– 12 липня Кабінет Міністрів України ввів додаткову посаду в Міністерстві культури і призначив заступником міністра Вас, пане Артеменко. З чим це було пов’язано, що ввели посаду? Раніше ніхто питаннями туризму не опікувався?
– Опікувався. Але насправді я вважаю, що справа не в тому, що кого обрали, а справа в тому, що посада була зроблена саме під ті напрямки, які потребують уваги суспільства. У всякому разі, я на це сподіваюся.
Я працюю, фактично, хоча з моменту наказу пройшло два тижні. За цей час вспів зрозуміти головне. На жаль, попри обіцянки попередніх, навіть не скажу, що попереднього Прем’єр-міністра, а всіх поколінь: чи то був Єхануров, чи Тимошенко, то на словах говорилося дуже багато про розвиток гуманітарної сфери, зокрема туризму, а насправді (я дивлюся по цифрах) коштів, які виділялися, то це була така обманка.
Якщо три роки тому, в 2007 році, на підтримку туризму, тобто на інформування про те, що Україна – це приваблива країна, їдьте сюди, відпочивайте, приносьте свої гроші, виділялося порядку 36 мільйонів, то в минулому році виділилося 900 тисяч гривень.
– А цього року?
–Цього року 12 мільйонів. На жаль, вони надійшли в останній момент, тобто тільки зараз. Це пов’язане з тим, що прийшла нова команда, новий Прем’єр-міністр, новий уряд. І це, звичайно, неможливо було зробити в січні. А зараз ми ведемо мову про виділення в наступному році 28 мільйонів, але вважаємо, що це зовсім не достатньо.
– На що підуть ці гроші?
– Три статті є. І взагалі, навіщо потрібні гроші? Дехто з чиновників каже: туризм – це бізнес, то хай вони самі собі заробляють.
Ми маємо ділити на дві речі. Є туризм виїзний, коли наші люди вивозять кошти, вивозять капітал, самі їздять закордон. Мені це, не скажу, що не цікаво, мені цікаво це в порядку загальної інформації. Мені цікаво, щоб у мою країну їхали з-за кордону, привозили, тут залишали гроші, а вивозили враження свої.
Так от, я кажу про в’їзний туризм. Нам хочеться, щоб розвивався в’їзний і внутрішній туризм. Ці гроші підуть на інформування про те, яка дивна країна, яка прекрасна країна, на презентацію України на виставках, на друкування каталогів, книжок про Україну – як у форматі духовності нашої нації, так і у форматі, до речі, підготовки до «Євро-2012».
– Я так розумію, що й посаду цю було введено в рамках підготовки до «Євро-2012».
Зараз в Україні перебуває британський журналіст Марк Дідука. Те, що ми дамо Вам зараз послухати, злякало британського журналіста в Україні.
Марк Дідука: Найбільша проблема – це рівень обслуговування загалом, а особливо рівень сервісу на українській залізниці.
Інша проблема – незнання іноземних мов. Іноземцям дуже складно придбати квитки, адже продавці в касах вокзалів, як правило, не знають жодної іноземної мови.
Дуже турбує мене майже повна відсутність туристичних інформаційних центрів. Моє запитання: коли уряд або місцеві органи влади почнуть вкладати гроші в належну організацію туристичних інформаційних центрів?
– У Міністерстві культури і туризму, до речі, працює (моє перше враження) дуже багато молодих людей, може, навіть більше, ніж в інших яких міністерствах, з палаючими очима, які розуміють, розмовляють англійською мовою.
Питання дуже актуальне. Буквально на п’ятий день, як я прийшов на роботу, я почав цікавитися роботою інформаційних туристичних центрів. Що це таке? Для людей, бо не всі знають. У будь-якій країні, особливо яка туристично приваблива, існують такі інформаційні центри. Це або в приміщенні, або на вулиці такий скляний павільйон, де будь-яка людина, турист чи мешканець міста може зайти і отримати безкоштовно інформацію чи в друкованому вигляді, тобто мапу отримати міста, отримати інформацію про розклад поїздів…
– Навіть заходити нікуди не потрібно – на стовпах, на зупинках є.
– Якщо наш колега каже про інформаційний центр, то він каже саме про таку організацію. Вони бувають двох форм власності: або приватна, або комунальна, тобто місцевої влади. Зацікавлений Київ у тому, щоб їздили? Вони роблять за свій рахунок.
Позиція нашого Міністерства культури в тому, що таких центрів має бути багато. У нас, мені сказали, 56 таких інформаційних центрів створено в Україні, зокрема по Києву 6. Я кажу, що хочу поїхати як приватна людина і подивитися.
– Мені теж цікаво. Хоч один назвіть, де?
– Так. Бо вони мають бути організовані силами комунальної влади, там отримують гроші, а наше завдання, міністерства, забезпечувати їх літературою, інформацією, картами, схемами, буклетами.
Перший центр мені сказали, що є на площі Європейській в Українському домі. Я сказав: гаразд, давайте я поїду. Тільки я зібрався, а мені кажуть: знаєте, а він там уже не працює. Біля Золотих воріт. Я кажу: їду туди приватно. Знаєте, він закрився на перебудову.
У підсумку, на сьогодні в Києві їх немає. На папірцях, на яких київська влада показує, можливо, і є. 26 вересня ми святкуємо Всесвітній день туризму, а з 27 вересня обіцяють мені, що ці центри в Києві з’являться. Я, до речі, хочу поїхати з Вами.
– Я маю пропозицію: візьміть з собою кореспондента Радіо Свобода. Домовилися.
–І тоді ми подивимося. Але подивитися – це мало. Ми будемо ініціювати створення (інформаційних центрів), їх має бути дуже багато. Там мають сидіти люди, які володіють англійською мовою.
Я запрошую, якщо у когось є тут з бізнесменів, які нас чують, пропозиції створити такий інформаційний центр за власні кошти, тобто, вони будуть платити зарплату, вони можуть торгувати книжками, сувенірами, наше завдання – розповсюджувати туристичну інформацію, то давайте зустрічатися.
– Я не так давно була в Литві. У невеличкому містечку Ніда є величезний інформаційний центр. Вони безкоштовно надають людям інформацію про квартири, які можна зняти. І на це люди йдуть, вони приносять їм номери, дзвонять. Можна швидко зняти квартиру. Натомість беруть гроші за те, що користуються в них Інтернетом, ще щось. І це невеличке містечко. Правда, на березі Балтійського моря.
– Наша молода… Не наша. Їхня молода талановита команда Київської міської ради, яка, на жаль, більше піклувалася про особисте, ніж турбувалася про киян.
– Ми провели власне опитування киян на вулицях столиці, щоб довідатися, що, на їхню думку, заважає розвитку українського туризму? Серед відповідей, зокрема, було: відсутність інформації, повна відсутність сервісу, відсутність грошей…
– Невідповідність сервісу і коштів, які беруть. Я на 100% згоден. Я зайшов у кафе одного нашого відомого готелю 5-зіркового. 125 гривень за філіжанку кави! Це, знаєте, треба мати совість.
Політична ситуація? Звичайно, для того, щоб люди їхали, має бути стабільність. Гостинність? В душі українського народу є гостинність. Гіди також є. Немає інформації? Так. Немає коштів, немає реклами. Ось на це ми й хочемо…
– Але як Ви це будете робити?
Ось Вас поставили на цю посаду. Завдання, я так розумію, перед Вами стоять дуже складні. Марк Дідука, якого ми чули (пише, до речі, для англійського путівника про Україну саме в рамках підготовки до «Євро-2012»), розмовляв з Борисом Колесниковим і каже: той дуже оптимістичний, але я не вірю в те, що так буде.
І Ваше завдання довести, що так буде. Треба навчити всіх англійської мови, треба провести інформаційну кампанію, треба дороги налагодити.
– Я скажу власні враження. Борис Колесников дійсно оптимістична людина. Якщо зі 100%, про які він мріє, збудеться 90%, то це вже буде непогано. Я бачу його бажання зробити. Подивіться, як у Криму заворушилися. Останні ж два роки «Євро» використовувалося, як обіцянки комусь, таке, а зараз пішло будівництво – поїдьте в Крим.
– Я була місяць тому. Питання в іншому. Люди, які приїдуть на «Євро», до Криму навряд чи поїдуть.
– Є дві речі, які мають робити і короткостроково, і в перспективі. Треба зробити інфраструктуру. Якщо ти зробиш прекрасні дороги, а не проінформуєш це закордон, як це роблять… До речі, Ви бачите, йде у нас на телеканалах інформація про Хорватію, про Туреччину. У 2007 році була така спроба і дуже вдала – кількість туристів збільшилася.
– На одному з останніх засідань Кабінету Міністрів (очевидно, Вам міністр розказував про це) розглядали питання: дороги, інфраструктура, як будете готувати? В принципі, бізнесмени до культури так-сяк ставляться. Чи я помиляюся?
– А я повернуся до питання: що таке туризм? Це якась розважальна програма, якесь шоу, а чи це бізнес?
– Це я повинна у Вас запитувати, а не Ви у мене.
–Окрім того, що знайти гроші на розвиток туризму, то це одне питання. Для того, щоб знайти гроші, треба, щоб наші посадовці, чиновники і бізнесмени, які є і у владі, і навколо влади, і поза владою, зрозуміли, що в’їзний туризм – це кошти. Але які кошти?
Один чиновник мені каже: туризм приніс у скарбницю держави в минулому році 900 мільйонів гривень. Це, м’яко кажучи, неправда. Чому? Бо він приніс на порядок більше. 900 мільйонів – це ці туристичні фірми, які дістали зі своїх кишень, а чи те, що змогли показати, вони показали і віддали.
Насправді є інша статистика – статистика Всесвітньої туристичної організації, яка каже, що кожен турист, який приїжджає в країну, а туристом вважається людина, яка приїхала в країну чи у відрядження, чи на відпочинок більше, ніж на один день, турист приїхав і за день в середньому, за даними Всесвітньої туристичної організації, витрачає 200-300 доларів. Це і готель, це і їжа, це і таксі, це і музеї…
– Але ж він заплатив 125 гривень за філіжанку кави. З тих 125 гривень до бюджету не пішло нічого. Правда? Бо,очевидно, той готель, про який Ви казали, звільнений від оподаткування.
– По-перше, готель звільнений, а кав’ярня – це інший заклад, який не звільнений.
– Але він, певно, на єдиному податку.
–Інно, я не хочу, щоб Ви мене заплутували і слухача. Я кажу про те, що ми розвиваємо туризм, ми маємо зробити так, щоб люди їхали, вивозили враження, привозили гроші. Було у нас 16 мільйонів туристів, їхали, то порахуйте, це вже буде не 900 мільйонів гривень бюджету, це мільярди гривень уже будуть. А як ці гроші хто там заховав у кишеню, чи там завищив ціну, то це вже питання не до мене. Це питання вже до податкової. Бо туризм має бути важливою складовою для розвитку країни для всіх інституцій.
Ви казали про оподаткування готелів, про те, що знизили. Знизили для того, щоб готелі будувалися, щоб була мотивація. Але знизили ж не для всіх готелів, а для тих, які мають «зірковість», тобто 3, 4, 5 зірок, щоб людина, яка їхала, знала, що якщо це 3 зірки, то це відповідний сервіс, який такі гроші просить, 4, 5 і так далі. І робота тут іде усієї державної машини.
У нас ще тільки починається. У нас ніколи не замислювалися про категорію «зірковості». Але робота йде яка? Держспоживстандарт дивиться на кожен готель і за своїми стандартами (не ми!) визначає, що це 3 зірки, це – 4 зірки, це – 5, подає до Міністерства культури і туризму пропозиції, міністерство каже: гаразд. Після того, як присвоєна «зірковість», люди їдуть, а Міністерство культури і туризму має контролювати цей процес. І якщо вийшло на 5 зірок, а потім там якість упала, отоді ми будемо звертатися з проханням знизити «зірковість».
Цей процес вперше у нас запускається. І дякуючи УЄФА, «Євро-2012», дякуючи позиції того ж Колесникова, який дуже принципово апаратки проводить, «без води», тобто робота йде. Тобто, за ці два роки треба встигнути те, про що казали: і навчити людей мови, і все, все, все.
– Інформація з одного з сайтів за півгодини до ефіру. Перед приїздом Президента Януковича на Сорочинський ярмарок з миргородського санаторію імені Гоголя переселяють людей, що приїхали на відпочинок. От уявіть собі, якщо там перебувають іноземці.
– А з якого сайту?
– Це передрукували абсолютно усі сайти. Почалося з харківського сайту «Главное».
– Я не буду коментувати того, чого не знаю. Я ж за попередньою професією журналіст. Я не хочу казати про те, чи правда це, чи неправда, але коли про події в Сорочинцях каже вже харківський Інтернет-сайт, то в мене виникає питання: чи є достовірною ця інформація? Я приїду і перевірю, але я не можу…
– У випадку, якщо таке відбувається, як Ви можете надалі забезпечити туристам відпочинок? І що робити, щоб такого не було?
– Я не уникаю відповіді... Якщо є випадок, то це має стати приводом для розгляду, прикладом для того, щоб подібне ніколи не повторювалося. Я точно знаю, що ні міністр культури, ні заступник міністра культури, ні Президент України не давав таких завдань.
– Це не претензія ні до Президента, ні до міністра культури.
Минулого року схожа ситуація була у Львові з достатньо відомими журналістами, які були поселені в готель. Це було при мені - так що тут інформація достовірна. Це стосувалося досить відомої колеги-журналістки, яку попросили переселитися з готелю, тому що один відомий політик, нині він в опозиції, мав туди заселитися. У результаті вона виселилася, а він не заселився, бо було багато галасу. Але таке було.
– Я не буду повторювати старі речі. Тобто, неправда боїться світла. Якщо твоя колежанка зіштовхнулася з таким фактом, то треба кричати, треба про це розповідати, тоді буде відповідна реакція і той же політик, який сьогодні в опозиції, вчора був при владі, просто побоїться це робити. Це буде уроком для інших.
– Є таке питання, як внутрішній туризм. Для того, щоб українці вивчали більше Україну. Хай би на суботу-неділю хтось кудись поїхав від Києва за 20 км, 40 км, 80 км, 120 км, але туристичних маршрутів фактично мало дуже, вони не розроблені.
Що потрібно зробити? Чи бачите Ви для себе таке завдання?
–Пріоритетами для міністерства, міністра і для мене особисто, відповідального за цей напрямок, є в’їзний і внутрішній туризм. Тут можна ділити внутрішній туризм на зелений, діловий, екотуризм і так далі, але маршрутів насправді багато. Немає про них інформації, немає мотивації для людей їхати. Функції міністерства – розробляти маршрути і інформувати про це. Один із напрямків роботи, які про це є, ми бачимо в тому, щоб об’єднати наші ресурси разом з комерційними навіть структурами для цієї мети.
Є такий журнал, як «Фокус». Я до того, як почав працювати в міністерстві, із задоволенням купував їхні спецвипуски, де написано: «100 найкрасивіших місць України» чи «30 маршрутів, якими можна з Києва доїхати на автомобілі». Ми хочемо цю інформацію довести до ширшого загалу.
Я в п’ятницю зустрічався з головою Держтелерадіо Юрієм Плаксюком. Про що ми говорили? Є програма «Українська книга», на яку, так склалася за традицією, витрачають дуже багато грошей, тобто порядку 30 мільйонів гривень на рік на видання як потрібних книг, які мають іти в бібліотеку, так і дуже непотрібних книг, які або якась «заказуха», або якісь такі фоліанти великі, які один чиновник передаровує іншому чиновнику.
– Видайте путівники.
– Про це ми й казали. Він мені показував, що от одна агенція дала пропозицію: давайте зробимо такий. От ми будемо такі ідеї й підтримувати.
– Маємо запитання з нашої електронної скриньки.
Пане заступнику міністра, від травня цього року намагаюся поїхати з туристичною групою в Трипілля, але вже дві туристичні фірми не можуть назбирати достатню кількість людей на цю поїздку – її відміняють. Працівники вибачаються, але кажуть, що не можуть набрати групу з 16-ти людей, за Ikarus вони взагалі не беруться. Це туристична фірма, яка спеціалізується на внутрішньому туризмі.
Коли в Україні буде нормальна політика у сфері внутрішнього туризму? Запитує Ірина з Києва.
– Та фірма, яка взялася за організацію цього туристичного маршруту, яка про це «прокукарєкала», має нести відповідальність. В якому плані? Людина, яка прийшла до них, відгукнулася на цю інформацію, не має чекати, чи буде там 20 людей, чи 40… Вони не можуть сформувати автобус, а завтра вони скажуть, що не можуть сформувати потяг туди. Хоч одна людина, але організовуйте цей маршрут, визначайте ціни індивідуального туризму, такого і такого. Тобто, це питання бізнесове.
– Я думаю, що питання стосовно Лаври розглядалося в Міністерстві культури. Києво-Печерську лавру і Софію то викидають, то не викидають зі списку ЮНЕСКО. Зараз ідеться про те, що з Лаври викинуть музеї. Наскільки це буде відповідати дійсності?
–Я не можу коментувати це. Нехай мені вибачать слухачі, я два тижні працюю, я досить глибоко вліз у сферу туризму, в сферу «Євро». Кожна апаратка у міністра починається з обговорення цієї теми. Я не можу казати концептуальні речі – я не знаю про них, але я можу сказати, що ніхто на вулицю музеї не викине. Інша справа, вони будуть переселені…
– А який в цьому сенс? Я скільки живу в Києві, я пам’ятаю музеї на цьому місці, з дитинства, а зараз їх мусять кудись виселити. Навіщо?
– Для мене не є аргументом: я скільки живу, я пам’ятаю. Якщо ти, Інно, жила багато років, ти пам’ятаєш, що і люди ходили на роботу пішки, без автомобілів, і доріг не було.
– Питання в іншому. Питання в тому, що якщо музей переселяють, щось можна не довести до іншого музею.
– Це вже питання до правоохоронних органів.
Я вважаю, що будь-які дії влади треба оцінювати за кінцевим результатом. Тобто, якщо музей переїде без втрат музейних експонатів, якщо музей переїде в краще приміщення, з кращими умовами, так тільки аплодувати цьому треба. Тому я на цю ситуацію дивлюся, знаєте, комусь там дуже цікаво роздмухувати це, що, дивіться, якісь конфесійні речі. Давайте поживемо і подивимося.
– Опікувався. Але насправді я вважаю, що справа не в тому, що кого обрали, а справа в тому, що посада була зроблена саме під ті напрямки, які потребують уваги суспільства. У всякому разі, я на це сподіваюся.
Я працюю, фактично, хоча з моменту наказу пройшло два тижні. За цей час вспів зрозуміти головне. На жаль, попри обіцянки попередніх, навіть не скажу, що попереднього Прем’єр-міністра, а всіх поколінь: чи то був Єхануров, чи Тимошенко, то на словах говорилося дуже багато про розвиток гуманітарної сфери, зокрема туризму, а насправді (я дивлюся по цифрах) коштів, які виділялися, то це була така обманка.
Якщо три роки тому, в 2007 році, на підтримку туризму, тобто на інформування про те, що Україна – це приваблива країна, їдьте сюди, відпочивайте, приносьте свої гроші, виділялося порядку 36 мільйонів, то в минулому році виділилося 900 тисяч гривень.
– А цього року?
–
Ми ведемо мову про виділення в наступному році 28 мільйонів. Гроші підуть на презентацію України на виставках, на друкування каталогів, книжок про Україну у форматі духовності нашої нації і у форматі підготовки до «Євро-2012».
– На що підуть ці гроші?
– Три статті є. І взагалі, навіщо потрібні гроші? Дехто з чиновників каже: туризм – це бізнес, то хай вони самі собі заробляють.
Ми маємо ділити на дві речі. Є туризм виїзний, коли наші люди вивозять кошти, вивозять капітал, самі їздять закордон. Мені це, не скажу, що не цікаво, мені цікаво це в порядку загальної інформації. Мені цікаво, щоб у мою країну їхали з-за кордону, привозили, тут залишали гроші, а вивозили враження свої.
Так от, я кажу про в’їзний туризм. Нам хочеться, щоб розвивався в’їзний і внутрішній туризм. Ці гроші підуть на інформування про те, яка дивна країна, яка прекрасна країна, на презентацію України на виставках, на друкування каталогів, книжок про Україну – як у форматі духовності нашої нації, так і у форматі, до речі, підготовки до «Євро-2012».
– Я так розумію, що й посаду цю було введено в рамках підготовки до «Євро-2012».
Зараз в Україні перебуває британський журналіст Марк Дідука. Те, що ми дамо Вам зараз послухати, злякало британського журналіста в Україні.
Марк Дідука: Найбільша проблема – це рівень обслуговування загалом, а особливо рівень сервісу на українській залізниці.
Інша проблема – незнання іноземних мов. Іноземцям дуже складно придбати квитки, адже продавці в касах вокзалів, як правило, не знають жодної іноземної мови.
Дуже турбує мене майже повна відсутність туристичних інформаційних центрів. Моє запитання: коли уряд або місцеві органи влади почнуть вкладати гроші в належну організацію туристичних інформаційних центрів?
– У Міністерстві культури і туризму, до речі, працює (моє перше враження) дуже багато молодих людей, може, навіть більше, ніж в інших яких міністерствах, з палаючими очима, які розуміють, розмовляють англійською мовою.
Питання дуже актуальне. Буквально на п’ятий день, як я прийшов на роботу, я почав цікавитися роботою інформаційних туристичних центрів. Що це таке? Для людей, бо не всі знають. У будь-якій країні, особливо яка туристично приваблива, існують такі інформаційні центри. Це або в приміщенні, або на вулиці такий скляний павільйон, де будь-яка людина, турист чи мешканець міста може зайти і отримати безкоштовно інформацію чи в друкованому вигляді, тобто мапу отримати міста, отримати інформацію про розклад поїздів…
– Навіть заходити нікуди не потрібно – на стовпах, на зупинках є.
– Якщо наш колега каже про інформаційний центр, то він каже саме про таку організацію. Вони бувають двох форм власності: або приватна, або комунальна, тобто місцевої влади. Зацікавлений Київ у тому, щоб їздили? Вони роблять за свій рахунок.
Позиція нашого Міністерства культури в тому, що таких центрів має бути багато. У нас, мені сказали, 56 таких інформаційних центрів створено в Україні, зокрема по Києву 6. Я кажу, що хочу поїхати як приватна людина і подивитися.
– Мені теж цікаво. Хоч один назвіть, де?
– Так. Бо вони мають бути організовані силами комунальної влади, там отримують гроші, а наше завдання, міністерства, забезпечувати їх літературою, інформацією, картами, схемами, буклетами.
Перший центр мені сказали, що є на площі Європейській в Українському домі. Я сказав: гаразд, давайте я поїду. Тільки я зібрався, а мені кажуть: знаєте, а він там уже не працює. Біля Золотих воріт. Я кажу: їду туди приватно. Знаєте, він закрився на перебудову.
У підсумку, на сьогодні в Києві їх немає. На папірцях, на яких київська влада показує, можливо, і є. 26 вересня ми святкуємо Всесвітній день туризму, а з 27 вересня обіцяють мені, що ці центри в Києві з’являться. Я, до речі, хочу поїхати з Вами.
– Я маю пропозицію: візьміть з собою кореспондента Радіо Свобода. Домовилися.
–
Я запрошую, якщо у когось є тут з бізнесменів, які нас чують, пропозиції створити такий інформаційний центр за власні кошти, тобто, вони будуть платити зарплату, вони можуть торгувати книжками, сувенірами, наше завдання – розповсюджувати туристичну інформацію, то давайте зустрічатися.
– Я не так давно була в Литві. У невеличкому містечку Ніда є величезний інформаційний центр. Вони безкоштовно надають людям інформацію про квартири, які можна зняти. І на це люди йдуть, вони приносять їм номери, дзвонять. Можна швидко зняти квартиру. Натомість беруть гроші за те, що користуються в них Інтернетом, ще щось. І це невеличке містечко. Правда, на березі Балтійського моря.
– Наша молода… Не наша. Їхня молода талановита команда Київської міської ради, яка, на жаль, більше піклувалася про особисте, ніж турбувалася про киян.
– Ми провели власне опитування киян на вулицях столиці, щоб довідатися, що, на їхню думку, заважає розвитку українського туризму? Серед відповідей, зокрема, було: відсутність інформації, повна відсутність сервісу, відсутність грошей…
– Невідповідність сервісу і коштів, які беруть. Я на 100% згоден. Я зайшов у кафе одного нашого відомого готелю 5-зіркового. 125 гривень за філіжанку кави! Це, знаєте, треба мати совість.
Політична ситуація? Звичайно, для того, щоб люди їхали, має бути стабільність. Гостинність? В душі українського народу є гостинність. Гіди також є. Немає інформації? Так. Немає коштів, немає реклами. Ось на це ми й хочемо…
– Але як Ви це будете робити?
Ось Вас поставили на цю посаду. Завдання, я так розумію, перед Вами стоять дуже складні. Марк Дідука, якого ми чули (пише, до речі, для англійського путівника про Україну саме в рамках підготовки до «Євро-2012»), розмовляв з Борисом Колесниковим і каже: той дуже оптимістичний, але я не вірю в те, що так буде.
І Ваше завдання довести, що так буде. Треба навчити всіх англійської мови, треба провести інформаційну кампанію, треба дороги налагодити.
– Я скажу власні враження. Борис Колесников дійсно оптимістична людина. Якщо зі 100%, про які він мріє, збудеться 90%, то це вже буде непогано. Я бачу його бажання зробити. Подивіться, як у Криму заворушилися. Останні ж два роки «Євро» використовувалося, як обіцянки комусь, таке, а зараз пішло будівництво – поїдьте в Крим.
– Я була місяць тому. Питання в іншому. Люди, які приїдуть на «Євро», до Криму навряд чи поїдуть.
– Є дві речі, які мають робити і короткостроково, і в перспективі. Треба зробити інфраструктуру. Якщо ти зробиш прекрасні дороги, а не проінформуєш це закордон, як це роблять… До речі, Ви бачите, йде у нас на телеканалах інформація про Хорватію, про Туреччину. У 2007 році була така спроба і дуже вдала – кількість туристів збільшилася.
– На одному з останніх засідань Кабінету Міністрів (очевидно, Вам міністр розказував про це) розглядали питання: дороги, інфраструктура, як будете готувати? В принципі, бізнесмени до культури так-сяк ставляться. Чи я помиляюся?
– А я повернуся до питання: що таке туризм? Це якась розважальна програма, якесь шоу, а чи це бізнес?
– Це я повинна у Вас запитувати, а не Ви у мене.
–
Один чиновник мені каже: туризм приніс у скарбницю держави в минулому році 900 мільйонів гривень. Це, м’яко кажучи, неправда. Чому? Бо він приніс на порядок більше. 900 мільйонів – це ці туристичні фірми, які дістали зі своїх кишень, а чи те, що змогли показати, вони показали і віддали.
Насправді є інша статистика – статистика Всесвітньої туристичної організації, яка каже, що кожен турист, який приїжджає в країну, а туристом вважається людина, яка приїхала в країну чи у відрядження, чи на відпочинок більше, ніж на один день, турист приїхав і за день в середньому, за даними Всесвітньої туристичної організації, витрачає 200-300 доларів. Це і готель, це і їжа, це і таксі, це і музеї…
– Але ж він заплатив 125 гривень за філіжанку кави. З тих 125 гривень до бюджету не пішло нічого. Правда? Бо,очевидно, той готель, про який Ви казали, звільнений від оподаткування.
– По-перше, готель звільнений, а кав’ярня – це інший заклад, який не звільнений.
– Але він, певно, на єдиному податку.
–
Ви казали про оподаткування готелів, про те, що знизили. Знизили для того, щоб готелі будувалися, щоб була мотивація. Але знизили ж не для всіх готелів, а для тих, які мають «зірковість», тобто 3, 4, 5 зірок, щоб людина, яка їхала, знала, що якщо це 3 зірки, то це відповідний сервіс, який такі гроші просить, 4, 5 і так далі. І робота тут іде усієї державної машини.
У нас ще тільки починається. У нас ніколи не замислювалися про категорію «зірковості». Але робота йде яка? Держспоживстандарт дивиться на кожен готель і за своїми стандартами (не ми!) визначає, що це 3 зірки, це – 4 зірки, це – 5, подає до Міністерства культури і туризму пропозиції, міністерство каже: гаразд. Після того, як присвоєна «зірковість», люди їдуть, а Міністерство культури і туризму має контролювати цей процес. І якщо вийшло на 5 зірок, а потім там якість упала, отоді ми будемо звертатися з проханням знизити «зірковість».
Цей процес вперше у нас запускається. І дякуючи УЄФА, «Євро-2012», дякуючи позиції того ж Колесникова, який дуже принципово апаратки проводить, «без води», тобто робота йде. Тобто, за ці два роки треба встигнути те, про що казали: і навчити людей мови, і все, все, все.
– Інформація з одного з сайтів за півгодини до ефіру. Перед приїздом Президента Януковича на Сорочинський ярмарок з миргородського санаторію імені Гоголя переселяють людей, що приїхали на відпочинок. От уявіть собі, якщо там перебувають іноземці.
– А з якого сайту?
– Це передрукували абсолютно усі сайти. Почалося з харківського сайту «Главное».
– Я не буду коментувати того, чого не знаю. Я ж за попередньою професією журналіст. Я не хочу казати про те, чи правда це, чи неправда, але коли про події в Сорочинцях каже вже харківський Інтернет-сайт, то в мене виникає питання: чи є достовірною ця інформація? Я приїду і перевірю, але я не можу…
– У випадку, якщо таке відбувається, як Ви можете надалі забезпечити туристам відпочинок? І що робити, щоб такого не було?
– Я не уникаю відповіді... Якщо є випадок, то це має стати приводом для розгляду, прикладом для того, щоб подібне ніколи не повторювалося. Я точно знаю, що ні міністр культури, ні заступник міністра культури, ні Президент України не давав таких завдань.
– Це не претензія ні до Президента, ні до міністра культури.
Минулого року схожа ситуація була у Львові з достатньо відомими журналістами, які були поселені в готель. Це було при мені - так що тут інформація достовірна. Це стосувалося досить відомої колеги-журналістки, яку попросили переселитися з готелю, тому що один відомий політик, нині він в опозиції, мав туди заселитися. У результаті вона виселилася, а він не заселився, бо було багато галасу. Але таке було.
– Я не буду повторювати старі речі. Тобто, неправда боїться світла. Якщо твоя колежанка зіштовхнулася з таким фактом, то треба кричати, треба про це розповідати, тоді буде відповідна реакція і той же політик, який сьогодні в опозиції, вчора був при владі, просто побоїться це робити. Це буде уроком для інших.
– Є таке питання, як внутрішній туризм. Для того, щоб українці вивчали більше Україну. Хай би на суботу-неділю хтось кудись поїхав від Києва за 20 км, 40 км, 80 км, 120 км, але туристичних маршрутів фактично мало дуже, вони не розроблені.
Що потрібно зробити? Чи бачите Ви для себе таке завдання?
–
Є такий журнал, як «Фокус». Я до того, як почав працювати в міністерстві, із задоволенням купував їхні спецвипуски, де написано: «100 найкрасивіших місць України» чи «30 маршрутів, якими можна з Києва доїхати на автомобілі». Ми хочемо цю інформацію довести до ширшого загалу.
Я в п’ятницю зустрічався з головою Держтелерадіо Юрієм Плаксюком. Про що ми говорили? Є програма «Українська книга», на яку, так склалася за традицією, витрачають дуже багато грошей, тобто порядку 30 мільйонів гривень на рік на видання як потрібних книг, які мають іти в бібліотеку, так і дуже непотрібних книг, які або якась «заказуха», або якісь такі фоліанти великі, які один чиновник передаровує іншому чиновнику.
– Видайте путівники.
– Про це ми й казали. Він мені показував, що от одна агенція дала пропозицію: давайте зробимо такий. От ми будемо такі ідеї й підтримувати.
– Маємо запитання з нашої електронної скриньки.
Пане заступнику міністра, від травня цього року намагаюся поїхати з туристичною групою в Трипілля, але вже дві туристичні фірми не можуть назбирати достатню кількість людей на цю поїздку – її відміняють. Працівники вибачаються, але кажуть, що не можуть набрати групу з 16-ти людей, за Ikarus вони взагалі не беруться. Це туристична фірма, яка спеціалізується на внутрішньому туризмі.
Коли в Україні буде нормальна політика у сфері внутрішнього туризму? Запитує Ірина з Києва.
– Та фірма, яка взялася за організацію цього туристичного маршруту, яка про це «прокукарєкала», має нести відповідальність. В якому плані? Людина, яка прийшла до них, відгукнулася на цю інформацію, не має чекати, чи буде там 20 людей, чи 40… Вони не можуть сформувати автобус, а завтра вони скажуть, що не можуть сформувати потяг туди. Хоч одна людина, але організовуйте цей маршрут, визначайте ціни індивідуального туризму, такого і такого. Тобто, це питання бізнесове.
– Я думаю, що питання стосовно Лаври розглядалося в Міністерстві культури. Києво-Печерську лавру і Софію то викидають, то не викидають зі списку ЮНЕСКО. Зараз ідеться про те, що з Лаври викинуть музеї. Наскільки це буде відповідати дійсності?
–
– А який в цьому сенс? Я скільки живу в Києві, я пам’ятаю музеї на цьому місці, з дитинства, а зараз їх мусять кудись виселити. Навіщо?
– Для мене не є аргументом: я скільки живу, я пам’ятаю. Якщо ти, Інно, жила багато років, ти пам’ятаєш, що і люди ходили на роботу пішки, без автомобілів, і доріг не було.
– Питання в іншому. Питання в тому, що якщо музей переселяють, щось можна не довести до іншого музею.
– Це вже питання до правоохоронних органів.
Я вважаю, що будь-які дії влади треба оцінювати за кінцевим результатом. Тобто, якщо музей переїде без втрат музейних експонатів, якщо музей переїде в краще приміщення, з кращими умовами, так тільки аплодувати цьому треба. Тому я на цю ситуацію дивлюся, знаєте, комусь там дуже цікаво роздмухувати це, що, дивіться, якісь конфесійні речі. Давайте поживемо і подивимося.
