«Буває таке, що в один день маємо 6 похоронів», – розповів працівник цвинтаря у районному містечку Стрий. І що жахливого, продовжував, чоловік, вмирають молоді люди. Середній вік смертності – 40-45 років. Він так і не згадав, чи за останні півроку поховали бодай одну 85-90-річну людину.
Новий цвинтар у місті «росте» на очах. Однакові хрести і скрізь однаковісінькі штучні квіти та вінки на могилах. Від цієї строкатості очі просто втомлюються. Таке враження, що містом пройшла чума. Зелені і живих квітів на могилах обмаль, дерев немає взагалі. А живих вінків уже давно ніхто не плете ні у Львові, ні в районах.
Останній винахід працівників ритуальних послуг – це ще й штучні так звані надмогильні ковпаки, тобто на дротах намотані зелені гірлянди, під цим витвором застелена чорна плівка.
А де ж посадити квіти?.. У відповідь почула, що можна посадити їх біля поховання. Працівник цвинтаря пояснив, що дуже зручно замість живого зеленого дерну, допоки ще не час встановлювати пам’ятник, купити штучне накриття на могилу, яке коштує 180 гривень і не руйнується.
Українці оживляли могили барвінком
Українці із давніх часів місце спочинку вибирали на околиці села чи міста. Територію обгороджували і висаджували там дерева, переважно ялини, сосни, акації, дуби. Могили оживляли вічнозеленим барвінком.
Давні українські цвинтарі вирізняються тим, що на кожній могилі – інший хрест. Цвинтар, як кажуть у селах - могилки - це вічний спочинок і тут має бути постійний затишок.
Зелений барвінок, чорнобривці чи інші живі квіти ростуть де-не-де на могилах на сучасних цвинтарях у містах і селах. Їх замінили китайськими яскравими штучними букетами, які ще й загорнені у целофан.
Один із архітекторів пояснив мені, що штучні квіти нині за ціною дешевші, аніж саджанці і тому їх ставлять на могилах, а не садять живі квіти. Зрештою, не потрібно й поливати чи полоти. Втім, по селах люди мають розсади різних рослин, зокрема й багаторічних. А ще можна відродити й стародавню традицію, коли українці на могилах висаджували лікарські трави.
Адже кожен цвинтар відтворює характерні риси тієї чи іншої місцевості. А, можливо, так багато нині по кладовищах штучних і однакових квітів та іншого пластику – є свідченням лише відсутності елементарного несмаку, індивідуальності. Така тяга до штучності немов би віддзеркалює внутрішній світ сучасної людини, мабуть, подібна штучність притаманна нині і дружбі поміж людьми, і спілкуванню, і маскам, які одягають на щодень люди.
Цікаво, як тим, хто відійшов у вічність, хто за життя порався на городах, висаджував розкішні квітники і їхні душі наповнювались щастям від буйноцвіття і багатства запахів, чи подобаються їхнім душам штучні вицвілі на сонці і облізлі від дощу квіти на могилах…
Старі цвинтарі промовисті
Натомість кожен старий цвинтар щось промовляє і про людей, які там спочивають, і про час, коли вони жили, і про традиції, які шанували. Це шмат історії і культури місцевого народу. Як, для прикладу, «веселий цвинтар» у румунському селі Сепинца, мешканці якого бережуть свою традицію і коли їм важко на душі, то прямують не по келих вина у кав’ярню, а на сільський цвинтар і повертаються звідти веселими.
«Веселий цвинтар», якому лише півстоліття, уже перебуває в списку ЮНЕСКО. Селяни пишуть про кожну покійну людину дотепи, оригінально оздоблюють хрести і могили. І в Україні є тисячі цвинтарів, які вражають надгробками і хрестами. У Язлівцю, що на Тернопільщині, на місці поховань вірменів встановлені величні кам’яні хрести, які здалеку виглядають як різьблене дерево. Робота тодішніх місцевих майстрів напрочуд тонка і мистецька. Багато промовляють старі цвинтарі на Гуцульщині, Волині, Львівщині. У Львові Личаківський цвинтар славиться понад двома тисячами гробниць і півтисячею унікальних надмогильних скульптур та рельєфів, а Козацьке кладовище на Тернопільщині планують впорядкувати і внести до переліку туристичних об’єктів.
«Мандрівнику, присядь і подумай. Ми вже вдома, а ти ще в дорозі» – ці слова написані на табличці на хресті на монашому цвинтарі, що на Чернечій горі в Унівській лаврі. Усі чернечі могили обплетені барвінком. Тут легко думається про вічне.
(Львів – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Новий цвинтар у місті «росте» на очах. Однакові хрести і скрізь однаковісінькі штучні квіти та вінки на могилах. Від цієї строкатості очі просто втомлюються. Таке враження, що містом пройшла чума. Зелені і живих квітів на могилах обмаль, дерев немає взагалі. А живих вінків уже давно ніхто не плете ні у Львові, ні в районах.
Останній винахід працівників ритуальних послуг – це ще й штучні так звані надмогильні ковпаки, тобто на дротах намотані зелені гірлянди, під цим витвором застелена чорна плівка.
А де ж посадити квіти?.. У відповідь почула, що можна посадити їх біля поховання. Працівник цвинтаря пояснив, що дуже зручно замість живого зеленого дерну, допоки ще не час встановлювати пам’ятник, купити штучне накриття на могилу, яке коштує 180 гривень і не руйнується.
Українці оживляли могили барвінком
Українці із давніх часів місце спочинку вибирали на околиці села чи міста. Територію обгороджували і висаджували там дерева, переважно ялини, сосни, акації, дуби. Могили оживляли вічнозеленим барвінком.
Давні українські цвинтарі вирізняються тим, що на кожній могилі – інший хрест. Цвинтар, як кажуть у селах - могилки - це вічний спочинок і тут має бути постійний затишок.
Зелений барвінок, чорнобривці чи інші живі квіти ростуть де-не-де на могилах на сучасних цвинтарях у містах і селах. Їх замінили китайськими яскравими штучними букетами, які ще й загорнені у целофан.
Один із архітекторів пояснив мені, що штучні квіти нині за ціною дешевші, аніж саджанці і тому їх ставлять на могилах, а не садять живі квіти. Зрештою, не потрібно й поливати чи полоти. Втім, по селах люди мають розсади різних рослин, зокрема й багаторічних. А ще можна відродити й стародавню традицію, коли українці на могилах висаджували лікарські трави.
Адже кожен цвинтар відтворює характерні риси тієї чи іншої місцевості. А, можливо, так багато нині по кладовищах штучних і однакових квітів та іншого пластику – є свідченням лише відсутності елементарного несмаку, індивідуальності. Така тяга до штучності немов би віддзеркалює внутрішній світ сучасної людини, мабуть, подібна штучність притаманна нині і дружбі поміж людьми, і спілкуванню, і маскам, які одягають на щодень люди.
Цікаво, як тим, хто відійшов у вічність, хто за життя порався на городах, висаджував розкішні квітники і їхні душі наповнювались щастям від буйноцвіття і багатства запахів, чи подобаються їхнім душам штучні вицвілі на сонці і облізлі від дощу квіти на могилах…
Старі цвинтарі промовисті
Натомість кожен старий цвинтар щось промовляє і про людей, які там спочивають, і про час, коли вони жили, і про традиції, які шанували. Це шмат історії і культури місцевого народу. Як, для прикладу, «веселий цвинтар» у румунському селі Сепинца, мешканці якого бережуть свою традицію і коли їм важко на душі, то прямують не по келих вина у кав’ярню, а на сільський цвинтар і повертаються звідти веселими.
«Веселий цвинтар», якому лише півстоліття, уже перебуває в списку ЮНЕСКО. Селяни пишуть про кожну покійну людину дотепи, оригінально оздоблюють хрести і могили. І в Україні є тисячі цвинтарів, які вражають надгробками і хрестами. У Язлівцю, що на Тернопільщині, на місці поховань вірменів встановлені величні кам’яні хрести, які здалеку виглядають як різьблене дерево. Робота тодішніх місцевих майстрів напрочуд тонка і мистецька. Багато промовляють старі цвинтарі на Гуцульщині, Волині, Львівщині. У Львові Личаківський цвинтар славиться понад двома тисячами гробниць і півтисячею унікальних надмогильних скульптур та рельєфів, а Козацьке кладовище на Тернопільщині планують впорядкувати і внести до переліку туристичних об’єктів.
«Мандрівнику, присядь і подумай. Ми вже вдома, а ти ще в дорозі» – ці слова написані на табличці на хресті на монашому цвинтарі, що на Чернечій горі в Унівській лаврі. Усі чернечі могили обплетені барвінком. Тут легко думається про вічне.
(Львів – Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
