В одну ніч люди у шкірянках та військовій формі виселили населення кількох десятків сіл і товарними потягами вивезли за тисячі кілометрів від рідних осель, у чужі краї. Подібне пережили кримські татари наприкінці Другої світової війни, балтійські німці та українці на сході Польщі по війні, після утворення комуністичної Польщі.
Депортація сотень тисяч етнічних українців у колишні німецькі села увійшла в історію як операція «Вісла».
Стрічка «Остання поїздка додому» – це оповідь про мандрівку переселенців у рідні села і містечка, де тепер живуть поляки, де руйнуються православні храми, де колишні фруктові сади – смачний яскравий спогад із дитинства – перетворилися на хащі. Засновник фундації «Живі долі» і режисер фільму – польський журналіст українського походження Роман Крик – поставив за мету показати трагедію окремих родин та цілого українського населення Польщі.
«Українці у Польщі жили на своїй землі споконвіку. Українці у Польщі – не емігранти, а народ, який 1947 року позбавили життя на власній землі і змусили заселяти північні території Польщі. І що з українською Польщею буде далі? Чи асиміляційні процеси переможуть, чи може все-таки ці люди залишаться українцями? Я заснував Фундацію, яка займається збором свідчень серед людей, що їх польська комуністична влада виселила зі власних домівок», – говорить Роман Крик, який раніше протягом багатьох років був кореспондентом Радіо Свобода у Варшаві.
Із Україною у серці
Колишній політв’язень, громадський діяч Микола Горбаль зізнався, що під час перегляду фільму плакав, оскільки його родина – одна з жертв депортації, яка відбулася 1945 року.
«Тоді це називалось «добровільний обмін населенням». Поляків виселяли з України, а українців – із тієї частини, яка відходила під Польщу. Але ті українці, які не хотіли їхати зі своєї землі, у 47-му році з ними Польща зробила щось немислиме, зі своїми власними громадянами! Чи це злочинна акція? Поза сумнівом!»
Роман Крик розповів, що до роботи над стрічкою тим чи іншим чином долучилися поляки та українці, яких об’єднало бажання розповісти правду про долі переселенців. Нинішній Президент Польщі Броніслав Комаровський, коли ще був спікером нижньої палати парламенту, допоміг із архівними матеріалами. Відомі українські актори Богдан Ступка і Богдан Бенюк «подарували» фільмові свої голоси. А співак Святослав Вакарчук – кілька музичних композицій гурту «Океан Ельзи», тощо.
У подальших планах Фундації «Живі долі» – запис свідчень жертв депортацій повоєнного часу. За словами Романа Крика, ці літні люди, згадуючи своє минуле, пов’язують своє і своїх нащадків майбутнє з існуванням України.
Так Олена Пиж із маленького села на півночі Польщі, яка 7-річною пережила депортацію, а нині їй уже 70 років, каже, що сильно переймається долею українців та України. «Як буде Україна міцна, то і наш дух, українців у Польщі, буде гору брати», – зауважує вона. При цьому Олена Пиж висловила побоювання, що Україна знову може втратити самостійність і були залежною від Росії.
Депортація сотень тисяч етнічних українців у колишні німецькі села увійшла в історію як операція «Вісла».
Стрічка «Остання поїздка додому» – це оповідь про мандрівку переселенців у рідні села і містечка, де тепер живуть поляки, де руйнуються православні храми, де колишні фруктові сади – смачний яскравий спогад із дитинства – перетворилися на хащі. Засновник фундації «Живі долі» і режисер фільму – польський журналіст українського походження Роман Крик – поставив за мету показати трагедію окремих родин та цілого українського населення Польщі.
«Українці у Польщі жили на своїй землі споконвіку. Українці у Польщі – не емігранти, а народ, який 1947 року позбавили життя на власній землі і змусили заселяти північні території Польщі. І що з українською Польщею буде далі? Чи асиміляційні процеси переможуть, чи може все-таки ці люди залишаться українцями? Я заснував Фундацію, яка займається збором свідчень серед людей, що їх польська комуністична влада виселила зі власних домівок», – говорить Роман Крик, який раніше протягом багатьох років був кореспондентом Радіо Свобода у Варшаві.
Із Україною у серці
Колишній політв’язень, громадський діяч Микола Горбаль зізнався, що під час перегляду фільму плакав, оскільки його родина – одна з жертв депортації, яка відбулася 1945 року.
«Тоді це називалось «добровільний обмін населенням». Поляків виселяли з України, а українців – із тієї частини, яка відходила під Польщу. Але ті українці, які не хотіли їхати зі своєї землі, у 47-му році з ними Польща зробила щось немислиме, зі своїми власними громадянами! Чи це злочинна акція? Поза сумнівом!»
Роман Крик розповів, що до роботи над стрічкою тим чи іншим чином долучилися поляки та українці, яких об’єднало бажання розповісти правду про долі переселенців. Нинішній Президент Польщі Броніслав Комаровський, коли ще був спікером нижньої палати парламенту, допоміг із архівними матеріалами. Відомі українські актори Богдан Ступка і Богдан Бенюк «подарували» фільмові свої голоси. А співак Святослав Вакарчук – кілька музичних композицій гурту «Океан Ельзи», тощо.
У подальших планах Фундації «Живі долі» – запис свідчень жертв депортацій повоєнного часу. За словами Романа Крика, ці літні люди, згадуючи своє минуле, пов’язують своє і своїх нащадків майбутнє з існуванням України.
Так Олена Пиж із маленького села на півночі Польщі, яка 7-річною пережила депортацію, а нині їй уже 70 років, каже, що сильно переймається долею українців та України. «Як буде Україна міцна, то і наш дух, українців у Польщі, буде гору брати», – зауважує вона. При цьому Олена Пиж висловила побоювання, що Україна знову може втратити самостійність і були залежною від Росії.
