Із виступу на ІІІ академічній дискусії «Націєтворча місія перекладу» проекту Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом»
Переклад в усі часи виконує дуже важливу цивілізаційну місію. Він налагоджує комунікацію між народами, презентує культури, впливає на міжнародний імідж держави.
Відомо, що перекладали в усі часи існування людства. Спочатку виник усний переклад, згодом з’явився письмовий. Перекладали задля поширення релігійних ідей, задля розповсюдження філософських концепцій або, навпаки, боротьби з цими філософськими концепціями. Перекладали заради того, щоб засвоїти якусь політичну систему. Перекладали задля розвитку науки і техніки і т.д. Тобто існує тисяча і одна причина, через яку людство перекладає.
Переклад нерозривно пов’язаний з цивілізацією і фактично супроводжує її від початку дотепер. Ця цивілізаційна місія перекладу і перекладачів реалізується через кілька функцій.
Перш за все, це комунікативна функція – переклад був і залишається інструментом спілкування між людьми, народами і їхніми культурами. Це найважливіше. Без перекладу, очевидно, комунікація в сьогоднішньому світі була б неможливою, попри те, що зростає чисельність людей, які володіють кількома мовами.
Але складна естетична інформація, складна наукова інформація завжди легше сприйматиметься саме рідною мовою. Через те потреба в перекладачах існуватиме й надалі.
Якісний офіційний переклад як частина іміджу держави
Кожна національна спільнота прагне підкреслити свою національну ідентичність, в тому числі і шляхом перекладання. Існує міжнародний протокол, який забороняє вживати не свою мову під час офіційного візиту. Як би добре глави держав і урядів не володіли тією ж англійською або якоюсь іншою мовою, вони ніколи не дозволять собі під час державного чи офіційного візиту виступати цією мовою. Вони будуть виступати власною мовою.
А відтак існуватиме потреба в перекладі як засобі міждержавного спілкування. Від того, наскільки якісно працюють офіційні перекладачі, великою мірою залежить успіх зустрічей на найвищому рівні.
Сьогодні переклад перетворився на таке майже екзистенційне явище. Адже інструкції для догляду за автомобілем чи керівництва до якогось технічного приладу, інструкції з прийому ліків, які виробляються не в цій країні, або ж знайомство з твором зарубіжної літератури, з якимсь письменником зарубіжним, знайомство з іноземним фільмом і так далі – все це відбувається через переклад.
А також переклад є засобом здобування знань, науково-технічної інформації. В цьому полягає друга важлива функція його – когнітивна функція. Завдяки перекладові сьогодні в світі немає нічого такого, що було б відоме в одній його частині і невідоме в іншій частині.
Разом з тим, виконуючи ці дві дуже важливі функції, комунікативну і когнітивну, переклад виконує надзвичайно важливу охоронну функцію стосовно власної мови і власної культури. Адже саме переклад убезпечує власну мову і культуру від зникнення в цьому глобалізованому світі.
Чим більше ми перекладаємо, тим потужнішим ми робимо потік «власномовної інформації», а відтак розширюємо та закріплюємо рідну мову у канві цивілізації. Наша мова залишається багатофункціональною, вона проявляється у різних сферах, і це є засобом її збереження.
Глобальні мови справляють величезний тиск на цільову мову. Українська мова не належить до глобальних мов, вона не має такої кількості мовців, як, скажімо, англійська, іспанська чи французька і навіть російська, і тому саме переклад з цих мов може її захистити від надмірного іншомовного впливу.
Україна потребує перекладачів вищої кваліфікації
Якість перекладів прямо залежить від якості підготовки перекладачів. Якщо порівняти наш національний досвід із досвідом, наприклад, Франції, то порівняння не на нашу користь. У Франції існує усього 5 шкіл підготовки перекладачів, в Україні понад 70 закладів, які готують перекладачів. Чи можна стверджувати, що кількість є синонімом якості? Думаю, що ні.
На жаль, ми припустилися багатьох помилок, надаючи ліцензії для підготовки перекладачів ледь не в кожному райцентрі України, де немає для того ані наукової, методичної бази, ані кваліфікованих кадрів. Адже в зарубіжних центрах підготовки перекладачів, як правило, працюють, викладають науковці, які походять із числа перекладачів. Це люди, які пропрацювали в перекладі чи то письмовому художньому, чи науково-технічному, чи усному синхронному. Саме вони ведуть таку підготовку. У нас вважається, що будь-хто, хто володіє іноземною мовою, може готувати перекладачів.
Якщо ми послухаємо навіть переклади під час офіційних заходів, коли перекладаються промови різних діячів, ми побачимо, яка невисока культура такого перекладу, скільки там допускається помилок, русизмів тощо.
Існує інша проблема в плані підготовки перекладачів – це нівелювання підготовки філологів-викладачів і перекладачів. Ось тут світ вже давно переступив цю межу, коли він чітко розмежував підготовку викладачів іноземних мов і перекладачів з іноземних мов.
У нас, на жаль, такого розмежування на сьогодні немає. А це два абсолютно різні фахи, які вимагають різних компетенцій.
Якщо філологові-викладачу іноземної мови достатньо добре вивчити іноземну мову, щоб її викладати, то у перекладача дві робочі мови. В усьому світі перекладач оцінюється передусім не за тим, як він володіє іноземною мовою, а за тим, як він володіє власною, своєю рідною мовою.
Звичайно, кожна країна опікується передусім тим, щоб готувати перекладачів на власну мову. Так роблять в усьому світі, в тій же Британії, Італії – там готують перекладачів на італійську мову.
В Україні, на жаль, теж ситуація тут неоднозначна. У нас є багато закладів, які фактично готують перекладачів для сусідніх держав. Не думаю, що ми можемо робити кращі переклади на російську за самих росіяни. Я вважаю, що росіяни все-таки краще підготують перекладачів на свою власну мову, ніж це зробимо ми в Україні за нашої специфічної мовної ситуації, коли у нас фактично поряд із літературною російською нормою функціонує і так званий суржик російськомовний, який тисне на цю норму. Він, безумовно, знижує якість перекладів, в тому числі й на російську мову.
Очевидна потреба готувати перекладачів саме на українську мову.
Потрібна державна підтримка іншомовного перекладу
Для України досі гострою залишається проблема присутності в світовому культурному просторі. Переклад – один із дієвих способів зробити Україну більш видимою, представити її в інтернеті, зробити так, щоб твори її письменників читали і так далі.
Поки ж ми не можемо тут похвалитися якимись великими здобутками, адже у нас немає державної політики підтримки іншомовного перекладу української літератури. І не тільки художньої, а й наукової, енциклопедичних словників.
Франція, до слова, дуже дбає про це. У багатьох країнах, в тому числі в Україні, діють програми французького уряду на підтримку перекладів франкомовної літератури.
Ця програма в Україні носить ім’я нашого мандрівного філософа Григорія Сковороди й існує з 1992 року. Вже перекладено 225 позицій художньої й соціогуманітарної літератури.
Причому мінімальний розмір грантів, які надає французьке посольство для перекладів, складає не менше 2,5-3 тисяч євро, залежно від обсягу книжки. Це мінімальний, а можуть бути й більші гранти.
Причому посольство Франції активно співпрацює з перекладами французької літератури в Україні. За результатами конкурсів щорічно відбувається нагородження лауреатів премії цієї програми, премії Сковороди.
У нас, до речі, в інституті два такі лауреати працюють на кафедрі, яку я маю честь представляти. В двох номінаціях відбувається преміювання: художній переклад і переклад соціогуманітарної літератури.
Це – цілеспрямована політика на поширення власної культури, ознайомлення з власними здобутками в галузі художньої літератури, філософії, соціології, політології.
Причому французьке посольство щороку рекомендує перекладачам те, що вони бажали б бачити у вигляді перекладів. Публікуються такі списки на вибір, щоб заохотити видавництва, перекладачів саме до роботи над цією літературою.
Аналогічну політику проводить і Японія. Вона теж надає гранти для перекладу власної літератури.
Україна цього не робить. Все, що перекладається з україніки за рубежем, здійснюється за підтримки приватних фондів.
До 150-річчя Шевченка в Парижі було видано збірочку перекладів із Шевченка з передмовою Рильського і Дейча. Переклади зробив не носій української мови – французький поет Ежен Ґівіт, який перекладав через посередника, через свого друга поляка, який володів українською мовою.
І зараз, на жаль, також всі переклади, які з’являються, а вони не численні, – це приватна ініціатива, це приватні контракти між нашими письменниками і зарубіжними видавництвами.
Дуже багато перекладається наш російськомовний письменник Андрій Курков, за кордоном його можна побачити на полицях книгарень. Останнім часом стали перекладати і україномовну літературу: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан і деякі інші письменники.
Щодо класиків нашої літератури, то вони на сьогодні практично не відомі широкому загалові, і в цьому полягає величезна проблема. Держава не виявляє поки турботи , щоб зробити нашу класику надбанням світової культури.
Певний оптимізм вселяє лише те, що, попри величезний руйнівний вплив репресій різних років, перекладацька справа все ж вижила й розвивається. Сьогодні український переклад вже не обмежується лише сферою художньою, так, як це було за радянських часів, а поширюється, зокрема, й на науково-технічну сферу. Там зараз дефіцит україномовних перекладачів. І ця ніша має бути заповнена.
Олександр Чередниченко – доктор філологічних наук, професор кафедри перекладу з романських мов Інституту філології Київського університету.
Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» й надалі публікуватиме виступи учасників обговорення. Третя академічна дискусія пройшла під назвою «Націєтворча місія перекладу».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Переклад в усі часи виконує дуже важливу цивілізаційну місію. Він налагоджує комунікацію між народами, презентує культури, впливає на міжнародний імідж держави.
Відомо, що перекладали в усі часи існування людства. Спочатку виник усний переклад, згодом з’явився письмовий. Перекладали задля поширення релігійних ідей, задля розповсюдження філософських концепцій або, навпаки, боротьби з цими філософськими концепціями. Перекладали заради того, щоб засвоїти якусь політичну систему. Перекладали задля розвитку науки і техніки і т.д. Тобто існує тисяча і одна причина, через яку людство перекладає.
Переклад нерозривно пов’язаний з цивілізацією і фактично супроводжує її від початку дотепер. Ця цивілізаційна місія перекладу і перекладачів реалізується через кілька функцій.
Перш за все, це комунікативна функція – переклад був і залишається інструментом спілкування між людьми, народами і їхніми культурами. Це найважливіше. Без перекладу, очевидно, комунікація в сьогоднішньому світі була б неможливою, попри те, що зростає чисельність людей, які володіють кількома мовами.
Але складна естетична інформація, складна наукова інформація завжди легше сприйматиметься саме рідною мовою. Через те потреба в перекладачах існуватиме й надалі.
Якісний офіційний переклад як частина іміджу держави
Кожна національна спільнота прагне підкреслити свою національну ідентичність, в тому числі і шляхом перекладання. Існує міжнародний протокол, який забороняє вживати не свою мову під час офіційного візиту. Як би добре глави держав і урядів не володіли тією ж англійською або якоюсь іншою мовою, вони ніколи не дозволять собі під час державного чи офіційного візиту виступати цією мовою. Вони будуть виступати власною мовою.
А відтак існуватиме потреба в перекладі як засобі міждержавного спілкування. Від того, наскільки якісно працюють офіційні перекладачі, великою мірою залежить успіх зустрічей на найвищому рівні.
Сьогодні переклад перетворився на таке майже екзистенційне явище. Адже інструкції для догляду за автомобілем чи керівництва до якогось технічного приладу, інструкції з прийому ліків, які виробляються не в цій країні, або ж знайомство з твором зарубіжної літератури, з якимсь письменником зарубіжним, знайомство з іноземним фільмом і так далі – все це відбувається через переклад.
А також переклад є засобом здобування знань, науково-технічної інформації. В цьому полягає друга важлива функція його – когнітивна функція. Завдяки перекладові сьогодні в світі немає нічого такого, що було б відоме в одній його частині і невідоме в іншій частині.
Разом з тим, виконуючи ці дві дуже важливі функції, комунікативну і когнітивну, переклад виконує надзвичайно важливу охоронну функцію стосовно власної мови і власної культури. Адже саме переклад убезпечує власну мову і культуру від зникнення в цьому глобалізованому світі.
Чим більше ми перекладаємо, тим потужнішим ми робимо потік «власномовної інформації», а відтак розширюємо та закріплюємо рідну мову у канві цивілізації. Наша мова залишається багатофункціональною, вона проявляється у різних сферах, і це є засобом її збереження.
Глобальні мови справляють величезний тиск на цільову мову. Українська мова не належить до глобальних мов, вона не має такої кількості мовців, як, скажімо, англійська, іспанська чи французька і навіть російська, і тому саме переклад з цих мов може її захистити від надмірного іншомовного впливу.
Україна потребує перекладачів вищої кваліфікації
Якість перекладів прямо залежить від якості підготовки перекладачів. Якщо порівняти наш національний досвід із досвідом, наприклад, Франції, то порівняння не на нашу користь. У Франції існує усього 5 шкіл підготовки перекладачів, в Україні понад 70 закладів, які готують перекладачів. Чи можна стверджувати, що кількість є синонімом якості? Думаю, що ні.
На жаль, ми припустилися багатьох помилок, надаючи ліцензії для підготовки перекладачів ледь не в кожному райцентрі України, де немає для того ані наукової, методичної бази, ані кваліфікованих кадрів. Адже в зарубіжних центрах підготовки перекладачів, як правило, працюють, викладають науковці, які походять із числа перекладачів. Це люди, які пропрацювали в перекладі чи то письмовому художньому, чи науково-технічному, чи усному синхронному. Саме вони ведуть таку підготовку. У нас вважається, що будь-хто, хто володіє іноземною мовою, може готувати перекладачів.
Якщо ми послухаємо навіть переклади під час офіційних заходів, коли перекладаються промови різних діячів, ми побачимо, яка невисока культура такого перекладу, скільки там допускається помилок, русизмів тощо.
Існує інша проблема в плані підготовки перекладачів – це нівелювання підготовки філологів-викладачів і перекладачів. Ось тут світ вже давно переступив цю межу, коли він чітко розмежував підготовку викладачів іноземних мов і перекладачів з іноземних мов.
У нас, на жаль, такого розмежування на сьогодні немає. А це два абсолютно різні фахи, які вимагають різних компетенцій.
Якщо філологові-викладачу іноземної мови достатньо добре вивчити іноземну мову, щоб її викладати, то у перекладача дві робочі мови. В усьому світі перекладач оцінюється передусім не за тим, як він володіє іноземною мовою, а за тим, як він володіє власною, своєю рідною мовою.
Звичайно, кожна країна опікується передусім тим, щоб готувати перекладачів на власну мову. Так роблять в усьому світі, в тій же Британії, Італії – там готують перекладачів на італійську мову.
В Україні, на жаль, теж ситуація тут неоднозначна. У нас є багато закладів, які фактично готують перекладачів для сусідніх держав. Не думаю, що ми можемо робити кращі переклади на російську за самих росіяни. Я вважаю, що росіяни все-таки краще підготують перекладачів на свою власну мову, ніж це зробимо ми в Україні за нашої специфічної мовної ситуації, коли у нас фактично поряд із літературною російською нормою функціонує і так званий суржик російськомовний, який тисне на цю норму. Він, безумовно, знижує якість перекладів, в тому числі й на російську мову.
Очевидна потреба готувати перекладачів саме на українську мову.
Потрібна державна підтримка іншомовного перекладу
Для України досі гострою залишається проблема присутності в світовому культурному просторі. Переклад – один із дієвих способів зробити Україну більш видимою, представити її в інтернеті, зробити так, щоб твори її письменників читали і так далі.
Поки ж ми не можемо тут похвалитися якимись великими здобутками, адже у нас немає державної політики підтримки іншомовного перекладу української літератури. І не тільки художньої, а й наукової, енциклопедичних словників.
Франція, до слова, дуже дбає про це. У багатьох країнах, в тому числі в Україні, діють програми французького уряду на підтримку перекладів франкомовної літератури.
Ця програма в Україні носить ім’я нашого мандрівного філософа Григорія Сковороди й існує з 1992 року. Вже перекладено 225 позицій художньої й соціогуманітарної літератури.
Причому мінімальний розмір грантів, які надає французьке посольство для перекладів, складає не менше 2,5-3 тисяч євро, залежно від обсягу книжки. Це мінімальний, а можуть бути й більші гранти.
Причому посольство Франції активно співпрацює з перекладами французької літератури в Україні. За результатами конкурсів щорічно відбувається нагородження лауреатів премії цієї програми, премії Сковороди.
У нас, до речі, в інституті два такі лауреати працюють на кафедрі, яку я маю честь представляти. В двох номінаціях відбувається преміювання: художній переклад і переклад соціогуманітарної літератури.
Це – цілеспрямована політика на поширення власної культури, ознайомлення з власними здобутками в галузі художньої літератури, філософії, соціології, політології.
Причому французьке посольство щороку рекомендує перекладачам те, що вони бажали б бачити у вигляді перекладів. Публікуються такі списки на вибір, щоб заохотити видавництва, перекладачів саме до роботи над цією літературою.
Аналогічну політику проводить і Японія. Вона теж надає гранти для перекладу власної літератури.
Україна цього не робить. Все, що перекладається з україніки за рубежем, здійснюється за підтримки приватних фондів.
До 150-річчя Шевченка в Парижі було видано збірочку перекладів із Шевченка з передмовою Рильського і Дейча. Переклади зробив не носій української мови – французький поет Ежен Ґівіт, який перекладав через посередника, через свого друга поляка, який володів українською мовою.
І зараз, на жаль, також всі переклади, які з’являються, а вони не численні, – це приватна ініціатива, це приватні контракти між нашими письменниками і зарубіжними видавництвами.
Дуже багато перекладається наш російськомовний письменник Андрій Курков, за кордоном його можна побачити на полицях книгарень. Останнім часом стали перекладати і україномовну літературу: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан і деякі інші письменники.
Щодо класиків нашої літератури, то вони на сьогодні практично не відомі широкому загалові, і в цьому полягає величезна проблема. Держава не виявляє поки турботи , щоб зробити нашу класику надбанням світової культури.
Певний оптимізм вселяє лише те, що, попри величезний руйнівний вплив репресій різних років, перекладацька справа все ж вижила й розвивається. Сьогодні український переклад вже не обмежується лише сферою художньою, так, як це було за радянських часів, а поширюється, зокрема, й на науково-технічну сферу. Там зараз дефіцит україномовних перекладачів. І ця ніша має бути заповнена.
Олександр Чередниченко – доктор філологічних наук, професор кафедри перекладу з романських мов Інституту філології Київського університету.
Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» й надалі публікуватиме виступи учасників обговорення. Третя академічна дискусія пройшла під назвою «Націєтворча місія перекладу».
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
