Білоруський історик, фахівець із історії білоруського національного руху початку 20-го століття Анатоль Сидаревич каже, що 25 серпня з друзями йде на цвинтар покласти квіти до могил тих, хто, на їхню думку, прислужився здобуттю Білоруссю незалежності.
63-літній Сидаревич пригадує, як палко він сприйняв події 20-річної давнини: «Мені плакати не хотілось, але я заплакав – адже збулося те, чого я прагнув із 13-річного віку, коли я дійшов висновку, що Білорусь має бути незалежною».
Та, крім таких по суті приватних зустрічей, інших святкувань сьогодні немає, каже Станіслав Шушкевич, який тоді, на початку 1990-х, був як голова Верховної ради керівником Білорусі.
«Це не день державного свята, це робочий день, і влада влаштувала це свідомо, щоб плазувати перед Росією – Днем незалежності оголошено 3 липня, але це не має ніякого стосунку до державної незалежності, це день визволення Мінська від нацистських окупантів. Тому я не планую ніяких особливих заходів, подій чи співів пісень удома – я поки ніяк не маю наміру його відзначати», – каже Шушкевич.
Лукашенко звів «совок» і дикий капіталізм
Такої підміни домігся через референдум обраний 1995 року на президента Білорусі голова колгоспу Олександр Лукашенко. За словами опозиціонерів, по кількох роках національного відродження та ринкових економічних реформ у першій половині 1990-х він повернув і розвинув старі комуністичні звички в новому дусі.
«У Білорусі повернулася до влади по суті стара комуністична когорта. Лукашенко – людина нова в цій когорті, але він вихований у цьому комуністичному дусі, і фактично в нас встановлений дикий капіталізм, за якого влада фактично заохочує цю дикість, тому що все в руках влади, тобто це державний капіталізм. І, звичайно, перспектив гідного розвитку немає. Ми відстали від усіх довколишніх країн», – каже Шушкевич.
І для тих, хто 1991-го вважав, що з незалежністю настане «обіцяна земля», Лукашенкові зміни стали зрадою, каже опозиційний історик Сидаревич.
До того ж ці зміни здійснені за рахунок народу, вважає він: «Лукашенко створив, я сказав би, мафіозно-корпоративний капіталізм, за якого трудящі, наймані працівники зазнають такої жорстокої експлуатації, якої вони не зазнають ні в одній країні на Заході».
У Білорусі знову прагнуть змін
І для тих, кому за таких умов вдається займатися підприємництвом, безмежний оптимізм 1991 року тепер стає далеким спогадом, каже підприємець Андрій Кабанов. «Ми зійшли знову в Радянський Союз, – зазначає він. – Ми живемо п’ятирічками, якимись планами і завданнями в економіці – ну, маячня! В нас не працюють економічні закони так, як мають працювати – ми просто відкинені».
Тож, за словами Кабанова, зараз становище в Білорусі нагадує те, що було в останні роки СРСР, коли люди прагнули змін.
Він пригадує, як було тоді й як є зараз: «Якесь сподівання є, що ось розвалиться цей «совок», буде незалежність, відбудуться якісь вибори, щось буде змінюватися в країні… У нас ситуація цілком дзеркальна – такі ж самі почуття й емоції відчуваю зараз».
Матеріал підготували Сергій Драчук і Tom Balmforth
63-літній Сидаревич пригадує, як палко він сприйняв події 20-річної давнини: «Мені плакати не хотілось, але я заплакав – адже збулося те, чого я прагнув із 13-річного віку, коли я дійшов висновку, що Білорусь має бути незалежною».
Та, крім таких по суті приватних зустрічей, інших святкувань сьогодні немає, каже Станіслав Шушкевич, який тоді, на початку 1990-х, був як голова Верховної ради керівником Білорусі.
«Це не день державного свята, це робочий день, і влада влаштувала це свідомо, щоб плазувати перед Росією – Днем незалежності оголошено 3 липня, але це не має ніякого стосунку до державної незалежності, це день визволення Мінська від нацистських окупантів. Тому я не планую ніяких особливих заходів, подій чи співів пісень удома – я поки ніяк не маю наміру його відзначати», – каже Шушкевич.
Лукашенко звів «совок» і дикий капіталізм
Такої підміни домігся через референдум обраний 1995 року на президента Білорусі голова колгоспу Олександр Лукашенко. За словами опозиціонерів, по кількох роках національного відродження та ринкових економічних реформ у першій половині 1990-х він повернув і розвинув старі комуністичні звички в новому дусі.
«У Білорусі повернулася до влади по суті стара комуністична когорта. Лукашенко – людина нова в цій когорті, але він вихований у цьому комуністичному дусі, і фактично в нас встановлений дикий капіталізм, за якого влада фактично заохочує цю дикість, тому що все в руках влади, тобто це державний капіталізм. І, звичайно, перспектив гідного розвитку немає. Ми відстали від усіх довколишніх країн», – каже Шушкевич.
І для тих, хто 1991-го вважав, що з незалежністю настане «обіцяна земля», Лукашенкові зміни стали зрадою, каже опозиційний історик Сидаревич.
До того ж ці зміни здійснені за рахунок народу, вважає він: «Лукашенко створив, я сказав би, мафіозно-корпоративний капіталізм, за якого трудящі, наймані працівники зазнають такої жорстокої експлуатації, якої вони не зазнають ні в одній країні на Заході».
У Білорусі знову прагнуть змін
І для тих, кому за таких умов вдається займатися підприємництвом, безмежний оптимізм 1991 року тепер стає далеким спогадом, каже підприємець Андрій Кабанов. «Ми зійшли знову в Радянський Союз, – зазначає він. – Ми живемо п’ятирічками, якимись планами і завданнями в економіці – ну, маячня! В нас не працюють економічні закони так, як мають працювати – ми просто відкинені».
Тож, за словами Кабанова, зараз становище в Білорусі нагадує те, що було в останні роки СРСР, коли люди прагнули змін.
Він пригадує, як було тоді й як є зараз: «Якесь сподівання є, що ось розвалиться цей «совок», буде незалежність, відбудуться якісь вибори, щось буде змінюватися в країні… У нас ситуація цілком дзеркальна – такі ж самі почуття й емоції відчуваю зараз».
Матеріал підготували Сергій Драчук і Tom Balmforth
