За словами дослідників, перші ялинкові іграшки (скляні кулі) з’явилися в Саксонії в XVI столітті. Про це навіть існує легенда. Виявляється, перші скляні кульки зробили німецькі склодуви, у неврожайний на яблука рік. За переказами, люди не мали що повісити на ялинки і попросили майстрів зробити різдвяні прикраси на заміну цим плодам.
Новорічні експозиції
У Дніпропетровському історичному музеї імені Дмитра Яворницького зберігається одна з найбагатших в Україні колекцій ялинкових прикрас. Гострокуті скляні зірки, різнобарвні, розписані вручну кульки, іграшки з пресованої вати, фольги, паперу, металу… Щороку в передноворічні дні її виставляють на огляд відвідувачів, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода.
Колекція поповнюється завдяки небайдужим дніпропетровцям, вони приносять і дарують музею новорічні прикраси свого дитинства. Зараз вона налічує понад півтисячі експонатів. Найціннішими вважаються іграшки, вироблені до 1966 року.
Колекція музею відбиває основні тенденції моди на ялинкові іграшки різних років і навіть століть, тут є ялинкові прикраси з фольги та паперу – ще імперських часів. З 18-го століття збереглися такі вироби, як вертушки. Їх видували з маленької скляної трубочки, розфарбовували та розписували вручну. З радянських часів прийшли в основному скляні прикраси. Усередині їх покривали свинцем, а оскільки цей метод був надто небезпечним, пізніше стали використовувати справжнє срібло. А вже в 1960-х–1970-х перейшли до алюмінію, адже сріблити іграшки було дуже дорого.
Багато іграшок відбивають ту чи іншу сторінку історії: іграшкові космічні кораблі та космонавтики, фігурки робітників та шахтарів, представників різних національностей, «хрущовська» кукурудза та багато іншого. Примітно, що за часів СРСР віфлеємська восьмикутна зірка на ялинці перетворилась на п’ятикутну кремлівську, а релігійний підтекст цього символу намагалися стерти.
В Україні ж новорічні іграшки традиційно робили з ганчір’я, соломи, кольорових стрічок, пізніше – з паперу та фольги. Цим виробництвом займалися спеціальні картонажні майстерні.
У Державному музею іграшки в Києві - з 15 тисяч експонатів - 2 тисячі
- це ялинкові прикраси, зазначає його директор Людмила Гладун. Більшість іграшок новорічної колекції - радянської доби , а справжня родзинка – раритетні дореволюційні прикраси з тисненого картону. «У нас є іграшки формові – по них людина, яка жила тоді безпомилково може вгадати, до яких років ці іграшки відносяться, скажімо кукурудза - шістдесяті, дирижаблі, фігурки, солдатиків, фігурки, парашутистів - це іграшки передвоєнного часу. У нас у музеї багато їстівних іграшок, які з’явилися в 50-60-их роках, є в нас ялинка прикрашена традиційними народними іграшками з соломи».
В музеї також можна ознайомитися з роботою майстрів, які працювали на українських підприємствах, тут показано, як декорували кулі, в якій спосіб їх сріблили зсередини, як покривали вручну розписом.
Фабричні та саморобні
Одна з найстаріших (ще з часів СРСР) фабрик з виготовлення ялинкових прикрас розташована у селищі Клавдієво під Києвом. Підприємство, яке відкрили одразу після війни у 1946 році, забезпечувало новорічними іграшками увесь Радянський Союз. Тоді на ньому працювало півтисячі робітників, зараз - 60. Нині підприємство працює переважно на імпортній сировині, а його річний прибуток становить півтора мільйона гривень, розповідає директор фабрики Микола Саркісян. «Купуємо матеріали переважно за кордоном, працюємо з компаніями, які мають в Україні більше сотень магазинів. Скло ми купуємо в Польщі, комплектуючі деталі, присипку, ковпачки – з Німеччини, а от упаковка – українського виробництва. Цього року випускаємо нову іграшку – кролика – як символу року».
Працює фабрика 8 місяців на рік. І вже другий сезон поспіль вона розраховує виключно на вітчизняного споживача, каже Микола Саркісян. «Було б краще, якби українці робили орієнтацію на нашого виробника, а не на китайського. Китайська іграшка - це разова іграшка, вони ж в основному пластмасою займаються, а склом - ні», - зауважує Саркісян.
Найдорожчі та наймиліші серцю ті новорічні прикраси, що зроблені власноруч і передаються від покоління до покоління, вважає телеведучий і письменник Юрій Макаров. У себе вдома він зберігає кілька іграшок, які дісталися йому в спадок від дідуся. Враховуючи недовговічність матеріалу – а це папір, цю новорічну оздобу він вважає особливо цінною. «Прикраси майже щороку робилися власними руками. У мене залишилися прикраси з кольорового паперу - місяць і сонце, які, судячи з усього, робив мій дід. Робив ще здається у Франції, до другої світової війни. Це мій прямий, можна сказати, навіть тактильний, контакт із моїм дідом», – розповідає Макаров.
Звичай прикрашати ялинку на Новий рік та Різдво має німецьке коріння, а в країнах Російській імперії таку традицію започаткував Петро І, кажуть історики. В минулому яблука – а зараз кульки - на ялинках символізують достаток, а намиста, гірлянди – це символ безперервності життя. А от рідним, традиційним для українців на зимові свята є дідух – «хлібне дерево», його також прикрашали на знак здоров’я і достатку.
Новорічні експозиції
У Дніпропетровському історичному музеї імені Дмитра Яворницького зберігається одна з найбагатших в Україні колекцій ялинкових прикрас. Гострокуті скляні зірки, різнобарвні, розписані вручну кульки, іграшки з пресованої вати, фольги, паперу, металу… Щороку в передноворічні дні її виставляють на огляд відвідувачів, розповідає місцева кореспондентка Радіо Свобода.
Колекція поповнюється завдяки небайдужим дніпропетровцям, вони приносять і дарують музею новорічні прикраси свого дитинства. Зараз вона налічує понад півтисячі експонатів. Найціннішими вважаються іграшки, вироблені до 1966 року.
Колекція музею відбиває основні тенденції моди на ялинкові іграшки різних років і навіть століть, тут є ялинкові прикраси з фольги та паперу – ще імперських часів. З 18-го століття збереглися такі вироби, як вертушки. Їх видували з маленької скляної трубочки, розфарбовували та розписували вручну. З радянських часів прийшли в основному скляні прикраси. Усередині їх покривали свинцем, а оскільки цей метод був надто небезпечним, пізніше стали використовувати справжнє срібло. А вже в 1960-х–1970-х перейшли до алюмінію, адже сріблити іграшки було дуже дорого.
Багато іграшок відбивають ту чи іншу сторінку історії: іграшкові космічні кораблі та космонавтики, фігурки робітників та шахтарів, представників різних національностей, «хрущовська» кукурудза та багато іншого. Примітно, що за часів СРСР віфлеємська восьмикутна зірка на ялинці перетворилась на п’ятикутну кремлівську, а релігійний підтекст цього символу намагалися стерти.
В Україні ж новорічні іграшки традиційно робили з ганчір’я, соломи, кольорових стрічок, пізніше – з паперу та фольги. Цим виробництвом займалися спеціальні картонажні майстерні.
У Державному музею іграшки в Києві - з 15 тисяч експонатів - 2 тисячі
- це ялинкові прикраси, зазначає його директор Людмила Гладун. Більшість іграшок новорічної колекції - радянської доби , а справжня родзинка – раритетні дореволюційні прикраси з тисненого картону. «У нас є іграшки формові – по них людина, яка жила тоді безпомилково може вгадати, до яких років ці іграшки відносяться, скажімо кукурудза - шістдесяті, дирижаблі, фігурки, солдатиків, фігурки, парашутистів - це іграшки передвоєнного часу. У нас у музеї багато їстівних іграшок, які з’явилися в 50-60-их роках, є в нас ялинка прикрашена традиційними народними іграшками з соломи».
В музеї також можна ознайомитися з роботою майстрів, які працювали на українських підприємствах, тут показано, як декорували кулі, в якій спосіб їх сріблили зсередини, як покривали вручну розписом.
Фабричні та саморобні
Одна з найстаріших (ще з часів СРСР) фабрик з виготовлення ялинкових прикрас розташована у селищі Клавдієво під Києвом. Підприємство, яке відкрили одразу після війни у 1946 році, забезпечувало новорічними іграшками увесь Радянський Союз. Тоді на ньому працювало півтисячі робітників, зараз - 60. Нині підприємство працює переважно на імпортній сировині, а його річний прибуток становить півтора мільйона гривень, розповідає директор фабрики Микола Саркісян. «Купуємо матеріали переважно за кордоном, працюємо з компаніями, які мають в Україні більше сотень магазинів. Скло ми купуємо в Польщі, комплектуючі деталі, присипку, ковпачки – з Німеччини, а от упаковка – українського виробництва. Цього року випускаємо нову іграшку – кролика – як символу року».
Працює фабрика 8 місяців на рік. І вже другий сезон поспіль вона розраховує виключно на вітчизняного споживача, каже Микола Саркісян. «Було б краще, якби українці робили орієнтацію на нашого виробника, а не на китайського. Китайська іграшка - це разова іграшка, вони ж в основному пластмасою займаються, а склом - ні», - зауважує Саркісян.
Найдорожчі та наймиліші серцю ті новорічні прикраси, що зроблені власноруч і передаються від покоління до покоління, вважає телеведучий і письменник Юрій Макаров. У себе вдома він зберігає кілька іграшок, які дісталися йому в спадок від дідуся. Враховуючи недовговічність матеріалу – а це папір, цю новорічну оздобу він вважає особливо цінною. «Прикраси майже щороку робилися власними руками. У мене залишилися прикраси з кольорового паперу - місяць і сонце, які, судячи з усього, робив мій дід. Робив ще здається у Франції, до другої світової війни. Це мій прямий, можна сказати, навіть тактильний, контакт із моїм дідом», – розповідає Макаров.
Звичай прикрашати ялинку на Новий рік та Різдво має німецьке коріння, а в країнах Російській імперії таку традицію започаткував Петро І, кажуть історики. В минулому яблука – а зараз кульки - на ялинках символізують достаток, а намиста, гірлянди – це символ безперервності життя. А от рідним, традиційним для українців на зимові свята є дідух – «хлібне дерево», його також прикрашали на знак здоров’я і достатку.
