Добре відомо, хто експортує цей не дуже ідеальний образ. Нещодавно пройшли трагічні роковини Катинскої трагедії. Польща (і не лише вона) з непослабною надією очікувала, як поведе себе російська сторона, що скаже особисто Путін про вбивць понад двадцяти тисяч польських офіцерів в 1940-му році.
Раніше він усіляко ухилявся взяти відповідальність, як кажуть, від імені нинішнього російського керівництва за звірства своїх колишніх колег.
Державні лінгвісти дуже добре попрацювали над промовою російського прем`єра.
По-перше, був знайдений загальний концептуальний маневр втопити польську трагедію в радянських розправах ще часів громадянської війни.
По-друге, самі репресії було цілковито списано на режим як такий. Жодних згадок про головних винуватців, а точніше – на найголовнішого з них.
І знову, навіть у такий, здавалося б, очевидний і відповідальний момент Путін примудрився не назвати Сталіна. Як беріг диктатора раніше, так і продовжує підставляти йому свою спину тепер. Відтак, трагедія не має конкретних убивць. За все відповідає режим.
Без Сталіна – інша історія
Панічно бояться правди, що цей режим був зітканий і зцементований буквально кількома людьми, якщо їх можна віднести до людської категорії. Сталін, Молотов, Ворошилов, Каганович, Берія і, ймовірно, ще кілька реальних супостатів. Решта належала до табору свідомих або сліпих виконавців.
У цій головній банді, можливо, усіх можна було замінити, і режим від цього не став би людським. Але якщо не було б Сталіна, то, напевно, сам режим був би на порядок іншим.
Звірств не уникнули б, однак ніхто з інших не тягнув на епохальних характер кривавості. Парадокс, але самого Сталіна ось уже протягом років відокремлюють від влаштованої ним бойні. Роблять йому певну політико-косметичну операцію.
Навіть про Леніна вже давно призабули, оскільки в ньому нема сталінської харизми твердої руки, державної сили. Ленін – це, всього-навсього, революція. А Сталін – це щось набагато «більше і святіше». Це – батьківщина(!?).
При чому тут Україна?
І як це комусь не здасться дивним, відлуння сталінської харизми досить помітно проявляється в Україні.
То тут, то там виринає тема Сталіна в різних формах: від політичних дискусій до буквального гранітно-базальтового відображення його душі і постаті.
Колишні радянські, а теперешні українські ліві якось визнають слушним, чому в сучасній Німеччині назвуть божевільними спроби спорудити десь у Мюнхені чи Франкфурті пам`ятник Гітлеру. Та й самі українські комуністи не наважилися б запропонувати Гітлера тим же жителям Запоріжжя. А чомусь сталінську глибу якось прийняли. В особі Сталіна не вбачають жодних злочинів. Приймають лише загальну характеристику, на зразок путінської, що криваві справи робив режим.
Самого Сталіна і досі далеко не всі ототожнюють з убивствами. Гітлера – так. Сталіна – ні. І, здавалося б, запоріжці – не Путін. А результат той самий. Якщо не отямляться і не станеться дива, то до Дня Перемоги в Запоріжжі може з`явитися триметровий Сталін. Майже в два рази більший від реального. Автори цього експерименту вже знають, що не всім він до вподоби. Гранітний вождь буде під цілодобовою опікою камер зовнішнього спостереження.
Чи запросять Путіна на відкриття? І станеться історична зустріч двох вождів на не зовсім привабливій для обох незалежній території.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Раніше він усіляко ухилявся взяти відповідальність, як кажуть, від імені нинішнього російського керівництва за звірства своїх колишніх колег.
Державні лінгвісти дуже добре попрацювали над промовою російського прем`єра.
По-перше, був знайдений загальний концептуальний маневр втопити польську трагедію в радянських розправах ще часів громадянської війни.
По-друге, самі репресії було цілковито списано на режим як такий. Жодних згадок про головних винуватців, а точніше – на найголовнішого з них.
І знову, навіть у такий, здавалося б, очевидний і відповідальний момент Путін примудрився не назвати Сталіна. Як беріг диктатора раніше, так і продовжує підставляти йому свою спину тепер. Відтак, трагедія не має конкретних убивць. За все відповідає режим.
Без Сталіна – інша історія
Панічно бояться правди, що цей режим був зітканий і зцементований буквально кількома людьми, якщо їх можна віднести до людської категорії. Сталін, Молотов, Ворошилов, Каганович, Берія і, ймовірно, ще кілька реальних супостатів. Решта належала до табору свідомих або сліпих виконавців.
У цій головній банді, можливо, усіх можна було замінити, і режим від цього не став би людським. Але якщо не було б Сталіна, то, напевно, сам режим був би на порядок іншим.
Звірств не уникнули б, однак ніхто з інших не тягнув на епохальних характер кривавості. Парадокс, але самого Сталіна ось уже протягом років відокремлюють від влаштованої ним бойні. Роблять йому певну політико-косметичну операцію.
Навіть про Леніна вже давно призабули, оскільки в ньому нема сталінської харизми твердої руки, державної сили. Ленін – це, всього-навсього, революція. А Сталін – це щось набагато «більше і святіше». Це – батьківщина(!?).
При чому тут Україна?
І як це комусь не здасться дивним, відлуння сталінської харизми досить помітно проявляється в Україні.
То тут, то там виринає тема Сталіна в різних формах: від політичних дискусій до буквального гранітно-базальтового відображення його душі і постаті.
Колишні радянські, а теперешні українські ліві якось визнають слушним, чому в сучасній Німеччині назвуть божевільними спроби спорудити десь у Мюнхені чи Франкфурті пам`ятник Гітлеру. Та й самі українські комуністи не наважилися б запропонувати Гітлера тим же жителям Запоріжжя. А чомусь сталінську глибу якось прийняли. В особі Сталіна не вбачають жодних злочинів. Приймають лише загальну характеристику, на зразок путінської, що криваві справи робив режим.
Самого Сталіна і досі далеко не всі ототожнюють з убивствами. Гітлера – так. Сталіна – ні. І, здавалося б, запоріжці – не Путін. А результат той самий. Якщо не отямляться і не станеться дива, то до Дня Перемоги в Запоріжжі може з`явитися триметровий Сталін. Майже в два рази більший від реального. Автори цього експерименту вже знають, що не всім він до вподоби. Гранітний вождь буде під цілодобовою опікою камер зовнішнього спостереження.
Чи запросять Путіна на відкриття? І станеться історична зустріч двох вождів на не зовсім привабливій для обох незалежній території.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
