Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю: діловими, моральними, соціальними й психологічними якостями. Однак всю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до певних типів. Психологи їх вирізняють чотири: авторитарний, панібратський, материнський та демократичний, зауважує психолог Наталія Кухтіна.
Авторитарні керівники віддають накази і не довіряють своїм підлеглим. Панібратські навпаки – будують товариські стосунки, але часто самі ж страждають від порушення субординації. Керівники-«мами» – опікуються своїми підлеглими, і така надмірна увага також шкодить роботі. Найкращий тип керівника – демократичний, запевняє психолог.
«Коли керівник тримає певну дистанцію і дає право підлеглому, коли в цьому є необхідність, бути авторитарним – це найбільш вдалий і комфортний тип начальника, близький до ідеального. Кожен керівник має бути фахівцем своєї справи і повинен бути відповідальним за людей і за те, що відбувається там, де він працює», – розповіла Наталія Кухтіна.
«Мат і селектор» – за радянською звичкою
В Україні досі переважає радянський тип начальника з відомою формулою «Ти – начальник, я – дурень». А сучасні методи керівництва використовують переважно назовні, констатує історик, політолог Кость Бондаренко.
«Із Заходу ми взяли тільки зовнішню атрибутику, зовнішні ознаки менеджменту. Нинішній начальник частіше за все вдягає європейський костюм, але при цьому в душі залишається прихильником старої радянської системи, яка базувалася на двох речах: мат і селектор», – сказав Кость Бондаренко.
«Лідер – це завжди людина, яка пливе трішки проти течії»
Теоретично навчитися керувати людьми може кожен, інша справа, що більшість людей, які опинилися у кріслі начальника, часто не мають лідерських якостей, так необхідних справжньому босу, зазначає професор Михайло Винницький, що викладає у Києво-Могилянській Бізнес-Школі.
«Ми маємо вказівний палець і маємо великий – він єдиний є протилежним до всіх інших пальців. Отже, лідер – це завжди людина, яка пливе трішки проти течії і, при цьому, може згуртовувати інших людей навколо себе. На превеликий жаль, боси, начальники, керівники – це люди, які якраз не керують великим пальцем, а намагаються керувати вказівним. А він здатний тільки наказувати», – пояснив професор Михайло Винницький.
Нелегкий тягар – відповідальність
Далеко не кожний прагне бути начальником, якщо і має таку можливість, зауважує медичний працівник Інна. Їй кілька разів пропонували стати завідувачкою лабораторії, але вона відмовлялася.
«Твої нерви, твій час, твої переживання дорожчі від цих грошей. Ще одна дуже вагома причина – це те, що мені пропонували ці посади у державних закладах. Там проблеми залежать не скільки від роботи працівників, а скільки дуже часто від нестачі різних матеріалів, а цього завжди недостатньо. Цю стіну пробити ніяким чином не можливо», – сказала Інна.
Відповідальність - нелегкий тягар, який несе на своїх плечах будь-який керівник, стверджує Ірина Халупа, директор Української служби Радіо Свобода. Вона з ностальгією згадує ті часи, коли була звичайним журналістом і мала більше часу і можливостей для втілення творчих задумів. На думку Ірини, без розуміння і відчуття людей гарним керівником бути неможливо.
«Мені здається і завжди здавалося, щоб бути добрим начальником, треба мати клепку в голові й відчувати серце своє, бо ти все ж таки працюєш з людьми. Люди – це не машини й не роботи. Якщо ти людям створюєш сприятливі умови, то вони будуть дуже продуктивними. А якщо ти їм створюєш пекло – тієї творчості, на яку я сподіваюся, бо власне журналістика – це творча робота, – не буде», – розповіла Ірина Халупа.
Слабку людину керівна посада руйнує
Будь-яка людина, яка потрапляє на керівну посаду, проходить випробування владою, говорить психолог Олена Ліщинська. Якщо особистість сильна і самокритична, то у кріслі шефа вона розкриває свій потенціал і створює комфортний мікроклімат у колективі. Слабку людину керівна посада руйнує.
«Коли людина має слабкий характер, то вона потрапляє під тиск колективу. І тоді вже відбувається певне моральне розбещення, і людина самостверджується за рахунок влади (коли хоче лестощів і не рахується з іншими людьми)», – зазначає психолог.
Британські вчені простежили розвиток серцево-судинних недуг у понад шести тисяч державних службовців за десять років. І захворюваність тих, кому не дошкуляли проблеми з керівництвом, була на 30 відсотків нижчою, ніж у тих, хто скаржився на боса.
Авторитарні керівники віддають накази і не довіряють своїм підлеглим. Панібратські навпаки – будують товариські стосунки, але часто самі ж страждають від порушення субординації. Керівники-«мами» – опікуються своїми підлеглими, і така надмірна увага також шкодить роботі. Найкращий тип керівника – демократичний, запевняє психолог.
«Коли керівник тримає певну дистанцію і дає право підлеглому, коли в цьому є необхідність, бути авторитарним – це найбільш вдалий і комфортний тип начальника, близький до ідеального. Кожен керівник має бути фахівцем своєї справи і повинен бути відповідальним за людей і за те, що відбувається там, де він працює», – розповіла Наталія Кухтіна.
«Мат і селектор» – за радянською звичкою
В Україні досі переважає радянський тип начальника з відомою формулою «Ти – начальник, я – дурень». А сучасні методи керівництва використовують переважно назовні, констатує історик, політолог Кость Бондаренко.
«Із Заходу ми взяли тільки зовнішню атрибутику, зовнішні ознаки менеджменту. Нинішній начальник частіше за все вдягає європейський костюм, але при цьому в душі залишається прихильником старої радянської системи, яка базувалася на двох речах: мат і селектор», – сказав Кость Бондаренко.
«Лідер – це завжди людина, яка пливе трішки проти течії»
Теоретично навчитися керувати людьми може кожен, інша справа, що більшість людей, які опинилися у кріслі начальника, часто не мають лідерських якостей, так необхідних справжньому босу, зазначає професор Михайло Винницький, що викладає у Києво-Могилянській Бізнес-Школі.
«Ми маємо вказівний палець і маємо великий – він єдиний є протилежним до всіх інших пальців. Отже, лідер – це завжди людина, яка пливе трішки проти течії і, при цьому, може згуртовувати інших людей навколо себе. На превеликий жаль, боси, начальники, керівники – це люди, які якраз не керують великим пальцем, а намагаються керувати вказівним. А він здатний тільки наказувати», – пояснив професор Михайло Винницький.
Нелегкий тягар – відповідальність
Далеко не кожний прагне бути начальником, якщо і має таку можливість, зауважує медичний працівник Інна. Їй кілька разів пропонували стати завідувачкою лабораторії, але вона відмовлялася.
«Твої нерви, твій час, твої переживання дорожчі від цих грошей. Ще одна дуже вагома причина – це те, що мені пропонували ці посади у державних закладах. Там проблеми залежать не скільки від роботи працівників, а скільки дуже часто від нестачі різних матеріалів, а цього завжди недостатньо. Цю стіну пробити ніяким чином не можливо», – сказала Інна.
Відповідальність - нелегкий тягар, який несе на своїх плечах будь-який керівник, стверджує Ірина Халупа, директор Української служби Радіо Свобода. Вона з ностальгією згадує ті часи, коли була звичайним журналістом і мала більше часу і можливостей для втілення творчих задумів. На думку Ірини, без розуміння і відчуття людей гарним керівником бути неможливо.
«Мені здається і завжди здавалося, щоб бути добрим начальником, треба мати клепку в голові й відчувати серце своє, бо ти все ж таки працюєш з людьми. Люди – це не машини й не роботи. Якщо ти людям створюєш сприятливі умови, то вони будуть дуже продуктивними. А якщо ти їм створюєш пекло – тієї творчості, на яку я сподіваюся, бо власне журналістика – це творча робота, – не буде», – розповіла Ірина Халупа.
Слабку людину керівна посада руйнує
Будь-яка людина, яка потрапляє на керівну посаду, проходить випробування владою, говорить психолог Олена Ліщинська. Якщо особистість сильна і самокритична, то у кріслі шефа вона розкриває свій потенціал і створює комфортний мікроклімат у колективі. Слабку людину керівна посада руйнує.
«Коли людина має слабкий характер, то вона потрапляє під тиск колективу. І тоді вже відбувається певне моральне розбещення, і людина самостверджується за рахунок влади (коли хоче лестощів і не рахується з іншими людьми)», – зазначає психолог.
Британські вчені простежили розвиток серцево-судинних недуг у понад шести тисяч державних службовців за десять років. І захворюваність тих, кому не дошкуляли проблеми з керівництвом, була на 30 відсотків нижчою, ніж у тих, хто скаржився на боса.
