Реакція в Сербії на висновок Міжнародного суду, який не побачив в односторонньому проголошенні незалежності Косова порушень міжнародного права, була спокійною. Жодних особливих інцидентів не сталося.
А от у час проголошення незалежності Косова, в лютому 2008 року, у Белграді були масові демонстрації. Демонстранти тоді підпалили будинок посольства Сполучених Штатів, грабували й палили в центрі столиці Сербії.
Президент Сербії Борис ТадичОглядачі пояснюють, що тоді масові протести проти проголошення незалежності Косова організувала влада тодішнього прем’єра Воїслава Коштуниці. Нині ж при владі проєвропейська коаліція, очолювана Демократичною партією президента Бориса Тадича. Голова держави та влада закликали громадян утриматися від протестів.
Та ще одне: більшість громадян усвідомлює, що Сербія втратила Косово ще в червні 1999 року, після повітряної кампанії НАТО. Протестами не можна змінити реальність.
А все-таки сербські урядовці від 1999 року, коли сербські сили покинули провінцію, повторюють те саме: Сербія ніколи та ні за яких умов не погодиться з відокремленням Косова й не визнає самопроголошену косовську державу.
Белград розчарований вердиктом
Саме Белград вимагав, щоб Генеральна асамблея ООН звернулася до Міжнародного суду. Оскільки цей найвищий судовий орган ООН оприлюднив вердикт, який їм не сподобався, белградські урядовці стверджують, що судді голосували так, як вимагали від них влади їхніх країн. Іншими словами, що йшлося не про юридичний, а про політичний вердикт.
Сербія впродовж двох з половиною років провадила кампанію проти визнання незалежності Косова. В окремих випадках вона була успішною, в інших – ні.
Адже косовську державу досі визнали 69 країн, в тому числі 22 з-поміж 27 членів Євросоюзу. Спеціальні представники президента Бориса Тадича найближчим часом прибудуть до 55 країн, які ще думають, з рекомендацією не визнати Косово.
Однак у Приштині сподіваються, що майбутня дипломатична акція Белграда не дасть результатів. Хайрeдін Кучі, заступник прем’єр-міністра Косова, висловив упевненість, що вердикт впливатиме на ті країни, котрі досі утримувалися від визнання.
Він та інші приштинські урядовці заявляють, що Косово та Сербія можуть вести переговори лише як незалежні держави. Белград, навпаки, наполягає на подальших переговорах щодо остаточного статусу Косова.
Боснійські серби прагнуть відокремитися від Боснії і Герцеговини
Мілорад Додик, голова уряду Республіки СербськоїНа відміну від белградських урядовців, Мілорад Додик, голова уряду Республіки Сербської, що в складі Боснії і Герцеговини, висловлює вдоволеність. Він каже: «Ми в Республіці Сербській упродовж довгого часу не вважаємо себе щасливими в Боснії і Герцеговині. Ми поважаємо Дейтонську угоду, але рішення суду ООН може для нас бути орієнтиром у продовженні боротьби за наш статус та наше майбутнє». Іншими словами, боснійські серби користуватимуться цим вердиктом як засобом для відокремлення від Боснії і Герцеговини.
Схожу думку висловив Валерій Дзіцoйти, заступник спікера парламенту самопроголошеної Південної Осетії в Грузії. «На мою думку, ситуація абсолютно та сама. Тим більше, я вірю, що Південна Осетія має більше від Косова підстав для того, щоб очікувати визнання незалежності Заходу. Справа в тому, що Південна Осетія проголосувала за свою незалежність в час, коли Грузію визнавала тільки Україна й коли вона ще не була членом ООН. А Косово відокремилося від міжнародно визнаної країни, котра є членом ООН», – розмірковує південноосетинський діяч.
Отож дорадчий висновок суду ООН можна пояснювати в різні способи. Здається, що всі сепаратисти, так само як і всі централісти, в ньому будуть шукати й знаходити те, що їм необхідне.
А от у час проголошення незалежності Косова, в лютому 2008 року, у Белграді були масові демонстрації. Демонстранти тоді підпалили будинок посольства Сполучених Штатів, грабували й палили в центрі столиці Сербії.
Та ще одне: більшість громадян усвідомлює, що Сербія втратила Косово ще в червні 1999 року, після повітряної кампанії НАТО. Протестами не можна змінити реальність.
А все-таки сербські урядовці від 1999 року, коли сербські сили покинули провінцію, повторюють те саме: Сербія ніколи та ні за яких умов не погодиться з відокремленням Косова й не визнає самопроголошену косовську державу.
Белград розчарований вердиктом
Саме Белград вимагав, щоб Генеральна асамблея ООН звернулася до Міжнародного суду. Оскільки цей найвищий судовий орган ООН оприлюднив вердикт, який їм не сподобався, белградські урядовці стверджують, що судді голосували так, як вимагали від них влади їхніх країн. Іншими словами, що йшлося не про юридичний, а про політичний вердикт.
Сербія впродовж двох з половиною років провадила кампанію проти визнання незалежності Косова. В окремих випадках вона була успішною, в інших – ні.
Адже косовську державу досі визнали 69 країн, в тому числі 22 з-поміж 27 членів Євросоюзу. Спеціальні представники президента Бориса Тадича найближчим часом прибудуть до 55 країн, які ще думають, з рекомендацією не визнати Косово.
Однак у Приштині сподіваються, що майбутня дипломатична акція Белграда не дасть результатів. Хайрeдін Кучі, заступник прем’єр-міністра Косова, висловив упевненість, що вердикт впливатиме на ті країни, котрі досі утримувалися від визнання.
Він та інші приштинські урядовці заявляють, що Косово та Сербія можуть вести переговори лише як незалежні держави. Белград, навпаки, наполягає на подальших переговорах щодо остаточного статусу Косова.
Боснійські серби прагнуть відокремитися від Боснії і Герцеговини
Схожу думку висловив Валерій Дзіцoйти, заступник спікера парламенту самопроголошеної Південної Осетії в Грузії. «На мою думку, ситуація абсолютно та сама. Тим більше, я вірю, що Південна Осетія має більше від Косова підстав для того, щоб очікувати визнання незалежності Заходу. Справа в тому, що Південна Осетія проголосувала за свою незалежність в час, коли Грузію визнавала тільки Україна й коли вона ще не була членом ООН. А Косово відокремилося від міжнародно визнаної країни, котра є членом ООН», – розмірковує південноосетинський діяч.
Отож дорадчий висновок суду ООН можна пояснювати в різні способи. Здається, що всі сепаратисти, так само як і всі централісти, в ньому будуть шукати й знаходити те, що їм необхідне.
