«Я маю мрію, щоби народи колишнього радянського табору зібралися і спільними зусиллями побудували на Сході музей сталінським жертвам. Такий, який маємо на Заході музей жертвам Голокосту», – зазначив посол Литви в Україні П’ятрас Вайтєкунас, відкриваючи роботу круглого столу.
Політолог Олексій Гарань розповів, що український досвід подолання наслідків тоталітаризму є суперечливим і не завжди вдалим. Зокрема, попередній Президент Віктор Ющенко доклав чимало зусиль для вшанування пам’яті жертв комуністичного режиму. Але в силу низки обставин ці зусилля часто були безрезультатними.
«Він не виправдав тих сподівань, які на нього покладали. То за цих умов давати героя Бандері – це продуктивно чи контрпродуктивно?.. Звичайно, це просто підіграло його опонентам на президентських виборах», – зауважив Олексій Гарань.
Литва не сприйняла би пам’ятник Сталіну
За словами директора комісії з оцінки злочинів нацистського і радянського окупаційних режимів у Литві Рональдаса Рачинскаса, в Литві зараз тривають історичні дискусії щодо оцінок пізньорадянського періоду. Зокрема, висловлюється думка, що варто звертати увагу не на систему загального страху та донощицтва, яка тоді панувала в суспільства, а на ті позитиви, які були притаманні пізньому СРСР.
Утім, у Литві була б неприпустимою ситуація зі встановленням пам’ятника Йосипові Сталіну, як це сталося в Україні. І справа тут не так у позиції влади, скільки в тому, що подібного не сприйняла б громадська думка, зазначає литовський політик.
«Звичайно, процеси зміни колективної пам’яті не минають за один рік і навіть за період життя одного покоління. Але недостатньо лише декларувати на політичному рівні якісь ідеї. Необхідні ресурси та інституції для втілення подібних ідей», – наголошує Рональдас Рачинскас.
Для роз’яснення тоталітарної спадщини важливим є не так політика, як проведення цієї політики культурно-мистецькими засобами.
«Одна популярна рок-група минулого року реалізувала цікавий проект «Браття», – розповідає депутат литовського Сейму Далія Куодіте. – Це пісні на вшанування тих, хто впав за свободу Литви. Цей проект приголомшує просто, і на концертах молоді люди плакали. Думаю, такі проекти в десятки разів ефективніші за державну політику. Подібні речі людина краще сприймає через мистецтво».
Кордони – тоталітарна спадщина?
Учасники круглого столу не оминали складних та гострих питань. Зокрема, за словами одного з модераторів заходу, редактора інтернет-видання «Історична правда» Вахтанга Кіпіані, не можна відкидати, що сучасні кордони як Литви, так і України були сформовані тоталітарним радянським режимом.
«Говорячи про спадщину тоталітаризму, ми маємо розуміти, що він приніс Україні не тільки шкоду і страшні жертви, але й можливість розвиватися в цьому територіальному просторі», – зазначає він.
Литва не провела повномасштабної люстрації колишніх працівників та секретних агентів КДБ, хоча суспільство і було готове до цього. Але архіви радянської спецслужби було здебільшого знищено або вивезено.
Вахтанг Кіпані вважає литовський досвід безперечно цікавим, проте його неможливо повністю перенести на український ґрунт. Адже історія розвитку України і Литви у першій половині ХХ століття була різною. І все ж литовський досвід показує, що реформи, в тому числі і світоглядні, наслідком яких є реальна, а не декларативна євроінтеграція, є можливими.
Політолог Олексій Гарань розповів, що український досвід подолання наслідків тоталітаризму є суперечливим і не завжди вдалим. Зокрема, попередній Президент Віктор Ющенко доклав чимало зусиль для вшанування пам’яті жертв комуністичного режиму. Але в силу низки обставин ці зусилля часто були безрезультатними.
«Він не виправдав тих сподівань, які на нього покладали. То за цих умов давати героя Бандері – це продуктивно чи контрпродуктивно?.. Звичайно, це просто підіграло його опонентам на президентських виборах», – зауважив Олексій Гарань.
Литва не сприйняла би пам’ятник Сталіну
За словами директора комісії з оцінки злочинів нацистського і радянського окупаційних режимів у Литві Рональдаса Рачинскаса, в Литві зараз тривають історичні дискусії щодо оцінок пізньорадянського періоду. Зокрема, висловлюється думка, що варто звертати увагу не на систему загального страху та донощицтва, яка тоді панувала в суспільства, а на ті позитиви, які були притаманні пізньому СРСР.
Утім, у Литві була б неприпустимою ситуація зі встановленням пам’ятника Йосипові Сталіну, як це сталося в Україні. І справа тут не так у позиції влади, скільки в тому, що подібного не сприйняла б громадська думка, зазначає литовський політик.
«Звичайно, процеси зміни колективної пам’яті не минають за один рік і навіть за період життя одного покоління. Але недостатньо лише декларувати на політичному рівні якісь ідеї. Необхідні ресурси та інституції для втілення подібних ідей», – наголошує Рональдас Рачинскас.
Для роз’яснення тоталітарної спадщини важливим є не так політика, як проведення цієї політики культурно-мистецькими засобами.
«Одна популярна рок-група минулого року реалізувала цікавий проект «Браття», – розповідає депутат литовського Сейму Далія Куодіте. – Це пісні на вшанування тих, хто впав за свободу Литви. Цей проект приголомшує просто, і на концертах молоді люди плакали. Думаю, такі проекти в десятки разів ефективніші за державну політику. Подібні речі людина краще сприймає через мистецтво».
Кордони – тоталітарна спадщина?
Учасники круглого столу не оминали складних та гострих питань. Зокрема, за словами одного з модераторів заходу, редактора інтернет-видання «Історична правда» Вахтанга Кіпіані, не можна відкидати, що сучасні кордони як Литви, так і України були сформовані тоталітарним радянським режимом.
«Говорячи про спадщину тоталітаризму, ми маємо розуміти, що він приніс Україні не тільки шкоду і страшні жертви, але й можливість розвиватися в цьому територіальному просторі», – зазначає він.
Литва не провела повномасштабної люстрації колишніх працівників та секретних агентів КДБ, хоча суспільство і було готове до цього. Але архіви радянської спецслужби було здебільшого знищено або вивезено.
Вахтанг Кіпані вважає литовський досвід безперечно цікавим, проте його неможливо повністю перенести на український ґрунт. Адже історія розвитку України і Литви у першій половині ХХ століття була різною. І все ж литовський досвід показує, що реформи, в тому числі і світоглядні, наслідком яких є реальна, а не декларативна євроінтеграція, є можливими.
