У Празі презентували нове число відомого літературного місячника Plav. Часопис присвячений світовим літературам. Цього разу його березневе число повністю віддане українським авторам – від Миколи Хвильового і Богдана Ігоря Антонича до Марії Матіос і Юрія Андруховича. Відтепер їх творчість, а також Валеріана Підмогильного, Григорія Чубая, Тараса Прохаська, Сергія Жадана стане чехам ближчою, адже можна читати рідною мовою.
Ідея видати «Plav» українських авторів у перекладі на чеську належить викладачці української літератури Карлового університету в Празі Терезі Хланьовій, разом з колегою – викладачкою української мови Вєрою Лендєловою і студентами- україністами ідея була реалізована. Відомі чеські вчені-україністи, перекладачі, музиканти, так само як і чеська та українська молодь заповнили залу, презентація вдалась.
Без фанфар, президій і казенних промов, у скромній, але достойній атмосфері чесько-українського діалогу чехи зробили ще один важливий крок назустріч українській культурі.
А мені пригадувались інші шановані чехи, які давніше, за тяжчих умов, перекладали Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Коцюбинського, Богдана Лепкого. Нині це вже класика, справжня школа майстерності перекладу української літератури на чеську мову.
Ось хоча б чеська поетеса і перекладачка Ружена Єсенска (до речі, була рідною тіткою Мілени Єсенскої – приятельки і музи Франца Кафки), яка ще 1893 року видала «Вибране» Тараса Шевченка. До кінця свого життя (1940 р.) вона захоплено перекладала Шевченка. «Гамалію», «Тополю», «Думи мої» і ще багато-багато інших творів і нині читають чехи в перекладах Ружени Єсенскої. Іван Франко високо цінив працю Ясенскої, про що авторці у 1899 році особисто й написав.
Ружена Єсенска у 1925 році була гостею на Шевченківському святі в таборі інтернованих українських вояків у місті Йозефов. Через багато десятиліть після неї на початку березня 2011 року у Празі чехи відзначають Шевченківські дні новим перекладами української літератури. Не безособовими гаслами, а тяжкою зосередженою роботою, яка не терпить марності, вшановують чехи великого поета – імпонує мені така любов до Шевченка. Так ставився до Кобзаря і Василь Кричевський, коли працював над проектом Музею на Канівській горі. Без такого чуття і шани виходить інше: муміфікований, скам’янілій, зроблений під «мавзолей» Канівський музей Кобзаря.
І ще один чеський урок – від Вацлава Гавела. До пам’ятника свого улюбленого поета – Карела Гінка Махи – кожного року 1 травня перший чеський президент підносить маленький букетик пролісків. Не безмірні мітли з дорогих квітів чи стереотипні казенні вінки, а глибоко особистий дар – від серця.
Цікаво, чи хтось принесе букетик пролісків до пам’ятника Тарасу Шевченкові в Празі?
