Московський путч, серпень 1991 року
Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 року, коли самопроголошений «Державний комітет з надзвичайного стану» намагався усунути від влади Президента СРСР Михайла Горбачова
Руслан Хасбулатов – російський політичний діяч, вчений і публіцист, останній голова Верховної ради Російської Федерації – на думку учасників серпневих подій 1991 року, відіграв одну з вирішальних ролей у придушенні «ҐКЧП», хоча він і сам був незадоволений проектом нового Союзного договору, який відстоював Михайло Горбачов. Руслан Хасбулатов розповів Радіо Свобода, як він дізнався про путч, і про те, що досі було відоме мало кому.
– Я дізнався про це рано-вранці 19-го числа, якраз збирався виїхати у Парламентський палац, ми жили тоді з Єльциним по сусідству, в такому будинку відпочинку в селищі Архангельське. Я тоді збирався зустрітися з парламентською делегацією, щоб обговорити підписання нового Союзного договору, яке Горбачов запланував на 20 серпня. Ми хотіли узгодити позиції, оскільки не всі пункти цього договору мене влаштовували. Коли я ввімкнув телебачення о 8-й ранку, там був балет «Лебедине озеро», потім коротке повідомлення, що Горбачов дуже хворий, що він передав владу Янаєву (віце-президент СРСР Геннадій Янаєв під час серпневого путчу став головою «ҐКЧП»), що нові керівники очолили Союз і так далі. Було зрозуміло навіть із таких уривків, що це переворот. Я тут же кинувся до свого сусіда Єльцина, зайшов – він все ще сидить на ліжку роздягнутий, так, відверто кажучи, по-справжньому розгублений. І каже: «Ось, ми програли, зараз прийдуть люди Крючкова (голова КДБ СРСР Володимир Крючков теж увійшов до «ҐКЧП»), нас заарештують». Я обурився: «Як це програли? Майже 2 роки боролись за якусь автономію Російської Федерації і за економічний суверенітет, і тут на тобі, відразу ви здаєтесь за першої можливості! Так справа не піде! Давайте, збирайте наших прибічників, треба звернутись до народу, щоб всі знали, що в нас інша позиція. Битися треба, а не здаватися!» – такими були мої слова. Так я його трохи підбадьорив. За півгодини зібрались наші прибічники, прем’єр Силаєв (Іван Силаєв, голова Ради міністрів РРФСР), міністри, депутати, і спершу треба було ухвалити якусь серйозну заяву – я запропонував назвати її зверненням до громадян Російської Федерації. Першим пунктом було те, що ми назвали подію контрреволюційним переворотом, який веде до того, що всі демократичні здобутки Горбачова щезають, з’являється диктатура. Другим пунктом я запропонував написати: «негайно повернути до Кремля президента Горбачова». Тут обурився Єльцин, а з ним Бурбуліс (Геннадій Бурбуліс, соратник Бориса Єльцина, на той час обіймав посаду державного секретаря РРФСР, по суті чільного помічника Єльцина), мовляв, чого ми будемо боротися за Горбачова? Я кажу: «Та чи ви з глузду з’їхали? Якщо ми цей пункт не внесемо, то ми самі себе прирікаємо на поразку! Якими б не були відносини Єльцина з Горбачовим – якраз і треба зараз поставити найголовнішим пунктом, що, незважаючи на ці погані особисті відносини, Єльцин ставить на перше місце закон, порядок, Конституцію. Це додасть привабливості нашому зверненню». І це також внесли у звернення. І це був перший документ – я його писав, ось так у рукописному вигляді він і розійшовся у мільйонних екземплярах по всьому світові. Далі події вже відомі, коли москвичі, дізнавшись про нашу позицію, кинулись захищати нас всіх, встали під наші стяги, і це вже породило суперечності в самому «ҐКЧП». Коротко кажучи, ці три дні і три ночі протистояння, звичайно, були дуже небезпечними.
– Пане Хасбулатов, ви дружили з Єльциним, жили поряд. А після «ГКЧП» ваші відносини змінились в якийсь бік?
– Та ні, вони не змінились навіть після «ҐКЧП». Хоча, звичайно, він хитрував. Він був, звичайно, людиною підлою, і він потайки від мене і від багатьох інших впливових людей почав готувати вже змову. Бо якщо ці гекачепісти завдали удару по СРСР, але тим не менше після перемоги у Горбачова була можливість зберегти Союз, ну там 7–6 держав у формі конфедерації. Але ж справа в тім, що Горбачов повернувся з Фороса психологічно надломленою людиною, а Єльцин його тероризував, адже він не дав йому сформувати новий союзний уряд, а наш російський уряд Єльцин самовільно – без відома чи згоди Верховної Ради – розігнав саме в цей період, відразу після «ҐКЧП». Він страшенно боявся того, що ось після «ҐКЧП» люди побачать, хто саме є реальним лідером. Поки він там виступав, щось говорив, ми з Силаєвим займалися справою. Це стало його, звичайно, турбувати, що ось авторитет Хасбулатова зростає. Ми ж, до речі, з Силаєвим мало не силоміць запхали його на цей танк, який на картинці облетів цілий світ – він же не хотів іти на нього, каже: «мене вб’ють». Я тоді йому сказав: «Якщо ви не підете, то я піду, від нас трьох хтось має виступити». Я згадав той броньовик, з якого Ленін на Фінляндському вокзалі виступав, і кажу: «Звичайно, танк – це не броньовик, але його платформа ширша, це зручна трибуна».
– Як вам вдалося не розгубитись у цій ситуації, що вам допомогло?
– Я це прямо казав: я не був упевнений в тому, що ми переможемо. Я прямо Єльцинові, коли він розгубився, сказав: «Послухайте, ми півтора-два роки виступали з якихось позицій, люди звикли бачити в нас не тільки політиків, а й чоловіків – відважних, сміливих, а тепер, якщо ми злякаємося, що скаже про нас історія? Давайте хоча б захистимо свою гідність як державні діячі!»
Матеріал підготували Людмила Ваннек і Аслан Дукаєв
