Частина перша
Частина друга
– Завтра Євгену Коновальцю виповнилося б 120 років від дня народження. Він народився 14 червня в селі Зашків на Львівщині. Лідер ОУН походив зі змішаної українсько-польської родини – його мати була полькою.
З початком Першої світової війни Коновалець, який на той час був студентом юридичного факультету Львівського університету, був мобілізований до австрійської армії. У наступному році потрапив до полону, який відбував у Росії в таборі на Волзі під Царициним (нині це Волгоград).
Потім у 1917 році очолював створену у Києві формацію Січових Стрільців, яка була і куренем, і полком, і дивізією, і корпусом навіть. А згодом в еміграції створив ОУН. Він більше відомий, як один із засновників та перший лідер цієї організації.
У 2009 році у нас відзначали на державному рівні (Верховна Рада ухвалювала відповідні рішення) ювілей створення Народного руху та комсомолу. А от ювілей ОУН, який також припадав на той самий 2009 рік – 70-річчя було – не відзначали.
Пане Веденеєв, як би Ви оцінили історичну роль Коновальця та очолюваної ним ОУН?
Тому хотілося розмову нашу про націоналістичний рух, його засновника, першого очільника Євгена Коновальця вести насамперед на підставі історичних джерел, оцінюючи з сучасної точки зору вже ті явища і ті постаті в усій їх багатогранності, а головне – в контексті того драматичного і, можна навіть інколи сказати, страшного для долі і України, і українського народу періоду.
Безсумнівно Коновалець – це засновник активного українського націоналістичного руху як воєнно-політичного явища. З 1927 року керівник проводу ОУН, і в 1929 році обирається очільником українських націоналістів від моменту його створення. Постать справді неоднозначна, дуже складна, як і були складні обставини геополітичної і військово-політичної долі самої України.
Про український націоналістичний рух написано багато, про діяння самого Коновальця теж. Причому, як правило, це питання дуже і дуже апологетичні або викривальні, як про «злейшего врага украинского народа», «лидера украинского буржуазного национализма», «запроданця заружібних спецслужб» і так далі.
– Штампи радянської пропаганди Ви маєте на увазі?
Дмитро Веденеєв: Так. З іншої сторони, цілком героїзована, міфологізована постать, майже казкова фігура на фоні, звичайно, історичної поразки українського націоналістичного руху як військово-політичної формації. Звичайно, пам'ять історична потребувала створення саме таких глорифікованих фігур.
Втім, це не поодинока постать взагалі у світовій історії, в історії різних народів, яка потрапляє у такі діаметрально протилежні тлумачення.
– Яка з цих організацій: ОУН, Рух, комсомол зробила більший внесок в українську історію, яка в історичних джерелах більше сторінок займе?
Я думаю, що це дуже невдячна справа, тобто ставити питання про те, що хтось має бути поганий, а значить, забутий, а хтось має бути хороший, а значить, так би мовити, вшановувати лише його на державному рівні, от лише така позиція правильна. Я думаю, історія розставить усе на свої місця.
Прикро коли одні організації позиціонуються, як правильні, а про інші намагаються сьогодні замовчати. Організації, які очолював Євген Коновалець, якраз належать до другої когорти
Прикро, звичайно, що сьогодні, так би мовити, не завжди адекватно оцінюються різні складові українського політичного життя 20 століття, тобто, коли одні організації позиціонуються, як правильні, коректні, політкоректні, а про інші, навпаки, намагаються сьогодні забути і замовчати. От якраз структури і організації, які очолював Євген Коновалець, якраз належать до цієї другої когорти.
– Пан Веденеєв сказав, що є або апологетика, або нищівна критика. А що зараз заважає історикам створити більш-менш врівноважену картину?
Дмитро Веденеєв: Об’єктивно нічого не заважає. По-перше, немає ідейного, адміністративного, КДБістського тиску. Стаття 15 Конституції України забороняє обов’язкову ідеологію і водночас дозволяє свободу думки, слова і так далі. Практично відкрита джерельна база і так далі.
Заважають різні чинники. Само собою до 1991 року Коновалець прийшов фігурою дуже і дуже неоднозначно прописаною в історії. І штампів позбавитися дуже важко. Але головна докорінна, на мій погляд, причина в тому, що, починаючи буквально з кінця 1980-их років, в українському суспільстві, а потім і в пострадянському суспільстві безперечно штучно почали реанімуватися і штучно насаджуватися у суспільну свідомість саме конфронтаційні, агресивні тлумачення тих драматичних подій, які спіткали український народ.
Замість того, щоб на базі повного відкриття джерел, відсутності обов’язкової ідеології, принаймні прагнути до створення виваженої і об’єктивної громадянсько-відповідальної, я сказав би, картини історії України, активізувалися саме агресивні конфронтаційні штампи історичної свідомості.
І на сьогодні ми маємо ситуацію, коли в українському суспільстві готові навіть пожертвувати спільним майбутнім заради отримання оцього задоволення від фантомних болів історії.
– Якщо я правильно зрозумів, просто запиту немає на неконфронтаційну історичну науку, тлумачення її?
Дмитро Веденеєв: Запит якраз у ідеологічно загостреній історії. І, бачите, в усі політичні платформи, в тому числі провідних партійно-політичних сил, обов’язково вмонтований, з дозволу сказати, історичний сегмент, який не дозволяє буквально цим політичним силам шукати порозуміння. Як тільки починаються спроби діалогу, відразу виринає цей сегмент: а ви не так Степана Андрійовича Бандеру оцінюєте, чи не віддаєте належне воїнам-переможцям!
– Я читав, що Євген Коновалець не був професійним військовим, від початку принаймні, що він був студентом юридичного факультету, коли був мобілізований до австрійської армії з початком Першої світової війни.
Пане Михайле, йому було 26-28 років у період 1917-1919 років. Завдяки чому він зумів очолити військових? Адже сам він не був професійним військовим. Все-таки у цьому середовищі військовому завдяки чому отримав такий авторитет?
Михайло Ковальчук: Переглядаючи біографію Євгена Коновальця, завжди згадуєш відоме прислів’я: світ належить молодим. А в часи революцій, таких збурень, то хто як не молодь з юнацьким максималізмом чи прагненням певного радикалізму активно включається у ці процеси?
Річ у тому, що Коновалець дійсно не був професійним військовим. Це правда. Хоча він не дуже довго послужив у лавах австро-угорської армії, але в нього вже був певний досвід організаційно-політичний. Тобто, він ще перед Першою світовою війною брав дуже активу участь в українському студентському русі, він там вперше познайомився з цими парамілітарними структурами Січових Стрільців, які існували в Галичині. Тобто, перший досвід він набув уже там.
І він, в принципі, брав активну участь у діяльності Української національно-демократичної партії, яка була найбільш впливовою на той час у Галичині. Тому він до революції 1917 року підійшов з чималим багажем досвіду громадсько-політичного, організаційного.
Йому справді не вистачало досвіду військового. Але згадаймо, як він здійснював керівництво військовими частинами? Сучасники відзначають, з цієї доби, що Коновалець обрав дуже вдалу модель командування, будучи вже на чолі Січових Стрільців. Він фактично дозволяв своїм начальникам штабів, начальникам оперативних відділів, це були кадрові офіцери, які знали свою справу, приймати рішення, і він загалом уже схвалював це рішення або не схвалював, або узгоджував його з вищим військовим командуванням. Це досить непогана, досить вдала модель військового керівництва.
– Але у 1918 році виникла ситуація під час потачку перших конфліктів між УНР і більшовицькою Росією, коли українські збройні формування самомобілізувалися, дуже мало хто хотів воювати, з багатьох тисяч мобілізованих тодішніх військових ніхто не хотів воювати за УНР, обороняти той самий Київ. Коли було повстання на Арсеналі, то нейтральних частин у Києві було більше, ніж повсталих робітників і частин, які зберігали вірність Центральній Раді, по-моєму, як тих і тих разом узятих.
Чому Січові Стрільці, цей Галицько-Буковинський Курінь завдяки чому тоді свою боєздатність зберіг?
Дмитро Веденеєв: Я погоджуюся з тим, що казав пан Михайло. Справа у тому, що сам переломний час породжує попит на такі особистості, як Коновалець. І коли вчорашні селюки, міщани ставали маршалами Французької імперії і громили європейські армії, або професійний революціонер Михайло Фрунзе бив білих генералів і генштабістів, то і Коновалець був з тієї плеяди.
Справа в тому, що, як пише Євген Онацький, член Центральної Ради, відомий історик, це була постать справжнього отамана, природженого командира і організатора.
З іншого боку, хибою таких історичних постатей, як Коновалець, було те, що ці люди, як правило, в умовах конструктивного державотворення себе не знаходять і їм пасує вислів, як свого часу казали про теоретика-анархізму Михайла Бакуніна, «в перший день революції він незамінний, а на другий його ліпше розстріляти». Це потім.
А справа в тому, що Галицько-Буковинський Курінь, подібні формації – це кадри офіцерів, командирів, старшин, які вже пройшли через український воєнно-спортивний рух до 1914 року, який в умовах конфронтації з польською панівною меншиною заохочувався певною мірою австро-угорськими військами.Це люди, які на відміну від наддніпрянської української інтелігенції, українізованих кадрів, уже починаючи з кінця 19 століття, чітко формулювали постулат самостійності і державної самостійності України. Їхня національна свідомість уже перейшла у площину усвідомлення українців як політичної нації і необхідності державотворення.
З іншої сторони, був такий момент. Як правило, у революційні часи чужаки діють більш радикально, починаючи від швейцарців у Франції, інтернаціоналістів Троцького, так само вихідці з західної України діяли більш радикально, свого роду протиставляли себе отій пасивній більшості українства наддніпрянського, яке справді зайняло нейтральну позицію, в тому числі і через безпорадність Центральної Ради у соціально-економічній політиці, її зневагою до військового будівництва.
І от якраз постаті на кшталт Петлюри і Коновальця, навпаки, Центральною Радою розглядалися, як небезпечні радикали, такі свого роду «бонапартики», яких ізолювали.
– Але ні той, ні той не були професійними військовими. Бонапарт – це, як кажуть, вояччина реакційна, а вони ж не були представники вояччини.
Дмитро Веденеєв: Вони не були фаховими офіцерами, але давали фору тим, хто закінчив військові академії, тим, що вони справді відповідали тій історичній ролі, і цим вони компенсували відсутність досвіду.
– У біографії Коновальця був такий момент. У листопаді 1918 року перед Січовими Стрільцями було два шляхи: вони або могли їхати до Львова і боронити його від поляків – на той час починалася Українсько-польська війна,– або підтримати повстання проти гетьмана Скоропадського. У підсумку Стрілецька Рада ухвалила рішення, щоб не їхати в Галичину, а повстати проти гетьмана Скоропадського.
Пане Ковальчук, потім Коновалець не шкодував про своє таке рішення, як Ви гадаєте?
Михайло Ковальчук: Коновалець не шкодував. А от до сьогоднішнього дня історики ще «ламають списи» з приводу того, що б сталося, якби Січові Стрільці переїхали у листопаді 1918 року до Львова? Мається на увазі, по-перше, гетьманський режим тоді не був би повалений (так часто пишуть), тому що саме Січові Стрільці стали основною опорою Директорії у повстанні проти Скоропадського, а по-друге, тоді, можливо, вдалося б відстояти Львів від поляків. А це теж надзвичайно важливо, тому що втрата Львова в Українсько-польській війні 1918-1919 років фактично стала початком кінця до певної міри.
Ці обидва питання давні. Певною мірою відповіді на них уже існують в історіографії. Хоча, можливо, так би мовити, не всі з цим можуть погодитися.
Але в цілому, по-перше, з приводу гетьманату Скоропадського мені особисто дуже подобаються, наприклад, спогади Романа Дашкевича, який командував артилерією Січових Стрільців. Це один із найближчих соратників Євгена Коновальця. Він дав дуже проникливу оцінку політичним реаліям у Наддніпрянській Україні наприкінці 1918 року.
Він написав про те, що якби навіть Січові Стрільці поїхали до Галичини, якби вони навіть не брали участі у протигетьманському повстанні, у принципі, картина була така, що Гетьманат своїми каральними експедиціями, цією німецькою присутністю, поміщицькою реакцією, – у селян забирали землі, постійні каральні якісь акції були,– гетьманський режим настільки скомпроментував себе серед народних і в першу чергу серед селянських мас, що повстання все рівно відбулося б проти гетьмана Скоропадського.
Інша річ, що це повстання було б як не під жовто-блакитним прапором, воно було б під червоним прапором. І вже у процесі цього повстання… До речі, це було вже досить чітко видно, коли в деяких регіонах України, в тому числі й східних, там повстання проти Скоропадського з самого початку відбувалося під такими яскравими радянськими гаслами. Тому радянські українські дивізії (там Щорс і так далі) легко просувалися на українські землі на початку 1919 року. Після досвіду гетьманського режиму місцеві селяни зустрічали їх досить доброзичливо.
– Пане Веденеєв, коли в СРСР ухвалили рішення про те, що необхідно вбити Євгена Коновальця? І коли радянські спецслужби почали за ним полювати?
Дмитро Веденеєв: Точну дату, звичайно, назвати неможливо. У літературі є згадки про те, що приблизно 1935-1936 років закордоном починається викриття певних агентурних груп, які намагалися організувати замах на Євгена Коновальця. Оця версія про те, що це акт помсти за його активну роль у боротьбі проти більшовиків, за фактично міфічну розправу над робітниками «Арсеналу» – це, звичайно пропагандистське прикриття, яке Петровський озвучив на цій відомій бесіді зі Сталіним, коли Йосип Віссаріонович безпосередньо поставив співробітнику зовнішньої розкидки Павлу Судоплатову завдання на фізичну ліквідацію Коновальця.
Якщо говорити об’єктивно, то з другої половини 1930-их років справді в СРСР виникає військово-політичне обґрунтування необхідності ліквідувати Коновальця як очільника націоналістичного руху.
Чому? Усі чудово розуміли, що обстановка схиляється до світової війни. Конкретно у 1936-1937 роки різко змінюється стратегія німецьких спецслужб, наголос робиться на використання різноманітних націоналістичних підпільних сил на територіях, які потім стануть театром військових дій. Створюється 7 відділ Абверу, який займався безпосередньо диверсійною роботою. І якраз Коновалець отримує постанову повністю переключити свої можливості на сприяння Абверу у розвідувально-підривній діяльності проти СРСР.
– СРСР все-таки на той період шукав порозуміння з Німеччиною?
Дмитро Веденеєв: Ні. Після 1933 року і до 1939 року усі контакти фактично обриваються. Більше того, лише з серпня 1939 року починається зондаж можливостей. До речі, Ріббентроп при першій бесіді з радянським послом Астаховим прямо сказав: наші ідеології діаметрально протилежні – ми це усвідомлюємо.
Так от, в 1937 році Коновалець знаходить порозуміння з японськими спецслужбами. А Японія з 1931 року вже ініціювала вогнище світової війни на Далекому Сході. Зустрічається з кадровими розвідниками. І головне, що вся ця інформація, про яку я кажу, по каналах розвідки НКВС або радянської військової розвідки доходила до радянського військово-політичного керівництва, і Коновалець поставав як активний союзник, причому дієвий союзник, сильний, потенційний союзник для нацистської Німеччини у розвідувально-підривній стратегії, спрямованій проти СРСР.
Я думаю, що це глибинна причина – дається команда на фізичну ліквідацію Коновальця.
З іншої сторони, Коновалець хоча і був талановитим конспірологом, організатором розвідувальної діяльності, можна сказати, що він став жертвою свого прагнення бачити в СРСР сильну п’яту колону, сильний антирадянський рух націоналістичного забарвлення і за класичною схемою оперативних ігор…
– Це була операція радянських спецслужб?
Дмитро Веденеєв: Так. Загальновизнано спеціалістами, що це найефективніша спецслужба міжвоєнного періоду – радянська розвідка. І саме за цієї класичною схемою створення легендованого націоналістичного підпілля на території СРСР до Коновальця підводиться кваліфікована агентура.
Мабуть, слухачам буде цікаво дізнатися, що навіть у найближчому оточенні керівника розвідки ОУН Коновальця діяв ефективний радянський агент (назвемо його умовно «Лоцман»), який був удостоєний ордену Червоної зірки у той час, коли орденами не розкидалися.
– А Коновалець знав про те, що радянські спецслужби на нього полюють?
Дмитро Веденеєв: Безсумнівно, він це знав. Він вживав заходи для контррозвідувальної протидії, для захисту своїх лав, хоча Служба безпеки ОУН тоді ще не була як така створена. Але Коновалець щиро бажав вірити, що у нього є потужні союзники на території СРСР. І саме на цій хвилі до нього був підведений Василь Лебідь, кваліфікований агент радянських спецслужб, який помер аж 1985 році у Києві, і Павло Судоплатов, який удавав з себе племінника цього Лебедя під іменем «Павлусь».
Причому мав величезний вплив на Коновальця. Коли Судоплатов казав: що вуйко не звелів, тобто радянський агент Лебідь, то це вирішувало всі суперечки. І справді вдалося провести активні чекістські заходи, як їх називали, з фізичної ліквідації Євгена Коновальця.
– Внаслідок яких Євген Коновалець був убитий у нідерландському місті Роттердамі. Це сталося у 1938 році.
