Українці мають визначитися – яку країну вони будують, закликають представники патріотичних громадських об’єднань. Якщо сучасну європейську, то на почесних місцях у селах та містах мають стояти пам’ятники українським героям, а постаменти радянських вождів, зокрема гранітна фігура Леніна навпроти Бессарабського ринку у столиці, мають зникнути, додають вони.
Однак член фракції комуністів Олександр Голуб зазначає, що пам'ять не може корегуватись через ідеологію. «Що робити з пам’яттю? Робити вигляд, що певного періоду в житті нашого суспільства не було? Але чи буде це справедливо стосовно майбутнього, стосовно тих людей, що живуть сьогодні?» – запитує комуніст.
Аргументи на захист постаменту є і в мистецтвознавців. Подібні пам’ятники мають і надалі розповідати про свою епоху, вважає завідувач відділу Музею мистецтв імені Ханенків Олена Живкова.
«Вони наповнені неправдивим, фальшованим пафосом. Ви всі відчуваєте цей пафос у здійнятій руці вождя, у його полум’яних жестах, у поворотах його голови. Це пам’ятник, що краще, ніж будь-які слова, говорить про свою епоху», – зауважує Олена Живкова.
Пам’ятники катам треба трощити – активіст КУН
Утім, вже відомий частковим руйнуванням пам’ятника Леніну активіст Конгресу українських націоналістів Микола Коханівський заявляє, що жодна історична чи культурна цінність не може виправдати того, що над перехожими височіє постать «злого генія».
«Чи багато у Німеччині пам’ятників Гітлеру, а в Італії – Муссоліні? Думаю, не дуже багато. Пам’ятники Леніну, Сталіну – це пам’ятники катам нашої нації, нашого народу», – наголошує Коханівський. За його словами, він готовий беззастережно руйнувати «ленінів» та інших вождів усіх розмірів та з будь-яких матеріалів.
А журналістка, яка регулярно висвітлює проблематику пам’яток радянської доби, Олена Білозерська налаштована менш радикально. Вона вважає, що для радянських скульптур, що мають історичну чи культурну цінність, слід було б створити такі собі «історичні парки», куди б їх усі звозили і демонстрували за певну плату. Водночас, журналістка розуміє агресію тих, хто, ризикуючи бути покараним, руйнує такі постаменти.
«Скільки люди збирали підписів, скільки було акцій, скільки було попереджувальних виступів… Все це було, а пам’ятники як стояли, так і стоять. Саме тому у людей терпець уривається, і приходять хлопці з кувалдами», – пояснює Олена Білозерська.
Прапорець Леніну в руки
Тим часом, у Росії виникла цікава ініціатива щодо залучення пам’ятників радянським вождям, зокрема Леніну, до сучасного життя. Постаменти мають брати участь у громадських заходах, поділилася ідеєю голова правління Московського товариства охорони архітектурної спадщини Марина Хрустальова.
«Мабуть, дідуся Леніна слід переосмислювати, як центр соціальної комунікації. Надягати на нього у спеку капелюха, у холод шапку, давати йому мітлу, чи прапорець до свята», – каже Хрустальова.
Утім, українські комуністи не в захваті від такої ідеї. Не миритимуться з Леніним, навіть з мітлою в руках, і патріотичні сили. Тому постаменту Леніна у центрі Києва загрожує повторення подій червня 2009 року, коли йому відбили носа й руку.
Однак член фракції комуністів Олександр Голуб зазначає, що пам'ять не може корегуватись через ідеологію. «Що робити з пам’яттю? Робити вигляд, що певного періоду в житті нашого суспільства не було? Але чи буде це справедливо стосовно майбутнього, стосовно тих людей, що живуть сьогодні?» – запитує комуніст.
Аргументи на захист постаменту є і в мистецтвознавців. Подібні пам’ятники мають і надалі розповідати про свою епоху, вважає завідувач відділу Музею мистецтв імені Ханенків Олена Живкова.
«Вони наповнені неправдивим, фальшованим пафосом. Ви всі відчуваєте цей пафос у здійнятій руці вождя, у його полум’яних жестах, у поворотах його голови. Це пам’ятник, що краще, ніж будь-які слова, говорить про свою епоху», – зауважує Олена Живкова.
Пам’ятники катам треба трощити – активіст КУН
Утім, вже відомий частковим руйнуванням пам’ятника Леніну активіст Конгресу українських націоналістів Микола Коханівський заявляє, що жодна історична чи культурна цінність не може виправдати того, що над перехожими височіє постать «злого генія».
«Чи багато у Німеччині пам’ятників Гітлеру, а в Італії – Муссоліні? Думаю, не дуже багато. Пам’ятники Леніну, Сталіну – це пам’ятники катам нашої нації, нашого народу», – наголошує Коханівський. За його словами, він готовий беззастережно руйнувати «ленінів» та інших вождів усіх розмірів та з будь-яких матеріалів.
А журналістка, яка регулярно висвітлює проблематику пам’яток радянської доби, Олена Білозерська налаштована менш радикально. Вона вважає, що для радянських скульптур, що мають історичну чи культурну цінність, слід було б створити такі собі «історичні парки», куди б їх усі звозили і демонстрували за певну плату. Водночас, журналістка розуміє агресію тих, хто, ризикуючи бути покараним, руйнує такі постаменти.
«Скільки люди збирали підписів, скільки було акцій, скільки було попереджувальних виступів… Все це було, а пам’ятники як стояли, так і стоять. Саме тому у людей терпець уривається, і приходять хлопці з кувалдами», – пояснює Олена Білозерська.
Прапорець Леніну в руки
Тим часом, у Росії виникла цікава ініціатива щодо залучення пам’ятників радянським вождям, зокрема Леніну, до сучасного життя. Постаменти мають брати участь у громадських заходах, поділилася ідеєю голова правління Московського товариства охорони архітектурної спадщини Марина Хрустальова.
«Мабуть, дідуся Леніна слід переосмислювати, як центр соціальної комунікації. Надягати на нього у спеку капелюха, у холод шапку, давати йому мітлу, чи прапорець до свята», – каже Хрустальова.
Утім, українські комуністи не в захваті від такої ідеї. Не миритимуться з Леніним, навіть з мітлою в руках, і патріотичні сили. Тому постаменту Леніна у центрі Києва загрожує повторення подій червня 2009 року, коли йому відбили носа й руку.
