Символічний корабель Чорноморського флоту Росії «проплив» від пам’ятника Міцкевичеві до оперного театру. Біля львівської опери встановили символічний кордон із Росією. Відтак корабель чужої країни «покинув територію України».
Цією акцією студенти продемонстрували своє негативне ставлення щодо продовження терміну базування Чорноморського флоту у Криму на 25 років.
Оскільки Верховна Рада ратифікувала угоду, Молодіжний рух захисту національних інтересів обіцяє ще активізувати свої дії.
Але їхній протест проти перебування Чорноморського флоту в Україні не викликав зацікавлення львів’ян і був малолюдний.
Молодь байдужа до української політики
Студентка Анна Заремба вважає, що молодь назагал байдужа до політики. Однак вона припускає, що поштовхом до масових протестів її ровесників можуть стати соціальні негаразди.
А щодо захисту національних інтересів держави, згідно з опитуванням серед молоді, студенти цілком розчаровані в українських політиках і не бачать, кого можуть підтримати.
«Молодь починає активізуватись лише тоді, коли порушуються її приватні інтереси, коли будуть утискатись її права – тоді вона підніметься», – припускає Анна Заремба.
Щоб популяризувати студентський рух, громадська організація «Студент за студента» започаткувала у Львові День студентського руху за державну незалежність, який відзначають у травні.
У рамках цього Дня розпочинають зустрічі з учасниками студентського руху 1990-го, розповів студент Назар Драла.
«Студенти можуть виявити активність, коли певні речі стосуються саме їх. Для прикладу, акції проти Дмитра Табачника були неодноразові і масові, а міністр освіти – це та особа, яка безпосередньо стосується студентства. Тому студенти і стають активнішими», – вважає він.
Студентство у стані розчарування
Учасник студентської «революції на граніті» у жовтні 1990 року, нині підприємець Ярослав Рущишин не подивований пасивністю сучасної молоді. А однією з причин такого стану розчарування він називає те, що його поколінню навіть не вдалося подолати хабарництво і корупцію в освіті, не кажучи про запровадження суттєвих реформ.
«Кому студенти мають вручити перемогу, хто буде правонаступником їхньої перемоги, якщо вони її здобудуть? Ця проблема була і в нас, ми теж не знали, а хто ж має отримати перемогу. Є тупикова ситуація, і немає драйву у студентів», – каже він.
За його словами, якщо восени 1990 року студенти були більше романтиками і не вельми задумувались над правонаступником, бо мова йшла про незалежність держави, то сучасна молодь більш прагматична. Відтак допоки студенти не побачать справжнього лідера у державі, доти залишатимуться байдужими спостерігачами усіх процесів.
Велика кількість молодих людей взагалі не цікавиться ніким і нічим. А це молодь, яка уже народилась, виховувалась і навчалась в незалежній Україні, і на її очах відбувались усі процеси державотворення, зокрема, й занепаду і втрачених можливостей, процвітання цинізму і несправедливості. А чи не це пояснює апатію серед молодих людей, питають студентські лідери.
Цією акцією студенти продемонстрували своє негативне ставлення щодо продовження терміну базування Чорноморського флоту у Криму на 25 років.
Оскільки Верховна Рада ратифікувала угоду, Молодіжний рух захисту національних інтересів обіцяє ще активізувати свої дії.
Але їхній протест проти перебування Чорноморського флоту в Україні не викликав зацікавлення львів’ян і був малолюдний.
Молодь байдужа до української політики
Студентка Анна Заремба вважає, що молодь назагал байдужа до політики. Однак вона припускає, що поштовхом до масових протестів її ровесників можуть стати соціальні негаразди.
А щодо захисту національних інтересів держави, згідно з опитуванням серед молоді, студенти цілком розчаровані в українських політиках і не бачать, кого можуть підтримати.
«Молодь починає активізуватись лише тоді, коли порушуються її приватні інтереси, коли будуть утискатись її права – тоді вона підніметься», – припускає Анна Заремба.
Щоб популяризувати студентський рух, громадська організація «Студент за студента» започаткувала у Львові День студентського руху за державну незалежність, який відзначають у травні.
У рамках цього Дня розпочинають зустрічі з учасниками студентського руху 1990-го, розповів студент Назар Драла.
«Студенти можуть виявити активність, коли певні речі стосуються саме їх. Для прикладу, акції проти Дмитра Табачника були неодноразові і масові, а міністр освіти – це та особа, яка безпосередньо стосується студентства. Тому студенти і стають активнішими», – вважає він.
Студентство у стані розчарування
Учасник студентської «революції на граніті» у жовтні 1990 року, нині підприємець Ярослав Рущишин не подивований пасивністю сучасної молоді. А однією з причин такого стану розчарування він називає те, що його поколінню навіть не вдалося подолати хабарництво і корупцію в освіті, не кажучи про запровадження суттєвих реформ.
«Кому студенти мають вручити перемогу, хто буде правонаступником їхньої перемоги, якщо вони її здобудуть? Ця проблема була і в нас, ми теж не знали, а хто ж має отримати перемогу. Є тупикова ситуація, і немає драйву у студентів», – каже він.
За його словами, якщо восени 1990 року студенти були більше романтиками і не вельми задумувались над правонаступником, бо мова йшла про незалежність держави, то сучасна молодь більш прагматична. Відтак допоки студенти не побачать справжнього лідера у державі, доти залишатимуться байдужими спостерігачами усіх процесів.
Велика кількість молодих людей взагалі не цікавиться ніким і нічим. А це молодь, яка уже народилась, виховувалась і навчалась в незалежній Україні, і на її очах відбувались усі процеси державотворення, зокрема, й занепаду і втрачених можливостей, процвітання цинізму і несправедливості. А чи не це пояснює апатію серед молодих людей, питають студентські лідери.
