Галина Назаренко малює з дитинства. Каже, любов до пензлика і фарб їй передала мама. Пізніше пощастило навчитися секретів розпису у петриківського корифея Федора Панка, який викладав у місцевій художній школі. Багато чого, зізнається жінка, бере, переосмислюючи по-своєму, із робіт старих майстринь – неписьменних жінок, які відроджували розпис на початку минулого століття.
Для експозиції у Парижі відібрала 60 найкращих робіт останніх 10 років. Це так звані «мальовки» – панно на папері, хрестоподібні й круглі дерев’яні тарілки і навіть скриня. Перевезти увесь цей скарб через кордон було непросто, каже майстриня, – добре, що допомагало українське посольство. На відкриття виставки зібрались десятки парижан. Петриківка привабила французів своєю соковитістю, вважає авторка.
«Дуже гарні відгуки. Французи підходять і говорять: дуже яскраво! Були представники діаспори, були французи, були зі шкіл мистецтв, навіть спеціально приїхав мер міста Сент-Антуан де Сомер з Нормандії, Жюль Ален», – каже майстриня Галина Назаренко.
Малювати для душі, а не для ярмарку
Дорогу і витрати на перевезення робіт до Франції, зізнається пані Назаренко, «проспонсорував» її чоловік. Кілька робіт з виставки вже продали. Майстриня не приховує: французи згодні платити за її твори більше, аніж українці, – в середньому по півтисячі євро за одну роботу. Але це окупило тільки чверть витрат на поїздку. А втім, Галина не засмучується: в останні роки, каже, завдяки фінансовій підтримці чоловіка, перестала думати про заробляння грошей розписом, відмовилась від розмальовування ярмаркового дріб’язку і зосередилась винятково на серйозних роботах.
Малює все тією ж традиційною для Петриківки щіточкою з котячої шерсті – «кошачкою», але фарби використовує не традиційні – рослинні, замішані на жовтках, а фабричні. Експериментує з матеріалами, пробує працювати з інтер’єром. Нещодавно, приміром, разом з іншою майстринею, розписала петриківкою одну з церков у Києві. Такої поки нема більш ніде у світі.
«Мені допомагає чоловік, тому я можу дозволити собі вже не малювати сопілки та писанки, а зосередитись на виставковій діяльності, що я і роблю. Також я проводжу майстер-класи. Мені це цікаво – пропагувати «правильну» петриківку. Наприклад, зараз у Києві скільки майстер-класів проводиться! А я подивилась: вони навіть фарби не так змішують, як потрібно», – розказує Галина Назаренко.
Традиції козацького Придніпров’я
Виставка петриківського розпису в Парижі відкрилась незадовго до Дня козацтва. Це можна вважати символічним, адже у самій Петриківці вважають своє декоративне малярство мистецькою спадщиною козацьких часів. За переказом, у Петриківці, заснованій запорожцями, ніколи не було кріпацтва.
«Петриківка унікальна тим, що, окрім продовження традицій настінного розпису, який має в Україні традиції, що сягають тисячоліть, це ще й продовження культури козацького Придніпров’я, колиски запорозького козацтва. Оця демократичність дозволила Петриківці сформувати особливий стиль розпису », – зазначає директор Центру «Петриківка» Андрій Пікуш.
Після виставки у Парижі петриківський розпис Галини Назаренко повезуть до Нормандії, а потім, імовірно, – до Брюсселя.
Для експозиції у Парижі відібрала 60 найкращих робіт останніх 10 років. Це так звані «мальовки» – панно на папері, хрестоподібні й круглі дерев’яні тарілки і навіть скриня. Перевезти увесь цей скарб через кордон було непросто, каже майстриня, – добре, що допомагало українське посольство. На відкриття виставки зібрались десятки парижан. Петриківка привабила французів своєю соковитістю, вважає авторка.
«Дуже гарні відгуки. Французи підходять і говорять: дуже яскраво! Були представники діаспори, були французи, були зі шкіл мистецтв, навіть спеціально приїхав мер міста Сент-Антуан де Сомер з Нормандії, Жюль Ален», – каже майстриня Галина Назаренко.
Малювати для душі, а не для ярмарку
Дорогу і витрати на перевезення робіт до Франції, зізнається пані Назаренко, «проспонсорував» її чоловік. Кілька робіт з виставки вже продали. Майстриня не приховує: французи згодні платити за її твори більше, аніж українці, – в середньому по півтисячі євро за одну роботу. Але це окупило тільки чверть витрат на поїздку. А втім, Галина не засмучується: в останні роки, каже, завдяки фінансовій підтримці чоловіка, перестала думати про заробляння грошей розписом, відмовилась від розмальовування ярмаркового дріб’язку і зосередилась винятково на серйозних роботах.
Малює все тією ж традиційною для Петриківки щіточкою з котячої шерсті – «кошачкою», але фарби використовує не традиційні – рослинні, замішані на жовтках, а фабричні. Експериментує з матеріалами, пробує працювати з інтер’єром. Нещодавно, приміром, разом з іншою майстринею, розписала петриківкою одну з церков у Києві. Такої поки нема більш ніде у світі.
«Мені допомагає чоловік, тому я можу дозволити собі вже не малювати сопілки та писанки, а зосередитись на виставковій діяльності, що я і роблю. Також я проводжу майстер-класи. Мені це цікаво – пропагувати «правильну» петриківку. Наприклад, зараз у Києві скільки майстер-класів проводиться! А я подивилась: вони навіть фарби не так змішують, як потрібно», – розказує Галина Назаренко.
Традиції козацького Придніпров’я
Виставка петриківського розпису в Парижі відкрилась незадовго до Дня козацтва. Це можна вважати символічним, адже у самій Петриківці вважають своє декоративне малярство мистецькою спадщиною козацьких часів. За переказом, у Петриківці, заснованій запорожцями, ніколи не було кріпацтва.
«Петриківка унікальна тим, що, окрім продовження традицій настінного розпису, який має в Україні традиції, що сягають тисячоліть, це ще й продовження культури козацького Придніпров’я, колиски запорозького козацтва. Оця демократичність дозволила Петриківці сформувати особливий стиль розпису », – зазначає директор Центру «Петриківка» Андрій Пікуш.
Після виставки у Парижі петриківський розпис Галини Назаренко повезуть до Нормандії, а потім, імовірно, – до Брюсселя.