– Пане Тіль, які наслідки Чорнобиля відчуваються сьогодні в Німеччині?
– Усе розпочалося майже відразу після аварії. 1986 року після вибуху в Чорнобилі – передусім, у Берліні – помітили збільшення кількості мертвонароджених. Зросла кількість смертей серед немовлят у перші сім днів після народження. 1997 року в Німеччині опублікували наукове дослідження Керпляйна й Кюхенгофа, автори якого дійшли висновку, що в порівнянні з попередніми роками перинатальна смертність після Чорнобиля зросла в усій Німеччині приблизно на п’ять відсотків.
– Чи не був такий трагічний сплеск статистики випадковістю, яка припала саме на рік після атомної катастрофи в Україні?
– Ні, це не випадковість. Були проведені абсолютно різні дослідження різними науковцями. Вони підтвердили таку тенденцію після 1986 року. У січні 1987-го Лабораторія генетичної діагностики в Мюнхені підтвердила зростання кількості новонароджених із хворобою Дауна. Таких випадків було зафіксовано вдвічі-втричі більше. Спочатку ці дані коментували дуже обережно. Але потім нове підтвердження надійшло з Берліна. Через дев’ять місяців після Чорнобиля там народилося 12 дітей із синдромом Дауна, хоча очікували не більше від трьох. Це дуже велике зростання.
– Чи були проведені додаткові дослідження, щоб все ж таки виключити випадковість?
– Відповідну роботу провів професор Шперлінґ із Берліна. До дослідження долучилися близько 40 інститутів генетики людини. Тоді проаналізували понад 28 тисяч пренатальних експертиз, внаслідок чого виявили 237 випадків, у яких кількість хромосом відхилялася від норми. Це дуже велике число.
– Як відомо, різні регіони Німеччини після радіоактивних опадів були забруднені цезієм. Які наслідки мало це для людини?
– Тут є дуже цікавий зв’язок між забрудненням цезієм і народженням дітей з різними вадами. Такі дослідження проводилися пізніше. Так, на півдні Баварії, яка була значно забруднена, таких випадків було вдвічі більше, ніж на півночі цієї федеральної землі. Помічено було й зростання концентрації випадків. Це підтверджено як у роботі Керпляйна й Кюхенгофа, так і в дослідженні науковців Центру імені Гельмгольца.
Порівнюючи забруднену внаслідок Чорнобиля Європу та незабруднену Америку, дослідження продемонстрували також, що в Європі дітей народилося значно менше, ніж очікувалося. До того ж на світ з’явилося менше дівчат. Пропорція між хлопчиками і дівчатами змінилась, хоча це має залишатися відносно сталою величиною. Починаючи від 2010 року, такий ефект помічено й поблизу німецьких та швейцарських атомних електростанцій.
– Чи вдалося науковцям з’ясувати, чому радіоактивне забруднення викликає саме такі зміни?
– Поки що це лише міркування. Можливо, це пов’язано з хромосомами, але це ще тільки гіпотези, які не до кінця визріли.
– Пане Тіль, скільки, на вашу думку, часу має минути, щоб більше не довелося говорити про наслідки Чорнобиля?
– Тут складно дати якусь відповідь. Перших 25 років, які минули після атомної катастрофи, для цього не вистачило, і сумніваюсь, що наступних 25 років вистачить.
– Усе розпочалося майже відразу після аварії. 1986 року після вибуху в Чорнобилі – передусім, у Берліні – помітили збільшення кількості мертвонароджених. Зросла кількість смертей серед немовлят у перші сім днів після народження. 1997 року в Німеччині опублікували наукове дослідження Керпляйна й Кюхенгофа, автори якого дійшли висновку, що в порівнянні з попередніми роками перинатальна смертність після Чорнобиля зросла в усій Німеччині приблизно на п’ять відсотків.
– Чи не був такий трагічний сплеск статистики випадковістю, яка припала саме на рік після атомної катастрофи в Україні?
– Ні, це не випадковість. Були проведені абсолютно різні дослідження різними науковцями. Вони підтвердили таку тенденцію після 1986 року. У січні 1987-го Лабораторія генетичної діагностики в Мюнхені підтвердила зростання кількості новонароджених із хворобою Дауна. Таких випадків було зафіксовано вдвічі-втричі більше. Спочатку ці дані коментували дуже обережно. Але потім нове підтвердження надійшло з Берліна. Через дев’ять місяців після Чорнобиля там народилося 12 дітей із синдромом Дауна, хоча очікували не більше від трьох. Це дуже велике зростання.
– Чи були проведені додаткові дослідження, щоб все ж таки виключити випадковість?
– Відповідну роботу провів професор Шперлінґ із Берліна. До дослідження долучилися близько 40 інститутів генетики людини. Тоді проаналізували понад 28 тисяч пренатальних експертиз, внаслідок чого виявили 237 випадків, у яких кількість хромосом відхилялася від норми. Це дуже велике число.
– Як відомо, різні регіони Німеччини після радіоактивних опадів були забруднені цезієм. Які наслідки мало це для людини?
– Тут є дуже цікавий зв’язок між забрудненням цезієм і народженням дітей з різними вадами. Такі дослідження проводилися пізніше. Так, на півдні Баварії, яка була значно забруднена, таких випадків було вдвічі більше, ніж на півночі цієї федеральної землі. Помічено було й зростання концентрації випадків. Це підтверджено як у роботі Керпляйна й Кюхенгофа, так і в дослідженні науковців Центру імені Гельмгольца.
Порівнюючи забруднену внаслідок Чорнобиля Європу та незабруднену Америку, дослідження продемонстрували також, що в Європі дітей народилося значно менше, ніж очікувалося. До того ж на світ з’явилося менше дівчат. Пропорція між хлопчиками і дівчатами змінилась, хоча це має залишатися відносно сталою величиною. Починаючи від 2010 року, такий ефект помічено й поблизу німецьких та швейцарських атомних електростанцій.
– Чи вдалося науковцям з’ясувати, чому радіоактивне забруднення викликає саме такі зміни?
– Поки що це лише міркування. Можливо, це пов’язано з хромосомами, але це ще тільки гіпотези, які не до кінця визріли.
– Пане Тіль, скільки, на вашу думку, часу має минути, щоб більше не довелося говорити про наслідки Чорнобиля?
– Тут складно дати якусь відповідь. Перших 25 років, які минули після атомної катастрофи, для цього не вистачило, і сумніваюсь, що наступних 25 років вистачить.
