Цього року в Америці було виконано 46 смертних вироків. Торік було 52 страти, тобто на 12 відсотків більше, тоді як у 2000 році було зареєстровано 85 страт. Цю статистику простежує громадська організація противників покарання на смерть – «Інформаційний центр смертної кари», який публікує щорічні звіти.
Це обнадійлива тенденція, зазначає Річард Дітер, виконавчий директор Центру і автор цьогорічного звіту. А причину зменшення смертних вироків він вбачає в обережнішому підході судів.
«Набагато збільшилася стурбованість щодо точності у присудженні смертної кари, виправданості її. До того ж, великі фінансові видатки – усе це сприяє тому, що прокурори усвідомлюють, що їм стає дедалі важче переконувати журі присяжних засідателів, отож вони менш схильні вимагати смертної кари», – заявив Річард Дітер в інтерв’ю мережі громадського телебачення.
Справді, вища міра – вельми коштовна річ в Америці. На кожен такий вирок закон зобов’язує подавати апеляцію. Засуджений довгими роками сидить в окремій так званій «камері смертника», допоки його прохання про помилування піднімається по щаблях апеляційних інстанцій – від місцевих до штатних, федеральних окружних, подекуди сягаючи Верховного суду США.
Кожна така справа коштує містам і штатам мільйони доларів. Яскравий приклад – справа Мумії Абу-Джамала. Член войовничої негритянської партії «Чорні пантери», водій таксі був заарештований у грудні 1981 року у Філадельфії за вбивство п’ятьма пострілами офіцера поліції Даніеля Фолкнера. Поліцейський встиг поранити вбивцю. Все було ясно, як на долоні. Чотири свідки бачили, як Мумія стріляв. На місці злочину знайшли його револьвера.
Але Абу-Джамала був також поетом і журналістом і на суді читав свої вірші. Йому дали вищу міру за вбивство першого ступеня. Після належної за законом апеляції почався рух на захист убивці, який, сидячи у тюрмі, написав книгу «Репортаж з камери смертника». Рух цей став міжнародним. Чергову апеляцію мотивували там, що адвокат Абу-Джамала погано репрезентував його справу. Дійшло до Верховного Суду США, який відхилив протест. 1999 року губернатор Пенсільванії підтвердив смертний вирок. Але наспіла ще одна апеляція, і ще одна, і ще одна... Абу-Джамал і сьогодні, на тридцятому році після вбивства поліцейського, далі сидить у камері смертника.
Назагал, суспільство – за інститут смертної кари
Між тим, по таких камерах в Америці сидять 3260 «смертників», очікуючи вирішення своєї долі. Можливо, саме складністю й тривалістю апеляційного процесу й пояснюється невелика кількість виконаних вироків. Іще одна причина – бракує медичних отруйних препаратів для впорскування засудженим, а електричні стільці давно стали історією.
Кент Шайдеггер, директор організації прихильників смертної кари (є й така) під назвою «Законна фундація за кримінальну юстицію», вважає, що зменшення кількості смертних вироків є наслідком зменшення кількості вбивств.
Тим часом більшість американців й далі схвалюють вищу міру покарання. За даними останнього опитування громадської думки Інституту Геллапа, здійсненого у жовтні цього року, 64 відсотки – за смертну кару, лише 29 відсотків – проти.
Це обнадійлива тенденція, зазначає Річард Дітер, виконавчий директор Центру і автор цьогорічного звіту. А причину зменшення смертних вироків він вбачає в обережнішому підході судів.
«Набагато збільшилася стурбованість щодо точності у присудженні смертної кари, виправданості її. До того ж, великі фінансові видатки – усе це сприяє тому, що прокурори усвідомлюють, що їм стає дедалі важче переконувати журі присяжних засідателів, отож вони менш схильні вимагати смертної кари», – заявив Річард Дітер в інтерв’ю мережі громадського телебачення.
Справді, вища міра – вельми коштовна річ в Америці. На кожен такий вирок закон зобов’язує подавати апеляцію. Засуджений довгими роками сидить в окремій так званій «камері смертника», допоки його прохання про помилування піднімається по щаблях апеляційних інстанцій – від місцевих до штатних, федеральних окружних, подекуди сягаючи Верховного суду США.
Кожна така справа коштує містам і штатам мільйони доларів. Яскравий приклад – справа Мумії Абу-Джамала. Член войовничої негритянської партії «Чорні пантери», водій таксі був заарештований у грудні 1981 року у Філадельфії за вбивство п’ятьма пострілами офіцера поліції Даніеля Фолкнера. Поліцейський встиг поранити вбивцю. Все було ясно, як на долоні. Чотири свідки бачили, як Мумія стріляв. На місці злочину знайшли його револьвера.
Але Абу-Джамала був також поетом і журналістом і на суді читав свої вірші. Йому дали вищу міру за вбивство першого ступеня. Після належної за законом апеляції почався рух на захист убивці, який, сидячи у тюрмі, написав книгу «Репортаж з камери смертника». Рух цей став міжнародним. Чергову апеляцію мотивували там, що адвокат Абу-Джамала погано репрезентував його справу. Дійшло до Верховного Суду США, який відхилив протест. 1999 року губернатор Пенсільванії підтвердив смертний вирок. Але наспіла ще одна апеляція, і ще одна, і ще одна... Абу-Джамал і сьогодні, на тридцятому році після вбивства поліцейського, далі сидить у камері смертника.
Назагал, суспільство – за інститут смертної кари
Між тим, по таких камерах в Америці сидять 3260 «смертників», очікуючи вирішення своєї долі. Можливо, саме складністю й тривалістю апеляційного процесу й пояснюється невелика кількість виконаних вироків. Іще одна причина – бракує медичних отруйних препаратів для впорскування засудженим, а електричні стільці давно стали історією.
Кент Шайдеггер, директор організації прихильників смертної кари (є й така) під назвою «Законна фундація за кримінальну юстицію», вважає, що зменшення кількості смертних вироків є наслідком зменшення кількості вбивств.
Тим часом більшість американців й далі схвалюють вищу міру покарання. За даними останнього опитування громадської думки Інституту Геллапа, здійсненого у жовтні цього року, 64 відсотки – за смертну кару, лише 29 відсотків – проти.
