Мертві з румунського «Веселого цвинтаря» допомагають живим

Щоб зайти на сільське кладовище у Сепинці, потрібно купити квиток. За дозвіл фотографувати – додаткова плата.

Європеєць, який потрапляє сюди вперше, завмирає з подиву. На сепинцькому місці вічного спочинку нема звичного для цвинтарів… цвинтарного настрою.

Хрести ряхтять яскравими барвами, а чималий цвинтар нагадує веселий ярмарок. Ярмаркову атмосферу створюють не тільки натовпи галасливих туристів, а й зображення на намогильних пам’ятниках.

На кожному хресті – своєрідна ікона померлого, намальована у стилі наївного народного малярства. На цих портретах влучно схоплено характер, звички, які похована тут людина мала за життя.

Цвинтарна іронія виховує

Міхаела Поп, жителька села Сепинца, показує могилу сільського пиячка. Вона читає епітафію, викарбовану під портретом чоловіка, зображеного з пляшкою горілки:

Горілка – це отрута, яка приносить плач і страждання,
Вона мене змусила страждати і загнала в могилу.
Хто полюбляє горілочку, той зазнає лиха, як і я.
Я любив горілку і помер із чаркою в руці.

Перший барвистий надмогильний пам’ятник у Сепинці встановили в 1935 році. Сільський тесля Стан Йоан Петраш, витесуючи хрест на могилу свого родича, оздобив його мотивами традиційного мистецтва та народного гумору.

Ідея Петраша сподобалася жителям села, й вони почали замовляти у Петраша кольорові хрести на могили своїх рідних. Коли сіре сільське кладовище розцвіло всіма барвами веселки, цвинтар назвали Веселим.

За словами сепинчанки Міхаели Поп, Веселий цвинтар – це віддзеркалення дотепності тутешніх людей.

Своєрідна цікавинка на Веселому цвинтарі – могила тещі теслі Петраша. Міхаела Поп читає епітафію, яку придумав і викарбував сам Петраш:

Під цим тяжким хрестом лежить моя теща.
Якби вона пожила ще три дні,
То під цим хрестом лежала б не вона, а я.
Коли прийдете до неї, то не розбудіть її,
Бо вона мене сварила.
Приходьте до цієї могили, читайте цю епітафію
І шукайте собі добру тещу,
Аби ваша доля була краща, ніж моя.

Справу Петраша продовжив його учень Думітру Поп. Він реставрує старі хрести й різьбить нові.

Різьбяр каже, що сепинчани на жартівливі епітафії ніколи не ображаються. Мовляв, текст на могилі покійного має виховний зміст, тож іронія в епітафіях виправдана.

«Здебільшого віршовані тексти на пам’ятні хрести спільно придумують рідні померлого, – зазначає він. – Вони узгоджують текст епітафії між собою. Рідні приносять нам фотографію померлої людини, на підставі якої різьбяр виготовляє дерев’яний барельєф».

Покійні сепинчани відроджують село

Сьогодні на сепинцькому цвинтарі понад 800 кольорових надмогильних пам’ятників. Кладовище стало візиткою села й приваблює сюди тисячі туристів. У 1999 році ЮНЕСКО внесло Веселий цвинтар у список світової культурної спадщини.

Місцева влада інвестує прибутки з туризму в розвиток населеного пункту. На зібрані гроші в селі реставрують стару церкву, а також будують унікальний монастир, усі конструкції якого зроблено зі старезних дубів. Височенна дерев’яна вежа ще не завершеного монастиря вже тепер стала популярним туристичним об’єктом.

Крім того, місцеві жителі, заохочені туристами, відродили призабуті народні ремесла й продають прибульцям барвисті ліжники, киптарі і, звичайно, сувенірні… надмогильні пам’ятники. Ціле село нагадує дивовижний барвистий музей під відкритим небом.

Сепинчани дуже пишаються своєю малою батьківщиною, а також тим, що 4 роки тому Румунія стала членом ЄС. Вздовж усього села, перед кожною хатою, майорять прапори Румунії та Європейського Союзу.

Із України до Сепинци, що в Марамурешському жудеці (повіті), найкраще добиратися через Закарпатську область. Від прикордоннного переходу в Солотвині, який можна перетнути на автомобілі або пішки, до Сепинци рукою подати – якихось 10 кілометрів.