– Пане О’Салліван, зараз у Британії відбуваються суди над тисячами учасників погромів. Що можна сказати про походження цих людей? Хто вони?
– Палітра дуже розмаїта. Це і люди, які мають роботу, деякі досить непогану роботу. Відомо, наприклад, про одного вчителя. Серед них були і досить забезпечені, одна молода жінка збиралася до приватного університету, інша ходила до приватної школи. Були, звичайно, і бідні, і безробітні. Ймовірно, безробітні становитимуть значну частку з цих людей, але досі не виглядає так, що вони є переважною групою, чого очікували багато коментаторів. Ці люди представляють різні етнічні групи. Найтяжчі злочини вчинили банди, які майже за визначенням будуються на етнічних зв’язках. Цікаво і те, що етнічні групи зуміли організуватися, щоб протистояти грабункам. Турецькі курди, наприклад, захищали свої магазини із бейсбольними битами. Вони не дали погромникам себе залякати. Тож іммігранти не є рушійною силою цих погромів, і про них пишуть зараз досить позитивно.
– Багато говорилося про те, що протести були викликані бюджетними скороченнями? Що, на Вашу думку, стало причиною насильств?
– Я не думаю, що причина в скороченні соціальних витрат. Рішення ще навіть не встигло набрати чинності – вони існують лише на папері. Я думаю, що справжні причини є досить складними і зі складною передісторією. Думаю, що йдеться про послаблення соціальних зв’язків у Британії. Це лише частково пов’язано з імміграцією, з прибуттям великої кількості людей, яким у суспільстві ще не навчилися довіряти. Але на прикладі тієї ж курдської громади можна сказати, що там, де люди знають одне одного, допомагають одне одному, живуть громадою, там було більше порядку і законності. Також, думаю, що тут є і вина самої влади, яка останніми десятиліттями намагалися якомога менше втручатися в життя людей, не дуже сильно карати за злочини, але це переросло з атмосферу вседозволеності. Боюся, що і зараз ця атмосфера буде посилена, бо перші кілька вироків були дуже м’якими як на скоєні злочини.
– Які, на Вашу думку, потрібно було б винести з цих подій?
– Що пішло не так? Ми були законослухняним суспільством. Ми мали суспільство з найбільшим почуттям суспільного миру в Європі. І ми були набагато біднішими в той час. І я думаю, що зараз ми відчуваємо не стільки ностальгію, скільки потребу сильно замислитися над тим, як ці якості повернути. Людям потрібно буде замислитися над тим, що тримає суспільство разом, над тим, як посилити родини, додати більше поваги до порядку і права, до поліції. Я б навіть сказав, що потрібно більше патріотизму.
Раніше люди, народжені в Британії та поза нею, були патріотичними. Це не був ура-патріотизм, а сильне почуття відповідальності за свою країну. Нині це почуття втрачається. Тому, гадаю, що уряду і суспільству потрібно подумати про те, як відновити це почуття внутрішньої поваги і патріотизму. В історії Англії це вже було в 19-му столітті, коли суспільству вдалося повернутися до законослухняності, але тоді це було зроблено за допомогою релігії, тепер, мабуть, потрібне щось інше.
Матеріал підготували Марія Щур і Dragan Stavljanin
– Палітра дуже розмаїта. Це і люди, які мають роботу, деякі досить непогану роботу. Відомо, наприклад, про одного вчителя. Серед них були і досить забезпечені, одна молода жінка збиралася до приватного університету, інша ходила до приватної школи. Були, звичайно, і бідні, і безробітні. Ймовірно, безробітні становитимуть значну частку з цих людей, але досі не виглядає так, що вони є переважною групою, чого очікували багато коментаторів. Ці люди представляють різні етнічні групи. Найтяжчі злочини вчинили банди, які майже за визначенням будуються на етнічних зв’язках. Цікаво і те, що етнічні групи зуміли організуватися, щоб протистояти грабункам. Турецькі курди, наприклад, захищали свої магазини із бейсбольними битами. Вони не дали погромникам себе залякати. Тож іммігранти не є рушійною силою цих погромів, і про них пишуть зараз досить позитивно.
– Багато говорилося про те, що протести були викликані бюджетними скороченнями? Що, на Вашу думку, стало причиною насильств?
– Я не думаю, що причина в скороченні соціальних витрат. Рішення ще навіть не встигло набрати чинності – вони існують лише на папері. Я думаю, що справжні причини є досить складними і зі складною передісторією. Думаю, що йдеться про послаблення соціальних зв’язків у Британії. Це лише частково пов’язано з імміграцією, з прибуттям великої кількості людей, яким у суспільстві ще не навчилися довіряти. Але на прикладі тієї ж курдської громади можна сказати, що там, де люди знають одне одного, допомагають одне одному, живуть громадою, там було більше порядку і законності. Також, думаю, що тут є і вина самої влади, яка останніми десятиліттями намагалися якомога менше втручатися в життя людей, не дуже сильно карати за злочини, але це переросло з атмосферу вседозволеності. Боюся, що і зараз ця атмосфера буде посилена, бо перші кілька вироків були дуже м’якими як на скоєні злочини.
– Які, на Вашу думку, потрібно було б винести з цих подій?
– Що пішло не так? Ми були законослухняним суспільством. Ми мали суспільство з найбільшим почуттям суспільного миру в Європі. І ми були набагато біднішими в той час. І я думаю, що зараз ми відчуваємо не стільки ностальгію, скільки потребу сильно замислитися над тим, як ці якості повернути. Людям потрібно буде замислитися над тим, що тримає суспільство разом, над тим, як посилити родини, додати більше поваги до порядку і права, до поліції. Я б навіть сказав, що потрібно більше патріотизму.
Раніше люди, народжені в Британії та поза нею, були патріотичними. Це не був ура-патріотизм, а сильне почуття відповідальності за свою країну. Нині це почуття втрачається. Тому, гадаю, що уряду і суспільству потрібно подумати про те, як відновити це почуття внутрішньої поваги і патріотизму. В історії Англії це вже було в 19-му столітті, коли суспільству вдалося повернутися до законослухняності, але тоді це було зроблено за допомогою релігії, тепер, мабуть, потрібне щось інше.
Матеріал підготували Марія Щур і Dragan Stavljanin
