Це дуже скромний чоловік, із почуттям гумору та світлим розумом. Він не уявляє іншим своє життя і ні за чим не жалкує.
«Абсолютно ні за чим не шкодую. Хіба лиш за тим, що зробив замало для України. Я пішов боротись, бо скільки можна було бути рабами. Наша боротьба ніколи не припинялась. Я тільки продовжив те, що наші попередники почали», – зазначає Мирослав Симчич.
Із 1943-го до 1948 року він воював в УПА і взяв участь у майже півсотні боях. Усі були успішними. Але найбільше запам’ятався чоловікові бій у Космачі у січні 1945 року, коли він разом зі своєю сотнею розгромив полк і каральну дивізію НКВД. Тоді Мирославові Симчичу було 22 роки.
«Енкаведисти та їхня каральна дивізія вивозили кримських татар, чеченців, інгушів і після того, як вони упоралися з людьми, їх послали знищити упівців у Космачі. Бо то було місце нашою випадковою базою, а більшовики називали Космач бандерівською столицею. Я був поранений, але і близько не показав цього під час бою. Лиш потім хлопці побачили мою рану», – розповів ветеран УПА.
Не за таку Україну боровся упівець
Взимку 1948 року Мирослава Симчича арештували. Понад 32 роки він провів у тюрмах і концтаборах у різних куточках Радянського Союзу. Упівця утримували у найжорстокіших умовах. Із неволі йому разом із шістдесятниками Євгеном Сверстюком, Іваном Світличним, Ігорем Калинцем, Валерієм Марченком вдалося переслати за кордон лист у німецьке видання «Шпігель». І світ тоді дізнався про жахіття, що коїлись у радянських таборах. До 1968 року КДБ не знало, хто саме знищив понад 400 енкаведистів у Космачі. Однак зрадник назвав ім’я Мирослава Симчича. Справу проти нього було поновлено. Донині він не реабілітований.
Упівець і політв’язень Мирослав Симчич мріяв про незалежну й багату Україну. Саме за таку державу він боровся, але наразі своєї омріяної країни він ще не бачить.
«Замість того, щоб будувати нашу державу, ті нинішні верховні гаранти свободи її руйнують, бо служать не людям, а Москві», – обурюється ветеран Української повстанської армії.
«Абсолютно ні за чим не шкодую. Хіба лиш за тим, що зробив замало для України. Я пішов боротись, бо скільки можна було бути рабами. Наша боротьба ніколи не припинялась. Я тільки продовжив те, що наші попередники почали», – зазначає Мирослав Симчич.
Із 1943-го до 1948 року він воював в УПА і взяв участь у майже півсотні боях. Усі були успішними. Але найбільше запам’ятався чоловікові бій у Космачі у січні 1945 року, коли він разом зі своєю сотнею розгромив полк і каральну дивізію НКВД. Тоді Мирославові Симчичу було 22 роки.
«Енкаведисти та їхня каральна дивізія вивозили кримських татар, чеченців, інгушів і після того, як вони упоралися з людьми, їх послали знищити упівців у Космачі. Бо то було місце нашою випадковою базою, а більшовики називали Космач бандерівською столицею. Я був поранений, але і близько не показав цього під час бою. Лиш потім хлопці побачили мою рану», – розповів ветеран УПА.
Не за таку Україну боровся упівець
Взимку 1948 року Мирослава Симчича арештували. Понад 32 роки він провів у тюрмах і концтаборах у різних куточках Радянського Союзу. Упівця утримували у найжорстокіших умовах. Із неволі йому разом із шістдесятниками Євгеном Сверстюком, Іваном Світличним, Ігорем Калинцем, Валерієм Марченком вдалося переслати за кордон лист у німецьке видання «Шпігель». І світ тоді дізнався про жахіття, що коїлись у радянських таборах. До 1968 року КДБ не знало, хто саме знищив понад 400 енкаведистів у Космачі. Однак зрадник назвав ім’я Мирослава Симчича. Справу проти нього було поновлено. Донині він не реабілітований.
Упівець і політв’язень Мирослав Симчич мріяв про незалежну й багату Україну. Саме за таку державу він боровся, але наразі своєї омріяної країни він ще не бачить.
«Замість того, щоб будувати нашу державу, ті нинішні верховні гаранти свободи її руйнують, бо служать не людям, а Москві», – обурюється ветеран Української повстанської армії.
