– Чи є серед істориків консенсус щодо того, чому війна почалася для СРСР дуже невдало?
– Остаточної згоди довкола катастрофи 1941 року немає. При цьому я вважаю, що майже не зачіпається найголовніша тема – морально-політичного стану суспільства і, власне кажучи, людського фактору, який був однією з причин цієї катастрофи.
– Чи не видається вам це дивним? Адже в Радянському Союзі існував свого роду культ тих, хто першими зустрів німецько-фашистських загарбників?
– В СРСР тема 22 червня 1941-го року була табуйована, як і саме слово «катастрофа». Йшлося про «період тимчасових невдач». Коли в 1956-му році почали писати першу «Історію України у Великій Вітчизняній війні», то розділ «Сорок перший рік» попервах складав десять-двадцять сторінок при загальному обсязі цієї книжки в триста сторінок. Там йшлося про те, що Сталін – головний винуватець, він погано підготував країну до війни і таке інше.
Архіви були закриті. Коли я їздив в московські архіви, вже наприкінці 1980-х років, під час перебудови і гласності, мені 41-й рік не давали. Документи давали, починаючи із 43-го року.
– Які, на вашу думку, основні причини тієї початкової поразки?
– Я вважаю, що у цієї катастрофи було три системні блоки причин. Перший – це стратегічні прорахунки Сталіна. Гітлер накрив Радянський Союз у момент стратегічного розгортання.
Другий пов’язаний з поганим управлінням і керуванням військами. Одна з причин – це були сталінські репресії. Після них в армії панувала атмосфера жаху, непевності, небажання ухвалювати рішення без санкції командира вищої ланки.
І третій блок причин, найбільш вагомий, – це морально-політичний стан суспільства. Оця катастрофа стала апофеозом нелояльності значної частини населення сталінському режимові. Люди не хотіли воювати за цей режим. Якби не цей чинник, то навіть стратегічні і управлінські прорахунки не дали б таких жахливих наслідків.
– Остаточної згоди довкола катастрофи 1941 року немає. При цьому я вважаю, що майже не зачіпається найголовніша тема – морально-політичного стану суспільства і, власне кажучи, людського фактору, який був однією з причин цієї катастрофи.
– Чи не видається вам це дивним? Адже в Радянському Союзі існував свого роду культ тих, хто першими зустрів німецько-фашистських загарбників?
– В СРСР тема 22 червня 1941-го року була табуйована, як і саме слово «катастрофа». Йшлося про «період тимчасових невдач». Коли в 1956-му році почали писати першу «Історію України у Великій Вітчизняній війні», то розділ «Сорок перший рік» попервах складав десять-двадцять сторінок при загальному обсязі цієї книжки в триста сторінок. Там йшлося про те, що Сталін – головний винуватець, він погано підготував країну до війни і таке інше.
Архіви були закриті. Коли я їздив в московські архіви, вже наприкінці 1980-х років, під час перебудови і гласності, мені 41-й рік не давали. Документи давали, починаючи із 43-го року.
– Які, на вашу думку, основні причини тієї початкової поразки?
– Я вважаю, що у цієї катастрофи було три системні блоки причин. Перший – це стратегічні прорахунки Сталіна. Гітлер накрив Радянський Союз у момент стратегічного розгортання.
Другий пов’язаний з поганим управлінням і керуванням військами. Одна з причин – це були сталінські репресії. Після них в армії панувала атмосфера жаху, непевності, небажання ухвалювати рішення без санкції командира вищої ланки.
І третій блок причин, найбільш вагомий, – це морально-політичний стан суспільства. Оця катастрофа стала апофеозом нелояльності значної частини населення сталінському режимові. Люди не хотіли воювати за цей режим. Якби не цей чинник, то навіть стратегічні і управлінські прорахунки не дали б таких жахливих наслідків.
