Організатори фестивалю кажуть, що дотепер у Польщі драма виселення західних бойків залишалась у тіні акції «Вісла». Мовляв, на різних рівнях згадується історія вигнання лемків та жителів Надсяння у 1947 році. Натомість мало хто знає про те, що влітку 1951 року в рамках так званого обміну територіями між Радянським Союзом та Польщею відбулася ще одна масова депортація, так звана «Акція-51». Тоді у Радянській Україні було ліквідовано Устрицький район Дрогобицької області. Його передали Польщі в обмін за Сокальський повіт. За наказом Сталіна на південь та схід України виселили понад 30 тисяч бойків. Дотепер у Миколаївській та Херсонській областях існують бойківські села.
Мар’яна Яра, ініціаторка фестивалюЁ наголошує на тому, що вже декілька років у польських Бескидах можна спостерігати велике зацікавлення бойківськими традиціями. Зокрема, тут проклали туристичну трасу «Шляхом бойківських церков», старі дерев’яні храми реставруються, виникають фольклорні колективи, які виконують пісні виселених автохтонів.
Мар’яна Яра наголошує на тому, що серед ентузіастів відродження бойківської культури є не тільки корінні горяни, але й українці з інших етнографічних регіонів, а також чимало етнічних поляків.
Колорит «Дикого заходу» не прижився
У програмі фестивалю були виступи фольклорних колективів із Польщі та України, наукова конференція, пізнавальний конкурс для дітей «Малий бойко», і навіть показ фольк-моди. Бажаючі могли навчитися призабутих горянських ремесел.
Ізабела Ціха, полька, яка оселилася в Бескидах понад 20 років тому, захоплена бойківською культурою. Вона розповідає, що донедавна Бескидам намагалися надати чужого колориту, щось на кшталт голівудських вестернів, та це не прижилося. Як каже Ціха, сіллю цієї суворої гористої землі є автохтонна традиція. Ізабела Ціха одна з тих, хто дбає про популяризацію бойківської культури серед поляків.
«Це дуже складно, бо ця територія була знищена, людей виселили, залишилося дуже небагато пам’яток матеріальної культури, небагато й архітектури, бо цілі села були спалені, знищені, – зауважує вона. – Церкви висаджували в повітря, включно з кладовищами. Тож тут, аби сягнути до джерел, потрібно намучитися. Але треба усвідомлювати людям, яка історія цієї землі». На щастя, наголошує Ізабела Ціха, часи, коли драматична історія Західної Бойківщини замовчувалася, минули.
На фестиваль «Бойківське літо» із Берліна приїхала Ольга Самборська – дослідниця бойківської культури, редактор інтернет-порталу насильно виселених у 1951 році західних бойків. Вона – нащадок депортованих бескидських горян. Самборська вважає, що фестиваль бойківської культури – це унікальна нагода для того, аби побачити землю предків, зустрітися з іншими бойками. Берлінська дослідниця мріє про створення у Бескидах музею бойківської культури.
Ольга Самборська переконана, що теперішні жителі цього регіону, які зацікавлені Бойківщиною, можуть багато перейняти від виселених звідси у 1951-му. На її думку українські та польські громадські діячі могли б реалізувати спільний проект із популяризації бойківських традицій. Дослідниця вважає, що до участі у такому проекті варто б запросити вихідців із Бескидів. «Люди з півдня України могли б відтворити цю історію до п’ятдесят першого року, яку, фактично, місцеві поляки не знають. Вони не знають, що тут було, як люди жили, чим вони жили», – зазначає Ольга Самборська.
Організатори першого фестивалю «Бойківське літо» переконані, що попри несприятливу дощову погоду він таки вдався. Вони сподіваються, що спільними зусиллями українців та поляків цей фестиваль вдасться зробити щорічним.
Мар’яна Яра, ініціаторка фестивалюЁ наголошує на тому, що вже декілька років у польських Бескидах можна спостерігати велике зацікавлення бойківськими традиціями. Зокрема, тут проклали туристичну трасу «Шляхом бойківських церков», старі дерев’яні храми реставруються, виникають фольклорні колективи, які виконують пісні виселених автохтонів.
Мар’яна Яра наголошує на тому, що серед ентузіастів відродження бойківської культури є не тільки корінні горяни, але й українці з інших етнографічних регіонів, а також чимало етнічних поляків.
Колорит «Дикого заходу» не прижився
У програмі фестивалю були виступи фольклорних колективів із Польщі та України, наукова конференція, пізнавальний конкурс для дітей «Малий бойко», і навіть показ фольк-моди. Бажаючі могли навчитися призабутих горянських ремесел.
Ізабела Ціха, полька, яка оселилася в Бескидах понад 20 років тому, захоплена бойківською культурою. Вона розповідає, що донедавна Бескидам намагалися надати чужого колориту, щось на кшталт голівудських вестернів, та це не прижилося. Як каже Ціха, сіллю цієї суворої гористої землі є автохтонна традиція. Ізабела Ціха одна з тих, хто дбає про популяризацію бойківської культури серед поляків.
«Це дуже складно, бо ця територія була знищена, людей виселили, залишилося дуже небагато пам’яток матеріальної культури, небагато й архітектури, бо цілі села були спалені, знищені, – зауважує вона. – Церкви висаджували в повітря, включно з кладовищами. Тож тут, аби сягнути до джерел, потрібно намучитися. Але треба усвідомлювати людям, яка історія цієї землі». На щастя, наголошує Ізабела Ціха, часи, коли драматична історія Західної Бойківщини замовчувалася, минули.
На фестиваль «Бойківське літо» із Берліна приїхала Ольга Самборська – дослідниця бойківської культури, редактор інтернет-порталу насильно виселених у 1951 році західних бойків. Вона – нащадок депортованих бескидських горян. Самборська вважає, що фестиваль бойківської культури – це унікальна нагода для того, аби побачити землю предків, зустрітися з іншими бойками. Берлінська дослідниця мріє про створення у Бескидах музею бойківської культури.
Ольга Самборська переконана, що теперішні жителі цього регіону, які зацікавлені Бойківщиною, можуть багато перейняти від виселених звідси у 1951-му. На її думку українські та польські громадські діячі могли б реалізувати спільний проект із популяризації бойківських традицій. Дослідниця вважає, що до участі у такому проекті варто б запросити вихідців із Бескидів. «Люди з півдня України могли б відтворити цю історію до п’ятдесят першого року, яку, фактично, місцеві поляки не знають. Вони не знають, що тут було, як люди жили, чим вони жили», – зазначає Ольга Самборська.
Організатори першого фестивалю «Бойківське літо» переконані, що попри несприятливу дощову погоду він таки вдався. Вони сподіваються, що спільними зусиллями українців та поляків цей фестиваль вдасться зробити щорічним.
