Питання про збільшення закупівель газу, за словами Олексія Міллера, порушила українська сторона. А російська залюбки погодилася. Керівник «Газпрому» пояснив, що це дасть можливість Україні закачати необхідні обсяги газу в сховища і всім безболісно пройти зимовий період 2010–2011 років. А в разі, якщо Україна недобиратиме замовлений у росіян обсяг газу, як це було торік, то, згідно з обіцянками Міллера, її за це не штрафуватимуть і цього року.
Навіщо Україні зайві обсяги газу, коли вона торік мала великий клопіт із надмірними кубометрами і великий ризик платити за це штраф?
Енергетичний експерт Михайло Гончар вважає, що збільшення закупівлі російського газу потрібне українським газовим магнатам, оскільки вони звикли робити швидко бізнес на газі і на газохімії, отож для них чим більше газу, тим краще.
«Такий підхід суперечить інтересам країни, але цілком відповідає газовому синдикатові, який по суті й привів нинішнього Президента до влади», – заявляє експерт.
За його словами, уряд Прем’єр-міністра Миколи Азарова мав поставити для себе завдання досягати економічного зростання при нульовому зростанні затрат енергоресурсів, а не виторговувати дешевий газ, розраховуючись за це стратегічними галузями і частинами території.
«Пішли в розмін усі можливі варіанти – атомна енергетика, авіаційна промисловість, територія Криму. І це ще не увесь перелік», – прогнозує Гончар.
Він також упевнений, що над забезпеченням процедури ратифікації добре попрацюють якраз брудні газові гроші, які зроблять із депутатськими «тушками» свою справу.
Якщо досягнуті домовленості будуть реалізовані, декларації регіоналів про позаблоковість України стають порожніми.
Газові знижки для українських олігархів
Знижки на газ, яких нібито домоглася команда Президента Віктора Януковича на благо країни і громадян, як вони це подають, є примітивною маніпуляцією, якщо говорити про всіх громадян і правдою про окремих громадян від влади і наближених до неї.
«30-відсоткова знижка, про яку кричатимуть у всіх коридорах влади, означає лише збільшення надходжень у офшори олігархам», – запевняє Михайло Гончар.
Усе це свідчить, що нинішня влада не збирається впроваджувати інноваційні, енергоощадні технології, про які так люблять говорити політики, особливо регіонали.
Це також засвідчує, що вона не планує проводити непопулярні економічні реформи, а шукає легкі гроші на догоду власникам потужних бізнес-структур, більшість яких є членами Партії регіонів або ж її спонсорами.
Пояснення регіоналів про неминучість підписання харківських угод через контракти, які підписала колишня Прем’єр-міністр, а нині опозиціонер Юлія Тимошенко, виглядають абсурдними.
Насправді, якщо Янукович, Азаров і вся команда вважають їх згубними, то вони, маючи покірну більшість у парламенті і взагалі фактично усю владу в країні, могли їх просто скасувати і домовитися про нові умови і принципи постачання газу з Росією.
Однак виглядає, що цього ніхто не збирався робити і навіть не думав про це. А Тимошенко з її минулорічними важкими контрактами була знайдена як привід для виправдання професійної непридатності нинішньої влади і особистої зацікавленості.
Заяви ж регіоналів про отримання реальних, «живих» грошей від Росії за продовження базування її флоту в Криму, за рахунок яких нібито підживиться держбюджет України і знову ж таки український народ, є другим міфом, який вони поширюють.
Насправді цих живих коштів не побачить ані бюджет, ані громадяни, і, зокрема севастопольці, оскільки вони йдуть у залік за борги старі і нові.
Крім того, вартість оренди безцінної кримської землі обходиться росіянам у десятки разів дешевше, ніж вартує оренда для військових баз в інших країнах.
Російська сторона платити згідно з ринковими умовами за дорогу кримську землю і тим паче реальними «живими» коштами не збирається . І відверто у цьому зізнається.
Харківськими угодами прем’єр-міністр Росії Володимир Путін і російський президент Дмитро Медведєв показали вкотре свій неабиякий талант в організації виграшних для себе підкилимних пактів і продемонстрували недорікуватість та нездатність української влади досягати великої державницької мети та її неспроможність прораховувати, до яких негативних внутрішньо- та зовнішньополітичних наслідків їхні дії можуть призвести.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Навіщо Україні зайві обсяги газу, коли вона торік мала великий клопіт із надмірними кубометрами і великий ризик платити за це штраф?
Енергетичний експерт Михайло Гончар вважає, що збільшення закупівлі російського газу потрібне українським газовим магнатам, оскільки вони звикли робити швидко бізнес на газі і на газохімії, отож для них чим більше газу, тим краще.
«Такий підхід суперечить інтересам країни, але цілком відповідає газовому синдикатові, який по суті й привів нинішнього Президента до влади», – заявляє експерт.
За його словами, уряд Прем’єр-міністра Миколи Азарова мав поставити для себе завдання досягати економічного зростання при нульовому зростанні затрат енергоресурсів, а не виторговувати дешевий газ, розраховуючись за це стратегічними галузями і частинами території.
«Пішли в розмін усі можливі варіанти – атомна енергетика, авіаційна промисловість, територія Криму. І це ще не увесь перелік», – прогнозує Гончар.
Він також упевнений, що над забезпеченням процедури ратифікації добре попрацюють якраз брудні газові гроші, які зроблять із депутатськими «тушками» свою справу.
Якщо досягнуті домовленості будуть реалізовані, декларації регіоналів про позаблоковість України стають порожніми.
Газові знижки для українських олігархів
Знижки на газ, яких нібито домоглася команда Президента Віктора Януковича на благо країни і громадян, як вони це подають, є примітивною маніпуляцією, якщо говорити про всіх громадян і правдою про окремих громадян від влади і наближених до неї.
«30-відсоткова знижка, про яку кричатимуть у всіх коридорах влади, означає лише збільшення надходжень у офшори олігархам», – запевняє Михайло Гончар.
Усе це свідчить, що нинішня влада не збирається впроваджувати інноваційні, енергоощадні технології, про які так люблять говорити політики, особливо регіонали.
Це також засвідчує, що вона не планує проводити непопулярні економічні реформи, а шукає легкі гроші на догоду власникам потужних бізнес-структур, більшість яких є членами Партії регіонів або ж її спонсорами.
Пояснення регіоналів про неминучість підписання харківських угод через контракти, які підписала колишня Прем’єр-міністр, а нині опозиціонер Юлія Тимошенко, виглядають абсурдними.
Насправді, якщо Янукович, Азаров і вся команда вважають їх згубними, то вони, маючи покірну більшість у парламенті і взагалі фактично усю владу в країні, могли їх просто скасувати і домовитися про нові умови і принципи постачання газу з Росією.
Однак виглядає, що цього ніхто не збирався робити і навіть не думав про це. А Тимошенко з її минулорічними важкими контрактами була знайдена як привід для виправдання професійної непридатності нинішньої влади і особистої зацікавленості.
Заяви ж регіоналів про отримання реальних, «живих» грошей від Росії за продовження базування її флоту в Криму, за рахунок яких нібито підживиться держбюджет України і знову ж таки український народ, є другим міфом, який вони поширюють.
Насправді цих живих коштів не побачить ані бюджет, ані громадяни, і, зокрема севастопольці, оскільки вони йдуть у залік за борги старі і нові.
Крім того, вартість оренди безцінної кримської землі обходиться росіянам у десятки разів дешевше, ніж вартує оренда для військових баз в інших країнах.
Російська сторона платити згідно з ринковими умовами за дорогу кримську землю і тим паче реальними «живими» коштами не збирається . І відверто у цьому зізнається.
Харківськими угодами прем’єр-міністр Росії Володимир Путін і російський президент Дмитро Медведєв показали вкотре свій неабиякий талант в організації виграшних для себе підкилимних пактів і продемонстрували недорікуватість та нездатність української влади досягати великої державницької мети та її неспроможність прораховувати, до яких негативних внутрішньо- та зовнішньополітичних наслідків їхні дії можуть призвести.
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
