Київ – Уже банальною стала констатація: ТАКОГО від Віктора Януковича ніхто не чекав. Ми звикли вважати, що політики поексплуатують ту чи іншу дражливу тему, а потім тихенько з’їдуть із неї до наступної передвиборчої кампанії. Такий вже в нас склався стереотип сприйняття голів держави. Бо практика підказує: коли хтось перемагає на виборах, то він забуває войовничі гасла і починає діяти так, щоб завоювати довіру іншої частини електорату.
Після кожного наступного кроку Януковича ми шокуємося, чухаємо собі рєпу і здивовано питаємо чи то себе, чи то навколишніх: хіба так можна? Тим часом нам пора вже перестати дивуватися, а думати над тим, чого від нього ще чекати. Матеріал для прогнозів є достатній.
Якщо ми повернемося до передвиборчої кампанії, то ми згадаємо: Янукович тоді говорив про можливості розгляду питання про Чорноморський флот Росії на нашій території. Ми сьогодні можемо висувати претензії до методів втілення цих ідей, але ніяк не до того, що «пацан сказал – пацан сдєлал».
Він обіцяв тверду владу – і він намагається втілити цю обіцянку в життя. Знову ж таки претензії до методів – порушення Конституції при формуванні «коаліції тушок» – але аж ніяк не до самої ідеї, яку він обіцяв втілити в життя.
Він обіцяв відмовитися від ідеї вступу до НАТО – і він це здійснює, розформувавши відповідні підрозділи Кабінету Міністрів, котрі займалися питаннями євроатлантичної інтеграції.
Правда, це, мабуть, єдиний випадок, коли він виявляв суперечливість, адже свого часу саме його уряд за Президента Кучми розробив план вступу до Північноатлантичного альянсу. Та, мабуть, не помиляється той, хто нічого не робить. Він досить швидко «виправив» помилку і почав відстоювати своїх антинатовські погляди, коли, будучи воскреслим у політиці, він як голова уряду поїхав до Брюсселя і всупереч директивам Президента Ющенка заявив, що до вступу ми не готові.
Передбачимо Киргизстан?
Може, настав час припинити здивування і прогнозувати, чого від нього чекати. Цілком очевидно, що виходець із совкової системи і совок за своїм менталітетом прагне вибудувати владу за зразком «старшого брата», тобто збудувати в Україні «суверенну демократію». А це значить, що його недавні обіцянки посадити опозиціонерів-злодіїв до в’язниці можуть бути втілені в життя.
Сам факт посадки злодіїв – річ непогана, але ж садитимуть «чужих» злодіїв, а «свої» ходитимуть на волі. Отож, це все буде виглядати як політичні репресії.
Звісно, такі дії викличуть питання у суспільства, а відтак і в журналістів. Це приведе до необхідності заткнути рота засобам масової інформації.
Власне, ми і сьогодні спостерігаємо відповідні тенденції. Заяви Юлії Тимошенко про те, що її діяльність не висвітлюють, мають під собою певні підстави.
Така діяльність навряд чи поліпшить економічну ситуацію і навряд чи збільшить кількість прихильників усередині країни. Ймовірно, він почне шукати підтримку за кордоном.
Логічно, що така підтримка може надійти до нього тільки з Москви, яка має незрівнянний досвід закручування гайок. Тому не можна виключати, що СБУ стане бойовим підрозділом ФСБ, українська міліція виконуватиме команди з Кремля.
Ну, а потім дійде до того, що слухняна Верховна Рада ухвалить закон, який передбачатиме кримінальну відповідальність за пропаганду Голодомору 32–33 років минулого століття.
Чи зможе цьому протистояти суспільство? Поки що воно демонструвало свою аморфність.
Правда, в Киргизстані воно теж спершу поводилося аналогічним чином. А потім стався вибух.
Але так не хочеться, щоб ми наслідували цю азійську країну.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Після кожного наступного кроку Януковича ми шокуємося, чухаємо собі рєпу і здивовано питаємо чи то себе, чи то навколишніх: хіба так можна? Тим часом нам пора вже перестати дивуватися, а думати над тим, чого від нього ще чекати. Матеріал для прогнозів є достатній.
Якщо ми повернемося до передвиборчої кампанії, то ми згадаємо: Янукович тоді говорив про можливості розгляду питання про Чорноморський флот Росії на нашій території. Ми сьогодні можемо висувати претензії до методів втілення цих ідей, але ніяк не до того, що «пацан сказал – пацан сдєлал».
Він обіцяв тверду владу – і він намагається втілити цю обіцянку в життя. Знову ж таки претензії до методів – порушення Конституції при формуванні «коаліції тушок» – але аж ніяк не до самої ідеї, яку він обіцяв втілити в життя.
Він обіцяв відмовитися від ідеї вступу до НАТО – і він це здійснює, розформувавши відповідні підрозділи Кабінету Міністрів, котрі займалися питаннями євроатлантичної інтеграції.
Правда, це, мабуть, єдиний випадок, коли він виявляв суперечливість, адже свого часу саме його уряд за Президента Кучми розробив план вступу до Північноатлантичного альянсу. Та, мабуть, не помиляється той, хто нічого не робить. Він досить швидко «виправив» помилку і почав відстоювати своїх антинатовські погляди, коли, будучи воскреслим у політиці, він як голова уряду поїхав до Брюсселя і всупереч директивам Президента Ющенка заявив, що до вступу ми не готові.
Передбачимо Киргизстан?
Може, настав час припинити здивування і прогнозувати, чого від нього чекати. Цілком очевидно, що виходець із совкової системи і совок за своїм менталітетом прагне вибудувати владу за зразком «старшого брата», тобто збудувати в Україні «суверенну демократію». А це значить, що його недавні обіцянки посадити опозиціонерів-злодіїв до в’язниці можуть бути втілені в життя.
Сам факт посадки злодіїв – річ непогана, але ж садитимуть «чужих» злодіїв, а «свої» ходитимуть на волі. Отож, це все буде виглядати як політичні репресії.
Звісно, такі дії викличуть питання у суспільства, а відтак і в журналістів. Це приведе до необхідності заткнути рота засобам масової інформації.
Власне, ми і сьогодні спостерігаємо відповідні тенденції. Заяви Юлії Тимошенко про те, що її діяльність не висвітлюють, мають під собою певні підстави.
Така діяльність навряд чи поліпшить економічну ситуацію і навряд чи збільшить кількість прихильників усередині країни. Ймовірно, він почне шукати підтримку за кордоном.
Логічно, що така підтримка може надійти до нього тільки з Москви, яка має незрівнянний досвід закручування гайок. Тому не можна виключати, що СБУ стане бойовим підрозділом ФСБ, українська міліція виконуватиме команди з Кремля.
Ну, а потім дійде до того, що слухняна Верховна Рада ухвалить закон, який передбачатиме кримінальну відповідальність за пропаганду Голодомору 32–33 років минулого століття.
Чи зможе цьому протистояти суспільство? Поки що воно демонструвало свою аморфність.
Правда, в Киргизстані воно теж спершу поводилося аналогічним чином. А потім стався вибух.
Але так не хочеться, щоб ми наслідували цю азійську країну.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
