У квітні 1875 року до Праги з важливою місією прибули Олександр і Софія Русови: він – відомий етнограф, вона – шанована в Україні педагог. Далеко від дому, виконуючи доручення «Київської громади», вони готували до видання «Кобзар» Тараса Шевченка. Задум вдалось реалізувати, 10 червня 1876 року у Празі в друкарні Едварда Ґреґра вийшов перший нецензурований «Кобзар».
З ініціативи Олександра Русова, в тій самій друкарні побачили світ також поеми Шевченка «Княжна», «Варнак», «Неофіти», «Марія». Згодом Софія Русова згадувала про надзвичайно прихильне ставлення до української справи чеха Едварда Ґреґра, завдяки цьому в Празі вдалось реалізувати те, про що в Україні й думати було не можна, – нецензурований «Кобзар» побачив світ.
Нові переклади української літератури на чеську
Цього року, через 135 років після празького «Кобзаря», продовжуючи традицію літературної україністики, в Празі виходить березневе число відомого літературного місячника Plav, повністю присвяченого українській літературі.
Ініціатор видання, викладач Карлового університету Тереза Хланьова, розповіла Радіо Свобода про роботу над цим виданням. «Мені дуже подобається цей журнал. Ми зі студентами багато перекладаємо тільки так, у шухляду. Я придумала зробити український номер. Ми зібрали різні тексти – щось із прози 20-х років, потім поезію 60-80-х років і модерну сучасну літературу. До цього додали ще якісь статті наукові і зробили собі такий подарунок. Якщо про українську літературу говорити, так без Шевченка неможливо», – зауважила Тереза Хланьова.
Часопис знайомить чехів із творчістю Миколи Хвильового і Богдана Ігоря Антонича, Валеріана Підмогильного і Марії Матіос, Юрія Андруховича і Сергія Жадана та інших.
Перша посмертна виставка Павла Громницького у Празі
Павло Громницький, «Автопортрет»Виставка творів забутого в Україні художника Павла Громницького – ще одна подія Шевченківських днів у Празі. Уродженець хутора Громниці на Дніпропетровщині – народився в 1889 році – художник своїм життям і творчістю об'єднав три країни: Україну, де з’явився на світ і котру до останньої миті беріг у своєму серці, Францію, де пощастило вчитися у прославленого Анрі Матісса, та Чехію – другий дім і місце останнього спочинку.
Після війни Павло Громницький жив у Празі, малював і мріяв про виставку. Не вийшло, а після його смерті у 1977 році про митця надовго забули, не було відомо також, куди поділась його творча спадщина. Та, на щастя, твори не згубились і цьому завдячуємо родині Громницького в Чехії.
Про те, як вдалось зберегти твори, Радіо Свобода розповіла Ленка Гіблова – онука художника Павла Громницького. «Нам це не видавалось тяжким, швидше, очевидним – зберігати мистецтво. Дивлячись назад, гадаю, що все ж певні труднощі були. Найтяжче було тоді, коли дідусь помер, а ми не знали, що робити зі спадщиною, – зауважила вона. – Ми боялися все те покинути офіційним особам, бо не знали, що вони з творами зроблять. Аж один правник нам порадив швидко все з дідусевої майстерні забрати. Так ми і зробили, може, щось тоді й загубилось, але вже нічого не вдієш».
Онука Громницького пані Ленка Гіблова радіє, що мрія дідуся – мати виставку в Празі – сповнилась, вона відкрилась у галереї українського мистецтва «Zuzuk».
Чеську Шевченкіану цього року також збагачує Шевченківське свято в Українській суботній школі «Ерудит» і виступи хору Святого Володимира, яким опікується Об’єднання українців і прихильників України в Чехії.
З ініціативи Олександра Русова, в тій самій друкарні побачили світ також поеми Шевченка «Княжна», «Варнак», «Неофіти», «Марія». Згодом Софія Русова згадувала про надзвичайно прихильне ставлення до української справи чеха Едварда Ґреґра, завдяки цьому в Празі вдалось реалізувати те, про що в Україні й думати було не можна, – нецензурований «Кобзар» побачив світ.
Нові переклади української літератури на чеську
Ініціатор видання, викладач Карлового університету Тереза Хланьова, розповіла Радіо Свобода про роботу над цим виданням. «Мені дуже подобається цей журнал. Ми зі студентами багато перекладаємо тільки так, у шухляду. Я придумала зробити український номер. Ми зібрали різні тексти – щось із прози 20-х років, потім поезію 60-80-х років і модерну сучасну літературу. До цього додали ще якісь статті наукові і зробили собі такий подарунок. Якщо про українську літературу говорити, так без Шевченка неможливо», – зауважила Тереза Хланьова.
Часопис знайомить чехів із творчістю Миколи Хвильового і Богдана Ігоря Антонича, Валеріана Підмогильного і Марії Матіос, Юрія Андруховича і Сергія Жадана та інших.
Перша посмертна виставка Павла Громницького у Празі
Після війни Павло Громницький жив у Празі, малював і мріяв про виставку. Не вийшло, а після його смерті у 1977 році про митця надовго забули, не було відомо також, куди поділась його творча спадщина. Та, на щастя, твори не згубились і цьому завдячуємо родині Громницького в Чехії.
Про те, як вдалось зберегти твори, Радіо Свобода розповіла Ленка Гіблова – онука художника Павла Громницького. «Нам це не видавалось тяжким, швидше, очевидним – зберігати мистецтво. Дивлячись назад, гадаю, що все ж певні труднощі були. Найтяжче було тоді, коли дідусь помер, а ми не знали, що робити зі спадщиною, – зауважила вона. – Ми боялися все те покинути офіційним особам, бо не знали, що вони з творами зроблять. Аж один правник нам порадив швидко все з дідусевої майстерні забрати. Так ми і зробили, може, щось тоді й загубилось, але вже нічого не вдієш».
Онука Громницького пані Ленка Гіблова радіє, що мрія дідуся – мати виставку в Празі – сповнилась, вона відкрилась у галереї українського мистецтва «Zuzuk».
Чеську Шевченкіану цього року також збагачує Шевченківське свято в Українській суботній школі «Ерудит» і виступи хору Святого Володимира, яким опікується Об’єднання українців і прихильників України в Чехії.
