– Яке значення харківських угод для Росії з військової точки зору?
– Із військової точки зору ціна, звісно, надто велика, адже російський бюджет немовби втрачатиме по 3-4 мільярди (доларів) на рік. Навіть якщо трохи менше, то все одно це дуже багато. Із військової точки зору Севастополь стільки не коштує, тим більше що російський флот все одно там зачинений у чорноморську калюжу, вийти особливо немає куди і немає чого. Ось тепер оголосили, що будуть туди нові кораблі переганяти. За п’ять років планують аж два стороживики і кілька підводних човнів. Підводні човни – це зброя слабких за визначенням, тих у кого немає переваги ні на морі, ні в повітрі. Може ще десантні кораблі «Містраль» туди приженуть, бо там вони мають сенс, на відміну від інших місць. На російській території за ці гроші можна було б чудові бази побудувати на Таманському півострові і все було би гаразд.
– Яка тоді мета у російського керівництва?
– Путін і Медведєв готові платити дуже великі гроші лише за те, щоб спробувати відновити щось на кшталт Радянського Союзу, або російської імперії. Ось Путін, та й не тільки він, має давню ідею про розділений російський народ, а от в Україні десятки мільйонів російськомовних, яких треба повертати. База в Криму – це дуже важливо, це головна стратегічна мета, що в цьому сенсі відкриває, очевидно, дуже багато.
– Що Україна мала би протиставити Росії в Криму з військового погляду, чи варто посилювати український флот?
– В України такий маленький флот, що з ним не роби – яка різниця (сміється). От грузини, наприклад, взагалі флот ліквідували – залишки катерів передали прикордонній службі. Україна може утримувати Крим сухопутними силами, а от Росії, якщо до цього дійде, щоб боротися за Крим, потрібен саме флот.
– Чи продовження базування російського флоту в Криму може стати запорукою примирення між Україною і Росією на довгі роки?
– Що буде в майбутньому, коли до влади прийде опозиція, а це може статися доволі скоро, якщо будуть дострокові вибори до Верховної Ради? Цілком можливо, що знову Тимошенко повернеться й анулює цю угоду і це може призвести до серйозного конфлікту між Україною і Росією. Я не думаю, що це буде збройний конфлікт, ніхто цього не хоче і поки не зовсім до цього готовий, але пристрасті розгорілися. Значна частина українського народу та істеблішменту вважає угоду незаконною, а це привід для суттєвих конфліктів у майбутньому. Мабуть Росія цього не боїться. Можливо це і є мета. Якщо це призведе до розколу України, то ми із задоволенням заберемо половину. Зрозуміло, що краще цілу, але якщо не вийде, то ми і на половину згідні.
– Українські євроатлантисти трохи приголомшені позицією НАТО, яке називає харківські угоди двосторонньою справою Києва і Москви. Яку логіку в такій позиції Заходу бачите ви?
– Росії вдалося домовитися із Заходом, у неї зараз достатня свобода рук на пострадянському просторі. Захід, Америку, найбільше турбує Іран, може ще Північна Корея. Лізти сюди вони не будуть. Хіба що буде загроза конфронтації, то Заходу мабуть доведеться втручатися, а вони цього дуже не хочуть. Як із Грузією, так і з Україною вони хочуть, щоб їх залишили в спокої. Їм цей Севастополь і безкоштовно не потрібен, щоб там Росія собі не думала, що НАТО прийде. Їм потрібна співпраця з Росією і ми з ними, здається, непогано домовилися. Обіцяли різноманітні поступки, щодо Ірану допомогти, от Медведєв навіть каже про можливу згоду Росії на ембарго щодо торгівлі зброєю, це серйозна поступка, це все переважає. Тому Україні доведеться давати раду самій і всередині, і з Росією.
– Із військової точки зору ціна, звісно, надто велика, адже російський бюджет немовби втрачатиме по 3-4 мільярди (доларів) на рік. Навіть якщо трохи менше, то все одно це дуже багато. Із військової точки зору Севастополь стільки не коштує, тим більше що російський флот все одно там зачинений у чорноморську калюжу, вийти особливо немає куди і немає чого. Ось тепер оголосили, що будуть туди нові кораблі переганяти. За п’ять років планують аж два стороживики і кілька підводних човнів. Підводні човни – це зброя слабких за визначенням, тих у кого немає переваги ні на морі, ні в повітрі. Може ще десантні кораблі «Містраль» туди приженуть, бо там вони мають сенс, на відміну від інших місць. На російській території за ці гроші можна було б чудові бази побудувати на Таманському півострові і все було би гаразд.
– Яка тоді мета у російського керівництва?
– Путін і Медведєв готові платити дуже великі гроші лише за те, щоб спробувати відновити щось на кшталт Радянського Союзу, або російської імперії. Ось Путін, та й не тільки він, має давню ідею про розділений російський народ, а от в Україні десятки мільйонів російськомовних, яких треба повертати. База в Криму – це дуже важливо, це головна стратегічна мета, що в цьому сенсі відкриває, очевидно, дуже багато.
– Що Україна мала би протиставити Росії в Криму з військового погляду, чи варто посилювати український флот?
– В України такий маленький флот, що з ним не роби – яка різниця (сміється). От грузини, наприклад, взагалі флот ліквідували – залишки катерів передали прикордонній службі. Україна може утримувати Крим сухопутними силами, а от Росії, якщо до цього дійде, щоб боротися за Крим, потрібен саме флот.
– Чи продовження базування російського флоту в Криму може стати запорукою примирення між Україною і Росією на довгі роки?
– Що буде в майбутньому, коли до влади прийде опозиція, а це може статися доволі скоро, якщо будуть дострокові вибори до Верховної Ради? Цілком можливо, що знову Тимошенко повернеться й анулює цю угоду і це може призвести до серйозного конфлікту між Україною і Росією. Я не думаю, що це буде збройний конфлікт, ніхто цього не хоче і поки не зовсім до цього готовий, але пристрасті розгорілися. Значна частина українського народу та істеблішменту вважає угоду незаконною, а це привід для суттєвих конфліктів у майбутньому. Мабуть Росія цього не боїться. Можливо це і є мета. Якщо це призведе до розколу України, то ми із задоволенням заберемо половину. Зрозуміло, що краще цілу, але якщо не вийде, то ми і на половину згідні.
– Українські євроатлантисти трохи приголомшені позицією НАТО, яке називає харківські угоди двосторонньою справою Києва і Москви. Яку логіку в такій позиції Заходу бачите ви?
– Росії вдалося домовитися із Заходом, у неї зараз достатня свобода рук на пострадянському просторі. Захід, Америку, найбільше турбує Іран, може ще Північна Корея. Лізти сюди вони не будуть. Хіба що буде загроза конфронтації, то Заходу мабуть доведеться втручатися, а вони цього дуже не хочуть. Як із Грузією, так і з Україною вони хочуть, щоб їх залишили в спокої. Їм цей Севастополь і безкоштовно не потрібен, щоб там Росія собі не думала, що НАТО прийде. Їм потрібна співпраця з Росією і ми з ними, здається, непогано домовилися. Обіцяли різноманітні поступки, щодо Ірану допомогти, от Медведєв навіть каже про можливу згоду Росії на ембарго щодо торгівлі зброєю, це серйозна поступка, це все переважає. Тому Україні доведеться давати раду самій і всередині, і з Росією.
