Він є перуанцем, який половину свого життя прожив поза батьківщиною: в Європі та Сполучених Штатах. Він виграв багато літературних нагород, серед них Премію Сервантеса – найпрестижнішу літературну премію іспаномовного світу. Він є лише другим латиноамериканецем, який став лауреатом Нобелівської премії. Він – це Маріо Варґас Льоса, автор понад 30 романів, драм та есеїв.
Самого Льосу застали в Америці, де він викладає в одному з найпрестижніших американських універститетів – у Прінстоні. Секретар Нобелівського комітету Петер Енґлунд сказав, що Льоса був «зворушений і дуже, дуже щасливий», дізнавшись про свою літературну перемогу.
Серед найвідоміших його романів – «Війна кінця світу», «Тітка Хулія і писака», «Розмова в соборі», «Зелений Дім», «Час героя», «Свято Кози». Попри те, що половину свого життя Льоса прожив за межами Перу, лише три його твори не мають прямого стосунку до цієї країни.
Фабула – як дорога життя
Роман Варґаса Льоси – це, перш за все, прекрасна фабула, цікава розповідь, яка не хоче відпустити читача, наголошує секретар Нобелівського комітету Петер Енґлунд.
«Він є оповідачем, він розповідає. Але він це робить дуже особливо, він розвиває літературний спосіб розповідання. Його книги часто є дуже складними у своїй композиції. Він є майстром діалогу, він змінює виміри часу, постаті, але він завжди створює велику картину», – зауважив Енґлунд.
Льоса народився в місті Арекіпа, виростав у заможній сім’ї. В студентські роки був членом підпільної лівої групи Кагуіде, саме в ці роки він добре пізнав репресивну машину уряду. Тоді диктаром Перу був генерал Мануель Одріа, який захопив владу після військового перевороту 1948 року.
Темою університетської дисертації Льоси була творчість колумбійського письменника Ґабріела Ґарсії Маркеса, який став нобелівським лауреатом із літератури 1982 року.
Диктаторські режими в Перу та комуністичний режим Фіделя Кастро розвіяли молодіжні ліві симпатії Льоси, сьогодні він є правоцентристом, представником ліберального середнього класу. А колишній колега по перу, Маркес, є його ворогом.
Як зазначають у Шведської академії, Льоса пише свої книги не лише заради творчості, а й для того, щоб позитивно вплинути на світ.
«Він вірить, що світ може стати кращим. Він вірить, що література може змінити світ. Якщо це не ідеальний напрямок, я не знаю іншого», – сказав Петер Енглунд.
Намагаючись змінити світ, Льоса кандидував на президента Перу 1990 року, однак не переміг. Три роки пізніше він став громадянином Іспанії.
Останніми роками лауреатами Нобелівської премії з літератури були європейці та один турок, за що Шведську академію розкритикували. Мовляв, вона є занадто євроцентричною.
Самого Льосу застали в Америці, де він викладає в одному з найпрестижніших американських універститетів – у Прінстоні. Секретар Нобелівського комітету Петер Енґлунд сказав, що Льоса був «зворушений і дуже, дуже щасливий», дізнавшись про свою літературну перемогу.
Серед найвідоміших його романів – «Війна кінця світу», «Тітка Хулія і писака», «Розмова в соборі», «Зелений Дім», «Час героя», «Свято Кози». Попри те, що половину свого життя Льоса прожив за межами Перу, лише три його твори не мають прямого стосунку до цієї країни.
Фабула – як дорога життя
Роман Варґаса Льоси – це, перш за все, прекрасна фабула, цікава розповідь, яка не хоче відпустити читача, наголошує секретар Нобелівського комітету Петер Енґлунд.
«Він є оповідачем, він розповідає. Але він це робить дуже особливо, він розвиває літературний спосіб розповідання. Його книги часто є дуже складними у своїй композиції. Він є майстром діалогу, він змінює виміри часу, постаті, але він завжди створює велику картину», – зауважив Енґлунд.
Льоса народився в місті Арекіпа, виростав у заможній сім’ї. В студентські роки був членом підпільної лівої групи Кагуіде, саме в ці роки він добре пізнав репресивну машину уряду. Тоді диктаром Перу був генерал Мануель Одріа, який захопив владу після військового перевороту 1948 року.
Темою університетської дисертації Льоси була творчість колумбійського письменника Ґабріела Ґарсії Маркеса, який став нобелівським лауреатом із літератури 1982 року.
Диктаторські режими в Перу та комуністичний режим Фіделя Кастро розвіяли молодіжні ліві симпатії Льоси, сьогодні він є правоцентристом, представником ліберального середнього класу. А колишній колега по перу, Маркес, є його ворогом.
Як зазначають у Шведської академії, Льоса пише свої книги не лише заради творчості, а й для того, щоб позитивно вплинути на світ.
«Він вірить, що світ може стати кращим. Він вірить, що література може змінити світ. Якщо це не ідеальний напрямок, я не знаю іншого», – сказав Петер Енглунд.
Намагаючись змінити світ, Льоса кандидував на президента Перу 1990 року, однак не переміг. Три роки пізніше він став громадянином Іспанії.
Останніми роками лауреатами Нобелівської премії з літератури були європейці та один турок, за що Шведську академію розкритикували. Мовляв, вона є занадто євроцентричною.
