Московська «Нєзавісімая газета» вважає, що брутальну заяву Дмитра Медведєва з приводу неучасті України в Митному союзі експерти і політики у Києві розцінили як глухий кут у стосунках двох країн. Навіть пересічним українцям таке «привітання» глави Кремля з незалежністю України не є «делікатним», як зауважує газета. Експерти у Києві кажуть, що паралелі у поведінці Білорусі та України щодо позиції Москви «недоцільні», бо ситуації у двох республіках досить різні у соціальному і економічному плані. Тому й з того, щоб диктувати українцям їхню поведінку та «заганяти» їх у Митний союз, нічого путнього у Кремля не вийде. Навіть помірковані експерти кажуть, що «російські пропозиції занадто суворі для України, і вони не виглядають прийнятними навіть за мінімумом». Націонал-демократи радять Президентові України послідовніше відстоювати інтереси своєї держави.
Колишній соратник Юлії Тимошенко, а нині вільний радник Президента Януковича Дмитро Видрін написав на сторінках лондонського аналітичного видання Open Democracy, як він сам каже, про «боротьбу двох потужних українських фінансово-політичних кланів за владу і власність», видаючи цю боротьбу клану Януковича проти клану Тимошенко за «протиборство модернізму і постмодернізму». І у центрі тут суд над Тимошенко «як найбільш споживана тема у західних виданнях». Видрін вважає українську владу породженням політичного модерну з її кредом важкого, чавунного поступу у виробництві, гуркотом труб великого діаметру, мільярдами кубів прокачаного газу, але найголовніше – «мільярдами доларів привласнених грошей». Ось саме у цих чавунно-газово-злодійських реаліях, як змальовує Видрін, і розгортається знову битва між «модерністами» чи «модернізаторами» Віктора Януковича та постмодерністами «пасіонарії» Юлії Тимошенко. Суттю модерністів є «повільна модернізація і швидкі заробітки», особливо коли «модернізацію очолюєш сам», як констатує Дмитро Видрін. Суттю ж «постмодернізму» і Юлії є «заперечення законів (фактично будь-яких) та повне ігнорування причинно-наслідкових зв’язків, заміна здорового глузду цинізмом, а совісті – справедливістю». Для реалізації планів Тимошенко, як пише Видрін, як і її опонентам, також потрібна абсолютна і особиста влада і «юліфікція всієї країни плюс обожнювання з боку Заходу» та створення культу «берегині держави». Ось боротьба ця і розгортається, хоча і в різних площинах, як розписує в деталях Дмитро Видрін своє бачення процесу, та все ж передбачає перемогу кожної з сил на своєму полі: модернізаторів Януковича – у виробничому гуркоті, а Юлії Тимошенко – на телешоу, вуличній сцені і в залі суду. Тимошенко вірить, як тут сказано, що з перемогою її постмодернізму «все знов заживе у веселому хаосі, люди не будуть ходити до нудної праці, а цілодобово штурмуватимуть урядові офіси, перекриваючи дороги і площі. Всі плюнуть на ВВП чи прожитковий мінімум і годуватимуться запальними революційними гаслами та барикадними піснями. Тимошенко вірить, що так і буде, бо ж Захід нам допоможе!». Все було б добре, як вважає Дмитро Видрін, і справа Юлію Тимошенко жила б та далі перемагала, але їй явно не вистачає харизматичного запалу, постаті, яка б «розганяла їхні харизми до неймовірної яскравості». «Так було у Бонні і Клайда, Далі і Гали, Ассанжа та його шведської блондинки, нарешті – у Саакашвілі і Бурджанадзе, у долара і євро, у Тимошенко і Ющенка». «Тому, – переконаний Дмитро Видрін, – щоб постмодерністська справа Тимошенко перемогла повністю та остаточно, їй все ж необхідно повернути Ющенка».
Професор політології з Канади Марта Дичок, яка є автором книжок про Україну і часто буває у науково-освітніх справах у Києві, написала на сторінках «Волл Стріт Джорнал» про свої враження від 20-річчя незалежності України, коли, на її думку, у Києві «не дуже відчутний святковий настрій», а більшість населення розчарована наслідками розвитку за два минулі десятиріччя. Переслідування опозиції, суд над Тимошенко, корупція, продажність суддів – все це свідчить, на думку професора Марти Дичок, про слабкість України. Але разом з тим, як зауважує професор з Канади, Україна стала ринковою, хоча і з засиллям олігархів, більшість українців почуваються вільнішими, аніж 20 років тому, незважаючи на бідність багатьох. Дичок також зауважує соціальну і економічну багатогранність України, де є чудові вулиці у вогнях, кафе, книжкові крамниці, універсами та бензоколонки. Навіть аспірант професора запізнилася на консультацію в Могилянку, бо застрягла у своєму (!) авто в тисняві. «Аспіранти в Україні тепер мають свої автівки, – каже Марта Дичко, – а крик з далекого вже 1991 року рече: навіть члени парламенту їхали у громадському транспорті, і всюди майоріли лише червоні стяги».
Колишній соратник Юлії Тимошенко, а нині вільний радник Президента Януковича Дмитро Видрін написав на сторінках лондонського аналітичного видання Open Democracy, як він сам каже, про «боротьбу двох потужних українських фінансово-політичних кланів за владу і власність», видаючи цю боротьбу клану Януковича проти клану Тимошенко за «протиборство модернізму і постмодернізму». І у центрі тут суд над Тимошенко «як найбільш споживана тема у західних виданнях». Видрін вважає українську владу породженням політичного модерну з її кредом важкого, чавунного поступу у виробництві, гуркотом труб великого діаметру, мільярдами кубів прокачаного газу, але найголовніше – «мільярдами доларів привласнених грошей». Ось саме у цих чавунно-газово-злодійських реаліях, як змальовує Видрін, і розгортається знову битва між «модерністами» чи «модернізаторами» Віктора Януковича та постмодерністами «пасіонарії» Юлії Тимошенко. Суттю модерністів є «повільна модернізація і швидкі заробітки», особливо коли «модернізацію очолюєш сам», як констатує Дмитро Видрін. Суттю ж «постмодернізму» і Юлії є «заперечення законів (фактично будь-яких) та повне ігнорування причинно-наслідкових зв’язків, заміна здорового глузду цинізмом, а совісті – справедливістю». Для реалізації планів Тимошенко, як пише Видрін, як і її опонентам, також потрібна абсолютна і особиста влада і «юліфікція всієї країни плюс обожнювання з боку Заходу» та створення культу «берегині держави». Ось боротьба ця і розгортається, хоча і в різних площинах, як розписує в деталях Дмитро Видрін своє бачення процесу, та все ж передбачає перемогу кожної з сил на своєму полі: модернізаторів Януковича – у виробничому гуркоті, а Юлії Тимошенко – на телешоу, вуличній сцені і в залі суду. Тимошенко вірить, як тут сказано, що з перемогою її постмодернізму «все знов заживе у веселому хаосі, люди не будуть ходити до нудної праці, а цілодобово штурмуватимуть урядові офіси, перекриваючи дороги і площі. Всі плюнуть на ВВП чи прожитковий мінімум і годуватимуться запальними революційними гаслами та барикадними піснями. Тимошенко вірить, що так і буде, бо ж Захід нам допоможе!». Все було б добре, як вважає Дмитро Видрін, і справа Юлію Тимошенко жила б та далі перемагала, але їй явно не вистачає харизматичного запалу, постаті, яка б «розганяла їхні харизми до неймовірної яскравості». «Так було у Бонні і Клайда, Далі і Гали, Ассанжа та його шведської блондинки, нарешті – у Саакашвілі і Бурджанадзе, у долара і євро, у Тимошенко і Ющенка». «Тому, – переконаний Дмитро Видрін, – щоб постмодерністська справа Тимошенко перемогла повністю та остаточно, їй все ж необхідно повернути Ющенка».
Професор політології з Канади Марта Дичок, яка є автором книжок про Україну і часто буває у науково-освітніх справах у Києві, написала на сторінках «Волл Стріт Джорнал» про свої враження від 20-річчя незалежності України, коли, на її думку, у Києві «не дуже відчутний святковий настрій», а більшість населення розчарована наслідками розвитку за два минулі десятиріччя. Переслідування опозиції, суд над Тимошенко, корупція, продажність суддів – все це свідчить, на думку професора Марти Дичок, про слабкість України. Але разом з тим, як зауважує професор з Канади, Україна стала ринковою, хоча і з засиллям олігархів, більшість українців почуваються вільнішими, аніж 20 років тому, незважаючи на бідність багатьох. Дичок також зауважує соціальну і економічну багатогранність України, де є чудові вулиці у вогнях, кафе, книжкові крамниці, універсами та бензоколонки. Навіть аспірант професора запізнилася на консультацію в Могилянку, бо застрягла у своєму (!) авто в тисняві. «Аспіранти в Україні тепер мають свої автівки, – каже Марта Дичко, – а крик з далекого вже 1991 року рече: навіть члени парламенту їхали у громадському транспорті, і всюди майоріли лише червоні стяги».
