Ракета-носій «Зеніт» з’явилась на світ у дніпропетровському КБ «Південне» та на заводі «Південмаш». Фахівці кажуть: найдосконаліший у світі носій ввібрав багатий досвід фахівців української ракетно-космічної галузі.
Задум конструкторів був такий – зробити ракету-носій, яка б мала унікальні експлуатаційні властивості: щоб не боялась транспортування залізницею, щоб її можна було дуже швидко, за півтори години, підготувати до пуску.
Не забували творці про високу екологічну чистоту і нетоксичність використовуваних компонентів та газів.
Ракета 21-го століття
Новий носій створювали під керівництвом академіка Володимира Уткіна на базі бойової ракети. Проект іще в 20-му столітті називали проектом 21-го століття, каже один із конструкторів апарату Анатолій Капінос.
«Зеніт» – це екологічно чиста ракета, автоматизм в обслуговуванні, у нього також гарна цінова політика», – каже один із творців ракети.
Спершу передбачалося, що «Зеніт» запускатимуть винятково з російського космодрому «Плесецьк». Однак усі будівельні потужності спеціалізованих організацій у той час зосереджувались на «Байконурі», відтак другою батьківщиною ракети став Казахстан.
Перші успіхи, перші невдачі
Льотні випробування почали в березні 1985-го. Перший запуск запланували на 13 квітня.
Тринадцяте число, яке так не люблять трохи забобонні ракетобудівники, того разу спрацювало: сталася аварія на 410-й секунді польоту. А втім, основна мета першого пуску – сам зліт ракети-носія зі старту – була досягнута, відтак його визнали успішним.
Подальші льотні випробування «Зеніту» йшли непросто: з тринадцяти перших пусків три були з аваріями. При п’ятнадцятому, у жовтні 1990-го, знову сталася велика аварія, вибух на третій секунді пуску. Ракету-носій почали терміново допрацьовувати, на це пішло близько двох років.
Наразі пуски ракети-носiя «Зеніт» можуть провадитися у будь-який час доби, за будь-яких метеоумов, при температурі від мінус 40 до плюс 50 градусів. «Зеніт» здатен виводити на навколоземні орбіти супутники вагою до 13 тонн.
Удосконалена ракета-носiй успішно служить у міжнародному проекті «Морський старт»: пуски ракет здійснюють з плавучого комплексу, з океанської платформи на екваторі.
Задум конструкторів був такий – зробити ракету-носій, яка б мала унікальні експлуатаційні властивості: щоб не боялась транспортування залізницею, щоб її можна було дуже швидко, за півтори години, підготувати до пуску.
Не забували творці про високу екологічну чистоту і нетоксичність використовуваних компонентів та газів.
Ракета 21-го століття
Новий носій створювали під керівництвом академіка Володимира Уткіна на базі бойової ракети. Проект іще в 20-му столітті називали проектом 21-го століття, каже один із конструкторів апарату Анатолій Капінос.
«Зеніт» – це екологічно чиста ракета, автоматизм в обслуговуванні, у нього також гарна цінова політика», – каже один із творців ракети.
Спершу передбачалося, що «Зеніт» запускатимуть винятково з російського космодрому «Плесецьк». Однак усі будівельні потужності спеціалізованих організацій у той час зосереджувались на «Байконурі», відтак другою батьківщиною ракети став Казахстан.
Перші успіхи, перші невдачі
Льотні випробування почали в березні 1985-го. Перший запуск запланували на 13 квітня.
Тринадцяте число, яке так не люблять трохи забобонні ракетобудівники, того разу спрацювало: сталася аварія на 410-й секунді польоту. А втім, основна мета першого пуску – сам зліт ракети-носія зі старту – була досягнута, відтак його визнали успішним.
Подальші льотні випробування «Зеніту» йшли непросто: з тринадцяти перших пусків три були з аваріями. При п’ятнадцятому, у жовтні 1990-го, знову сталася велика аварія, вибух на третій секунді пуску. Ракету-носій почали терміново допрацьовувати, на це пішло близько двох років.
Наразі пуски ракети-носiя «Зеніт» можуть провадитися у будь-який час доби, за будь-яких метеоумов, при температурі від мінус 40 до плюс 50 градусів. «Зеніт» здатен виводити на навколоземні орбіти супутники вагою до 13 тонн.
Удосконалена ракета-носiй успішно служить у міжнародному проекті «Морський старт»: пуски ракет здійснюють з плавучого комплексу, з океанської платформи на екваторі.
