Словацький часопис Korsar, що виходить у місті Пряшеві, опублікував спогади Павола Біцака, нині вже 61-річного чоловіка, який провів перші дні після вибуху в українському Чорнобилі. «Чорнобиль мені знищив життя», – твердить Біцак. Другого травня 86-го він у складі чехословацької спортивної команди приїхав до Києва на тренування. Ніхто з тодішнього компартійного керівництва Радянського Союзу іноземцям не сказав ані слово про катастрофу. Із цієї спортивної команди нині залишився живим тільки Біцак, якого лікарі лікують від 12 захворювань. Причина такого стану – чорнобильська радіація.
«Знання естонської мови для росіянина, який не любить Естонію, – могутня зброя» – так називається інтерв’ю з професором семіотики Михайлом Лотманом, яке опублікував талліннський щоденник Õhtuleht. Після розпаду СРСР, стверджує вчений, в Естонії вдалось виховати «доволі велику групу вороже налаштованих до естонської держави росіян, які знають слабкі сторони Естонії». Вони володіють естонською мовою і при цьому, наприклад, відроджують символи «імперської Росії» – георгіївську стрічку. Цитуючи професора Лотмана, нині естонських росіян можна розділити на три групи: російських росіян – це переважно проімперськи і прорадянськи налаштовані особи. Другу групу становлять естонські росіяни, які володіють естонською мовою і пов’язують своє життя з Естонією. До третьої групи входять євро-росіяни, які ставляться з презирством до Естонії, але хочуть тут жити. Вони вивчають англійську мову і прагнуть якнайшвидше виїхати далі на захід. Із усіма цими групами потрібно спілкуватись, знати їхнє життя. «В таких державах, як Естонія, некомпетентність у російських справах цілком неприпустима», – робить висновок естонський учений.
«Українська газета» – видання, яке виходить у Празі – в останньому числі повідомляє про успіх української книжки на 37-й Міжнародній книжковій виставці в Буенос-Айресі. Український стенд, зазначає газета, відвідало понад 10 тисяч осіб. Це важливо, особливо якщо взяти до уваги, що українська діаспора в Аргентині нараховує нині близько 300 тисяч осіб.
«Знання естонської мови для росіянина, який не любить Естонію, – могутня зброя» – так називається інтерв’ю з професором семіотики Михайлом Лотманом, яке опублікував талліннський щоденник Õhtuleht. Після розпаду СРСР, стверджує вчений, в Естонії вдалось виховати «доволі велику групу вороже налаштованих до естонської держави росіян, які знають слабкі сторони Естонії». Вони володіють естонською мовою і при цьому, наприклад, відроджують символи «імперської Росії» – георгіївську стрічку. Цитуючи професора Лотмана, нині естонських росіян можна розділити на три групи: російських росіян – це переважно проімперськи і прорадянськи налаштовані особи. Другу групу становлять естонські росіяни, які володіють естонською мовою і пов’язують своє життя з Естонією. До третьої групи входять євро-росіяни, які ставляться з презирством до Естонії, але хочуть тут жити. Вони вивчають англійську мову і прагнуть якнайшвидше виїхати далі на захід. Із усіма цими групами потрібно спілкуватись, знати їхнє життя. «В таких державах, як Естонія, некомпетентність у російських справах цілком неприпустима», – робить висновок естонський учений.
«Українська газета» – видання, яке виходить у Празі – в останньому числі повідомляє про успіх української книжки на 37-й Міжнародній книжковій виставці в Буенос-Айресі. Український стенд, зазначає газета, відвідало понад 10 тисяч осіб. Це важливо, особливо якщо взяти до уваги, що українська діаспора в Аргентині нараховує нині близько 300 тисяч осіб.
