тяганина.
«Якби моя дитина при народженні отримала італійське громадянство, то ми б могли уникнути багатьох бюрократичних перепон. Наприклад, коли сину виповниться 14 років, я маю оформлювати йому окремий дозвіл на проживання», – розповіла українська іммігрантка.
Нинішній закон про громадянство, ухвалений 1992 року, багато хто вважає застарілим і неприйнятним для сучасної багатонаціональної Італії. За довгі роки у парламентських кабінетах назбиралася купа пропозицій стосовно надання громадянства дітям іноземців. Через сильну протидію правих та націоналістичних сил питання досі висить у повітрі.
Політичне протистояння
Користуючись політичним затишшям в парламенті й апелюючи до нового аполітичного уряду, глава держави підняв давно наболілу проблему. Реформа закону про громадянство позитивно вплинула б на італійське суспільство, яке, за словами президента, «постаріло, ба більше впало у склероз».
«Відмовляти у наданні італійського громадянства дітям, які народилися в Італії у сім’ях іммігрантів, – це справжнє божевілля та безглуздя», – заявив президент країни Джорджо Наполітано.
Політики лівого й центристського крила схвально сприйняли заклик глави держави. Настороженою була реакція найбільшої правої партії «Народ свободи». «Якщо хтось хоче створити умови для падіння цього уряду, то він знайшов правильний шлях», – прокоментував активіст партії Іньяціо Ла Русса, відкидаючи можливість реформи.
А націоналісти з «Північної ліги», відомі антиіммігрантською риторикою, закликали вирішувати економічні проблеми країни, а не проблеми іммігрантів.
«Ці розмови про надання громадянства дітям іноземців, народженим в Італії, починаються з тією метою, щоб потім надати право голосу на виборах іммігрантам, і таким чином вплинути на результат політичних виборів», – зазначив «лігіст» Марко Раґуццоні.
Тернистий шлях до громадянства
Попри таке різноголосся серед політиків, організації з охорони дитинства та асоціації іноземних громад плекають великі надії на заклик президента Італії.
Пропонована практика надання громадянства країни, де народився, (в юридичній практиці це називають по-латинськи «ius soli») поширена у США, Канаді, Аргентині, і за обмежених умов у Франції, Німеччині та інших європейських державах.
В Італії на сьогодні превалює принцип «ius sanguinis», тобто «батьківської крові». Якщо дитина народилася від батьків-українців, то вона отримує українське громадянство і до 18 років вважається в країні іноземцем. При досягненні повноліття протягом року вона має право на отримання італійського громадянства і відмову від попереднього. Однак набуття громадянства Італії не є автоматичним, бо слід документально підтвердити постійне проживання в країні упродовж 18 років і легальне перебування батьків.
Пані Леся, мама дев’ятирічного Андрійка, народженого в Італії, вважає, що до повнолітнього віку її дитині не дуже потрібне італійське громадянство. В школі Андрійко комфортно почувається серед однокласників, і вчителі толерантно ставляться до учнів-іноземців. Однак українка зауважує, що в майбутньому на неї чекає чергова бюрократична тяганина.
«Якби моя дитина при народженні отримала італійське громадянство, то ми б могли уникнути багатьох бюрократичних перепон. Наприклад, коли сину виповниться 14 років, я маю оформлювати йому окремий дозвіл на проживання», – розповіла українська іммігрантка.
Нинішній закон про громадянство, ухвалений 1992 року, багато хто вважає застарілим і неприйнятним для сучасної багатонаціональної Італії. За довгі роки у парламентських кабінетах назбиралася купа пропозицій стосовно надання громадянства дітям іноземців. Через сильну протидію правих та націоналістичних сил питання досі висить у повітрі.
Політичне протистояння
Користуючись політичним затишшям в парламенті й апелюючи до нового аполітичного уряду, глава держави підняв давно наболілу проблему. Реформа закону про громадянство позитивно вплинула б на італійське суспільство, яке, за словами президента, «постаріло, ба більше впало у склероз».
«Відмовляти у наданні італійського громадянства дітям, які народилися в Італії у сім’ях іммігрантів, – це справжнє божевілля та безглуздя», – заявив президент країни Джорджо Наполітано.
Політики лівого й центристського крила схвально сприйняли заклик глави держави. Настороженою була реакція найбільшої правої партії «Народ свободи». «Якщо хтось хоче створити умови для падіння цього уряду, то він знайшов правильний шлях», – прокоментував активіст партії Іньяціо Ла Русса, відкидаючи можливість реформи.
А націоналісти з «Північної ліги», відомі антиіммігрантською риторикою, закликали вирішувати економічні проблеми країни, а не проблеми іммігрантів.
«Ці розмови про надання громадянства дітям іноземців, народженим в Італії, починаються з тією метою, щоб потім надати право голосу на виборах іммігрантам, і таким чином вплинути на результат політичних виборів», – зазначив «лігіст» Марко Раґуццоні.
Тернистий шлях до громадянства
Попри таке різноголосся серед політиків, організації з охорони дитинства та асоціації іноземних громад плекають великі надії на заклик президента Італії.
Пропонована практика надання громадянства країни, де народився, (в юридичній практиці це називають по-латинськи «ius soli») поширена у США, Канаді, Аргентині, і за обмежених умов у Франції, Німеччині та інших європейських державах.
В Італії на сьогодні превалює принцип «ius sanguinis», тобто «батьківської крові». Якщо дитина народилася від батьків-українців, то вона отримує українське громадянство і до 18 років вважається в країні іноземцем. При досягненні повноліття протягом року вона має право на отримання італійського громадянства і відмову від попереднього. Однак набуття громадянства Італії не є автоматичним, бо слід документально підтвердити постійне проживання в країні упродовж 18 років і легальне перебування батьків.
