Коли ходжу сьогодні вулицями Братислави, згадую свій попередній приїзд сюди в далекому 1988 році. В СРСР тоді вирувала перебудова. А в Чехословаччині Ґустава Гусака все ще панував глибокий застій. Звичайно, Братислава вразила вже тоді: в центрі – європейський архітектурний стиль, в меню ресторанів можна було знайти нечувані наїдки на кшталт «оленячого стегна» в соусі із журавлини. Пиво було чудове. З тодішнім обміном у 1500 радянських рублів за курсом 1 рубль до 2 доларів там можна було почуватися великим паном.
І все-таки та Братислава, через своє положення просто на кордоні з «вільним світом», наочно нагадувала про політичні реалії того часу, про поділ Європи. Пам’ятаю екскурсію на історичний замок Дєвін, який стоїть на високій скелі у місці, де річка Морава впадає в Дунай. Вже тут-таки під замком було видно колючий дріт і прикордонні попередження. Адже з іншого боку вузенької Морави – вже Захід – територія Австрії. Дивно було дивитися з високого замку на Австрію і дивуватися, наскільки вона близько, здавалося, стрибни – і ти вже там!
А потім у спальному районі Петржалка, де гостював у знайомих, мене зупинив юний помічник прикордонника. Виявилося, що сам того не знаючи, я підійшов майже до самого кордону, що пролягав тут-таки за ліском. Приятель Любош розповідав тоді, що його дід за Австро-Угорщини щодня їздив із Петржалки до Австрії 20 хвилин трамваєм на роботу, а сам він натомість, коли служив у комуністичному чехословацькому війську прикордонником, змушений був стріляти поверх голів співвітчизникам-втікачам на Захід.
І ось уже нині сідаю у тій-таки Петржалці на новеньку австрійську лінію залізниці, і за якусь хвилину я вже в Австрії. Жодних кордонів нема, а потяг до Відня йде 50 хвилин. Братислава і Відень є найближчими географічно столицями в Європі. Відстань між ними лише 60 кілометрів. Тут таки в кількох кілометрах – і Угорщина.
Я говорю з мешканкою Братислави Монікою, яка цю близькість решти Європи вже сприймає як щось саме собою зрозуміле: до супермаркету вона часто їздить до Австрії, бо продукти там дешевші. «Нині в Братиславі жити чудово, – розповідає вона. – Бо тепер ми можемо їздити, куди хочемо. Кордонів більше нема. Ми їдемо до Угорщини, Австрії, Польщі просто так, буденно, за покупками або щоб цікаво провести час. Всі ці страшні історії з минулого, із часів моїх батьків – пішли в небуття».
Моніка також сказала, що коли йдеться про добру їжу, то до ресторанів ходити краще вдома – у Братиславі. Кухня тут чудова – суміш слов’янських страв із угорськими, адже в минулому Братислава під назвою Пожонь довго була столицею Угорщини, і тут, у кафедральному соборі святого Мартина, навіть коронувалися численні угорські монархи від 1536 до 1830 року.
Під іншою назвою Прессбурґ Братислава протягом століть була відома німцям і німецькомовним австрійцям. За правління австрійської імператриці Марії Терези у 18-му сторіччі місто зазнало бурхливого розвитку: чисельність населення потроїлася, були збудовані нові палаци, монастирі, маєтки, вулиці. Квітло культурне й соціальне життя.
Але воно почало занепадати, коли у 1783 році королівські скарби було перевезено звідси до Відня у намаганні посилити австрійсько-угорський союз. Водночас тодішня Пожонь стала центром словацького національного руху.
Незважаючи на це, за переписом 1920 року словаки становили лише 15 відсотків населення Братислави, тоді як німців та угорців було відповідно 42 і 41 відсоток. Та все змінилося по тому, як 1919 року місто увійшло до складу Чехословаччини. Саме тоді місто одержало нинішню назву. Угорці й німці почали залишати нову країну, й уже 1930 року угорці становили лише 15 відсотків населення.
Нині історичний центр Братислави – надзвичайно мальовничий і свіжо відреставрований. Тут на високій кручі стоїть імпозантний замок – «град», є кілька розкішних палаців і величних церков. Унікальним є, як стверджують, найвужчий будинок Європи, що стоїть неподалік Брами святого Михайла – частки середньовічних міських мурів.
І все-таки та Братислава, через своє положення просто на кордоні з «вільним світом», наочно нагадувала про політичні реалії того часу, про поділ Європи. Пам’ятаю екскурсію на історичний замок Дєвін, який стоїть на високій скелі у місці, де річка Морава впадає в Дунай. Вже тут-таки під замком було видно колючий дріт і прикордонні попередження. Адже з іншого боку вузенької Морави – вже Захід – територія Австрії. Дивно було дивитися з високого замку на Австрію і дивуватися, наскільки вона близько, здавалося, стрибни – і ти вже там!
А потім у спальному районі Петржалка, де гостював у знайомих, мене зупинив юний помічник прикордонника. Виявилося, що сам того не знаючи, я підійшов майже до самого кордону, що пролягав тут-таки за ліском. Приятель Любош розповідав тоді, що його дід за Австро-Угорщини щодня їздив із Петржалки до Австрії 20 хвилин трамваєм на роботу, а сам він натомість, коли служив у комуністичному чехословацькому війську прикордонником, змушений був стріляти поверх голів співвітчизникам-втікачам на Захід.
І ось уже нині сідаю у тій-таки Петржалці на новеньку австрійську лінію залізниці, і за якусь хвилину я вже в Австрії. Жодних кордонів нема, а потяг до Відня йде 50 хвилин. Братислава і Відень є найближчими географічно столицями в Європі. Відстань між ними лише 60 кілометрів. Тут таки в кількох кілометрах – і Угорщина.
Я говорю з мешканкою Братислави Монікою, яка цю близькість решти Європи вже сприймає як щось саме собою зрозуміле: до супермаркету вона часто їздить до Австрії, бо продукти там дешевші. «Нині в Братиславі жити чудово, – розповідає вона. – Бо тепер ми можемо їздити, куди хочемо. Кордонів більше нема. Ми їдемо до Угорщини, Австрії, Польщі просто так, буденно, за покупками або щоб цікаво провести час. Всі ці страшні історії з минулого, із часів моїх батьків – пішли в небуття».
Моніка також сказала, що коли йдеться про добру їжу, то до ресторанів ходити краще вдома – у Братиславі. Кухня тут чудова – суміш слов’янських страв із угорськими, адже в минулому Братислава під назвою Пожонь довго була столицею Угорщини, і тут, у кафедральному соборі святого Мартина, навіть коронувалися численні угорські монархи від 1536 до 1830 року.
Під іншою назвою Прессбурґ Братислава протягом століть була відома німцям і німецькомовним австрійцям. За правління австрійської імператриці Марії Терези у 18-му сторіччі місто зазнало бурхливого розвитку: чисельність населення потроїлася, були збудовані нові палаци, монастирі, маєтки, вулиці. Квітло культурне й соціальне життя.
Але воно почало занепадати, коли у 1783 році королівські скарби було перевезено звідси до Відня у намаганні посилити австрійсько-угорський союз. Водночас тодішня Пожонь стала центром словацького національного руху.
Незважаючи на це, за переписом 1920 року словаки становили лише 15 відсотків населення Братислави, тоді як німців та угорців було відповідно 42 і 41 відсоток. Та все змінилося по тому, як 1919 року місто увійшло до складу Чехословаччини. Саме тоді місто одержало нинішню назву. Угорці й німці почали залишати нову країну, й уже 1930 року угорці становили лише 15 відсотків населення.
Нині історичний центр Братислави – надзвичайно мальовничий і свіжо відреставрований. Тут на високій кручі стоїть імпозантний замок – «град», є кілька розкішних палаців і величних церков. Унікальним є, як стверджують, найвужчий будинок Європи, що стоїть неподалік Брами святого Михайла – частки середньовічних міських мурів.
