Сім років ліпить сирні коники Ганна Мельничук зі села Шепіт Косівського району. Навчилася робити смачні фігурки з сиру у однієї з сільських майстринь. Ними люблять ласувати діти, їх подають на Гуцульщині на весіллях. Часто жінка їздить зі своїми кониками на виставки і фестивалі. Каже, що люди охоче купують.
Такі сирні фігурки користуються популярністю і у дітей, і у дорослих«Це дуже давня традиція. Спочатку в гарячій воді, потім в соленій. То є чистий продукт, із коров’ячого молока, чистий сир, із якого бринзу роблять. Такий коник в холодильнику може стояти сім днів. А як сувенір поставити в тепле місце, засушиться – і стоїть навіть 20-30 років, стає як косткове», – розповідає Ганна Мельничук.
Екзотична смакота «без хімії»
Із молока на Гуцульщині роблять чимало оригінальної продукції – бринзу, будз, гуслянку, чир. Варто скуштувати й інші традиційні страви – банош, кулешу, терчіники, зупу, фасолєнку, книглі, мачєнку. Для тих, хто приїжджає в Карпати здалеку, екзотично і смачно.
Власниця ресторану «Княжий двір» Ганна Адамчук каже, що вони готують за старовинними рецептами галицької та гуцульської кухні – і такі страви користуються популярністю. Водночас це можливість розвивати місцеве виробництво, заохочувати вирощування екологічно чистої продукції.
«Це повинно бути приготовлене з наших місцевих, натуральних продуктів. Це сьогодні величезна потреба. Тому що магнати, які використовують вирощування на хімічних добавках, на нітратах, дають великими партіями і воно затискає, навіть банкротують маленькі підприємства, бо не можуть з ними конкурувати», – зазначає Ганна Адамчук.
Туризм тут виступатиме економічною складовою розвитку регіону. А «кулінарний» туризм варто розглядати не лише як одну з принад Прикарпаття, а й як основну мету приїзду зацікавлених туристів. Тож пропагування традиційної гастрономії краю є перспективним напрямком, вважає голова правління Туристичної асоціації Івано-Франківщини Оксана Федорович.
«Це такий елемент, який завжди присутній і додає нам родзинки в туристичній галузі, – каже вона. – Кулінарна спадщина є тим елементом, який може посилити наші позиції на туристичних ринках. І, можливо, ми іноді не надаємо належної уваги цьому. А в Європі дуже популярні кулінарні тури».
Із одного ряду – музика, фольклор, кулінарія
15 років тому за ініціативою провінції Скаане зі Швеції та острова Бонхольм (Данія) започаткована Європейська мережа кулінарної спадщини. Головний координатор зі Швеції Ян Хансон каже, що до цього спонукала тодішня ситуація: основні види діяльності людей в тих місцях – сільське господарство і рибальство розвивалися слабо, водночас туризм – успішно. Тож вирішили їх поєднати, зробивши їжу інструментом туризму. Зараз мережа об’єднує 24 регіони з 14 країн Європи, вона їх рекламує і презентує, формує їхній туристичний імідж в контексті власного бренду, а також сприяє підтримці місцевих виробників. За словами Яна Хансона, йдеться не лише про їжу.
«Я би не хотів фокусуватися на тому, що ми говоримо про кулінарну спадщину, про їжу. Це є комбінація фольклору, музики, історії. Звичайно, і кулінарії, яка є невід’ємною частиною. Це комбінація факторів, яка робить регіон привабливим. Йдеться також про те, щоб люди, які тут проживають, ті підприємства і бізнеси повірили в цей інструмент, у мережу, і розглядали її як спосіб розвитку свого бізнесу і свого регіону», – зауважує Ян Хансон.
Першою з українських регіонів до Європейської мережі кулінарної спадщини долучилася Рівненщина. Наступним може стати Прикарпаття. Хоча від першого установчого семінару до офіційного прийняття може пройти два роки.
Екзотична смакота «без хімії»
Із молока на Гуцульщині роблять чимало оригінальної продукції – бринзу, будз, гуслянку, чир. Варто скуштувати й інші традиційні страви – банош, кулешу, терчіники, зупу, фасолєнку, книглі, мачєнку. Для тих, хто приїжджає в Карпати здалеку, екзотично і смачно.
Власниця ресторану «Княжий двір» Ганна Адамчук каже, що вони готують за старовинними рецептами галицької та гуцульської кухні – і такі страви користуються популярністю. Водночас це можливість розвивати місцеве виробництво, заохочувати вирощування екологічно чистої продукції.
«Це повинно бути приготовлене з наших місцевих, натуральних продуктів. Це сьогодні величезна потреба. Тому що магнати, які використовують вирощування на хімічних добавках, на нітратах, дають великими партіями і воно затискає, навіть банкротують маленькі підприємства, бо не можуть з ними конкурувати», – зазначає Ганна Адамчук.
Туризм тут виступатиме економічною складовою розвитку регіону. А «кулінарний» туризм варто розглядати не лише як одну з принад Прикарпаття, а й як основну мету приїзду зацікавлених туристів. Тож пропагування традиційної гастрономії краю є перспективним напрямком, вважає голова правління Туристичної асоціації Івано-Франківщини Оксана Федорович.
«Це такий елемент, який завжди присутній і додає нам родзинки в туристичній галузі, – каже вона. – Кулінарна спадщина є тим елементом, який може посилити наші позиції на туристичних ринках. І, можливо, ми іноді не надаємо належної уваги цьому. А в Європі дуже популярні кулінарні тури».
Із одного ряду – музика, фольклор, кулінарія
15 років тому за ініціативою провінції Скаане зі Швеції та острова Бонхольм (Данія) започаткована Європейська мережа кулінарної спадщини. Головний координатор зі Швеції Ян Хансон каже, що до цього спонукала тодішня ситуація: основні види діяльності людей в тих місцях – сільське господарство і рибальство розвивалися слабо, водночас туризм – успішно. Тож вирішили їх поєднати, зробивши їжу інструментом туризму. Зараз мережа об’єднує 24 регіони з 14 країн Європи, вона їх рекламує і презентує, формує їхній туристичний імідж в контексті власного бренду, а також сприяє підтримці місцевих виробників. За словами Яна Хансона, йдеться не лише про їжу.
«Я би не хотів фокусуватися на тому, що ми говоримо про кулінарну спадщину, про їжу. Це є комбінація фольклору, музики, історії. Звичайно, і кулінарії, яка є невід’ємною частиною. Це комбінація факторів, яка робить регіон привабливим. Йдеться також про те, щоб люди, які тут проживають, ті підприємства і бізнеси повірили в цей інструмент, у мережу, і розглядали її як спосіб розвитку свого бізнесу і свого регіону», – зауважує Ян Хансон.
Першою з українських регіонів до Європейської мережі кулінарної спадщини долучилася Рівненщина. Наступним може стати Прикарпаття. Хоча від першого установчого семінару до офіційного прийняття може пройти два роки.
