У прикінцевому комюніке учасники наради обіцяють «працювати для досягнення більш збалансованого характеру глобального розвитку, визнаючи відповідальність країн як з наявними надлишками, так і з дефіцитом». Також заповідають «розв’язання проблеми великих і мінливих рухів капіталів, шкідливих для розвитку». За цими дещо туманними формулюваннями ховається чільна тема суперечок на сесії МВФ і Світового банку – суперечок навколо валютних курсів.
Деякі держави штучно підтримують низький обмінний курс власних валют відносно долара, аби здешевити вартість свого експорту. Наприклад, Південна Корея, великий експортер сталі, штучно здешевлює свою валюту, щоб її сталь коштувала менше від бразильської. Бразилія, теж великий експортер сталі, у свою чергу, знижує курс власної валюти.
Валютні війни?
Як застеріг Домінік Страус-Кан, виконавчий директор Міжнародного валютного фонду: «Багато хто говорить про валютну війну. Це звучить надто по-військовому, але треба визнати, що багато (урядів) дійсно розглядають свою валюту як вид зброї». До речі, саме так розцінив Конгрес США валютну політику Китаю, який штучно підтримує низький, відносно долара, курс своєї валюти. Завдяки цьому дешевими китайськими товарами буквально завалено американський ринок, що підважує промисловість США.
Можливо тому газета The New York Times пов’язує штучно занижений курс юаня з високим рівнем безробіття в Америці. Конгрес вимагає значно підвищити мито на китайські товари. Протести Вашингтона на Пекін не впливають, а багато хто з учасників сесії МВФ не бажали висувати вимоги Китаєві.
Вирішено відкласти це питання до саміту «Великої двадцятки» у Сеулі наступного місяця. Страус-Кан назвав мову заключної декларації наради «неефективною». На думку виконавчого директора МВФ, «це комюніке не змінить стану речей. Треба змінювати політику».
Чарльз ДеЛара, директор Інституту міжнародних фінансів, який репрезентує найбільші банки світу, каже: «Ми попереджаємо про небезпеку однобічних дій, бо це справляє негативний вплив на стан ринку». Отож, ніхто не бажає ані торговельної війни, ані будь-яких рішучих кроків з боку світових потуг.
Деякі держави штучно підтримують низький обмінний курс власних валют відносно долара, аби здешевити вартість свого експорту. Наприклад, Південна Корея, великий експортер сталі, штучно здешевлює свою валюту, щоб її сталь коштувала менше від бразильської. Бразилія, теж великий експортер сталі, у свою чергу, знижує курс власної валюти.
Валютні війни?
Як застеріг Домінік Страус-Кан, виконавчий директор Міжнародного валютного фонду: «Багато хто говорить про валютну війну. Це звучить надто по-військовому, але треба визнати, що багато (урядів) дійсно розглядають свою валюту як вид зброї». До речі, саме так розцінив Конгрес США валютну політику Китаю, який штучно підтримує низький, відносно долара, курс своєї валюти. Завдяки цьому дешевими китайськими товарами буквально завалено американський ринок, що підважує промисловість США.
Можливо тому газета The New York Times пов’язує штучно занижений курс юаня з високим рівнем безробіття в Америці. Конгрес вимагає значно підвищити мито на китайські товари. Протести Вашингтона на Пекін не впливають, а багато хто з учасників сесії МВФ не бажали висувати вимоги Китаєві.
Вирішено відкласти це питання до саміту «Великої двадцятки» у Сеулі наступного місяця. Страус-Кан назвав мову заключної декларації наради «неефективною». На думку виконавчого директора МВФ, «це комюніке не змінить стану речей. Треба змінювати політику».
Чарльз ДеЛара, директор Інституту міжнародних фінансів, який репрезентує найбільші банки світу, каже: «Ми попереджаємо про небезпеку однобічних дій, бо це справляє негативний вплив на стан ринку». Отож, ніхто не бажає ані торговельної війни, ані будь-яких рішучих кроків з боку світових потуг.
