Він хотів багато зробити. Йому повірили і прийшли на Майдан. Він повернув Україні її вкрадене й перекручене минуле, але не зміг зробити відчутним для усіх реальний поступ до покращення життя. Через 5 років за нього проголосували менше 6 відсотків виборців, а більшість голосів набрав головний опонент Майдану – Віктор Янукович.
Але Віктор Ющенко передає президентську посаду «щасливим». «Як рядовий солдат я робив все для того, щоб ця нація, щоб ця країна, щоб ця держава відбулася. Я не ховався за солодкі тематики, я не творив популізм. Політика яку я проводив – це формування стратегії розвитку нації і держави, це та компонента стратегічної політики і того курсу, який визначається не на рік і не на п’ять років, це формування тої тотожності, якою сильна будь-яка нація», – сказав він на своїй підсумковій зустрічі із журналістами.
«Якраз тотожності, єдності й не вдалося досягнути», – вважає один із авторів Конституції України, народний депутат двох скликань Віктор Мусіяка.
Коли Ющенко каже «моя нація», він фактично виходив із визначення преамбули Конституції – не народ України, а «український народ, політична нація». І як Президент Ющенко мав докласти усіх зусиль, щоб згуртувати цю політичну націю, весь цей народ, який живе на цій території.
«Треба було підняти усвідомлення ідентичності українського народу, як політичної нації і вже на цій основі піднімати ідентичність українців як корінної нації», – зазначає Віктор Мусіяка.
Не та команда
За час каденції Віктора Ющенка від нього відійшло багато людей, із тих, які були його політичними соратниками і помічниками на виборах 2004 року.
23 січня 2005 року, коли Віктор Ющенко прийняв присягу Президента у Верховній Раді, і зачитав її на Конституції і Пересопницькому Євангелії – рукописній пам'ятці староукраїнської літературної мови – принаймні більша частина населення України щиро сподівалася на послідовні зміни, подолання корупції та покращення життя.
Але багато хто помітив, яким суворим стало обличчя Ющенка, коли він виголошував промову на Майдані Незалежності в Києві після інавгурації, а у відповідь йому з багатотисячного зібрання пролунало не лише: «Ющенко! Ющенко!», а й «Юля! Юля!». Останнє вигукували люди, які тримали в руках хоругви із фабричним зображенням на них Юлії Тимошенко в латах – в образі Жани Д’Арк. Плакати Майдану ж, у своїй загальній масі, були саморобними.
І вже у вересні 2005 року Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко пішов у відставку. Передував цьому скандал, початок якому публічно поклав глава президентського Секретаріату Олександр Зінченко.
«Я не можу мовчати! Корупція!», – сказав Зінченко і надовго зник із політичної сцени.
Потім пішов Олег Рибачук.., а далі вже можна було не рахувати.
Згодом в оточенні Віктора Ющенка з’явилися люди, які ще довго залишаться «найуживанішими аргументами» критиків Президента. Достатньо двох прізвищ – Балога і Кислинський.
Ще є той, хто додав до «нагороджувального списку» прізвище Ківалова – антигероя Майдану.
Ющенко через кілька років зібрав команду, «яка не відповідала цілям, заявленим на Майдані. І, я так думаю, що він сам не тримав команду в тому напрямку, який визначив», – вважає Віктор Мусіяка.
Вільне користування Конституцією
Майдан підтримав Віктора Ющенка, бо люди хотіли нарешті розпочати жити в країні, де діє верховенство права.
Але у подальшому, усі гілки влади продемонстрували, що Україна й надалі залишається корумпованою та не правовою. «Найбільша біда України, що судова система досі не функціонує як захисник людей, а сама є джерелом корупції», – вважає дипломат і політик Геннадій Удовенко.
Сам же Віктор Ющенко вважає, що досягнути реальних змін йому завадила конституційна реформа та недієздатний корумпований парламент. А от адекватну оцінку його здобуткам зможуть дати лише наступні покоління незалежної України.
Натомість, Віктор Мусіяка наголошує, що і сам Віктор Ющенко «від самого початку дуже вільно ставився до дотримання Конституції».
«Якщо він вважає, що в даній ситуації йому вигідно, він може слідувати Конституції, а там, де невигідно – він може взагалі ігнорувати. І наслідком цього є те, що він створив реальні підвалини для розвалу всієї правової системи і, звичайно, системи основ влади. Верховна Рада у своїй діяльності набула такого характеру, який відображає і ставлення Віктора Андрійовича до Конституції», – сказав один із авторів чинного Основного закону держави.
До того ж до сьогодні в Україні немає закону про референдум, який би дозволяв народу в окремих питаннях висловлювати свою волю безпосередньо, а не через опосередковану демократію – вибори.
Ющенко не об’єднав національно-демократичні сили
Усю політичну кар’єру Віктора Ющенка зблизька спостерігав дипломат і політик, голова Народного Руху України (1999-2003) Геннадій Удовенко.
В інтерв’ю Радіо Свобода, говорячи про політичні підсумки каденції Віктора Ющенка, пан Удовенко розповів:
Геннадій Удовенко«Я йому довіряв і покладався на нього. Я підтримував його весь час, аж до моменту голосування у першому турі. Суперечливі у мене думки. Майдан – це революція, яка змінила менталітет українського народу. І як би сьогодні не паплюжили Майдан, і не казали, що то була «штучна» революція – насправді всі знають, що це не так. Люди самі прийшли, щоб продемонструвати свій спротив тиску і недемократичним виборам. Але сподівання Майдану залишилися невиправданими.
Я пам’ятаю, як В'ячеслав Чорновіл запропонував мені балотуватися 1998 року за списком НРУ, я тоді ще не був членом цієї політичної сили. Потім Чорновіл вирішив висунути мене у 1999 році кандидатом на посаду Президента. Сам він вирішив не балотуватися, а мені сказав, що то не партія, що не висуває свого кандидата, і що тільки тоді прийме мою відмову, якщо погодиться балотуватися Віктор Ющенко. Я звернувся до Ющенка, але він відмовився і я доповів про це з’їзду Руху. Це був мій перший політичний контакт із Ющенком.
Потім я і Юрій Костенко запропонували Леоніду Кучмі кандидатуру Ющенка на посаду Прем’єр-міністра. Нас тоді підтримали усі фракції (11 із 12), крім комуністів. Ющенко став прем’єром. А коли його через рік усунули, він зробив важливу публічну заяву на Майдані. «Я іду, щоб повернутися!», – сказав Ющенко.
Ми виступили з ідеєю створення широкого фронту національно-демократичних національних сил і звернулися до Ющенка з пропозицією очолити його. Був півторатисячний з’їзд, у людей світилися очі і вони скандували «Ющенко», як потім повторилося на Майдані.
26 квітня 2001року Ющенка відправили у відставку. Це обурило людей, адже тільки почали регулярно отримувати пенсії та зарплати.
Ющенко став символом надії українського народу на те, що Україна стане великою державою.
Нажаль цього не сталося... Політична боротьба, складнощі…
При всій величезній заслузі Ющенка у відновленні історичної справедливості та історичної пам’яті, у його намаганнях вести незалежну зовнішню політику – головного ми не досягли!
Тут можна дискутувати : мав він владу чи не мав.
Я вважаю, що люди підтримали у 1991 році ідею незалежності і Народний Рух України , бо вони повірили, що незалежна держава забезпечить краще життя українському народу. От цього якраз – ми і не зробили!
А які були сподівання! Ще у1989 році, на моє прохання американський політолог Дік Шрайвер, проаналізував політичний потенціал України.
Нам пророкували 9 місце у світі. Ось де найбільше розчарування. Ми не провели докорінних реформ. І в цьому проявилася слабкість Ющенка, як лідера держави.
А потім через ворожнечу між Президентом і прем'єром – довіра до України на міжнародній арені упала. Це не личить такого рівня політикам і керівникам. Я неодноразово казав Юлії Тимошенко – зберіться, поговоріть, відмовтеся від амбіцій, домовтеся... І ці чвари фактично привели до перемоги Віктора Януковича.
Не зробив всього належного Віктор Ющенко і для об'єднання демократичних сил.
До виборів ми збиралися втрьох я, Ющенко і Костенко – і говорили про необхідність об'єднання. Але коли його обрали Президентом, Віктор Ющенко вирішив створити партію під себе і були спроби розчинити Рух у «Нашій Україні».
Рух від Президента України потерпав, тому що він змушував рухівців відходити від НРУ України , зраджувати чорноволівські ідеали. Я пам’ятаю як Слава Стецько, перед смертю, покликала мене і сказала: «Я знаю, що ви ведете переговори про об’єднання, я вас благаю – збережіть назву Народний Рух України».
Віктор Ющенко не виконав цю історичну місію і не зміг об’єднати національні-демократичні сили. Хоча створення блоку «Наша Україна» і принесло кілька перемог – 2002-го та 2006 років. На жаль, цієї перемогою так належно і не змогли скористатися», – сказав Радіо Свобода Геннадій Удовенко.
Політик нової формації
Віктор Ющенко, безперечно, політик нової формації. Він перший вільно пішов на спілкування з журналістами, він перший відкрито демонстрував своє прагнення до європейської інтеграції України, він перший зрозумів, що шлях до нормалізації життя в країні має йти не через конфронтацію, а через суспільний договір.
Але Віктор Ющенко, на посаді Президента, також встиг яскраво продемонструвати, що йому притаманні усі риси постколоніальних, пострадянських політиків. Щось більшою мірою, щось меншою. Особливо бажання «жити розмірено» – гетьманом у спокійні часи – у своєму штучно витвореному українському раю з млинами та вуликами.
От, лише, Україна ще не заспокоїлася. І на рай не схожа.
Але Віктор Ющенко передає президентську посаду «щасливим». «Як рядовий солдат я робив все для того, щоб ця нація, щоб ця країна, щоб ця держава відбулася. Я не ховався за солодкі тематики, я не творив популізм. Політика яку я проводив – це формування стратегії розвитку нації і держави, це та компонента стратегічної політики і того курсу, який визначається не на рік і не на п’ять років, це формування тої тотожності, якою сильна будь-яка нація», – сказав він на своїй підсумковій зустрічі із журналістами.
«Якраз тотожності, єдності й не вдалося досягнути», – вважає один із авторів Конституції України, народний депутат двох скликань Віктор Мусіяка.
Коли Ющенко каже «моя нація», він фактично виходив із визначення преамбули Конституції – не народ України, а «український народ, політична нація». І як Президент Ющенко мав докласти усіх зусиль, щоб згуртувати цю політичну націю, весь цей народ, який живе на цій території.
«Треба було підняти усвідомлення ідентичності українського народу, як політичної нації і вже на цій основі піднімати ідентичність українців як корінної нації», – зазначає Віктор Мусіяка.
Не та команда
За час каденції Віктора Ющенка від нього відійшло багато людей, із тих, які були його політичними соратниками і помічниками на виборах 2004 року.
23 січня 2005 року, коли Віктор Ющенко прийняв присягу Президента у Верховній Раді, і зачитав її на Конституції і Пересопницькому Євангелії – рукописній пам'ятці староукраїнської літературної мови – принаймні більша частина населення України щиро сподівалася на послідовні зміни, подолання корупції та покращення життя.
Але багато хто помітив, яким суворим стало обличчя Ющенка, коли він виголошував промову на Майдані Незалежності в Києві після інавгурації, а у відповідь йому з багатотисячного зібрання пролунало не лише: «Ющенко! Ющенко!», а й «Юля! Юля!». Останнє вигукували люди, які тримали в руках хоругви із фабричним зображенням на них Юлії Тимошенко в латах – в образі Жани Д’Арк. Плакати Майдану ж, у своїй загальній масі, були саморобними.
І вже у вересні 2005 року Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Тимошенко пішов у відставку. Передував цьому скандал, початок якому публічно поклав глава президентського Секретаріату Олександр Зінченко.
«Я не можу мовчати! Корупція!», – сказав Зінченко і надовго зник із політичної сцени.
Потім пішов Олег Рибачук.., а далі вже можна було не рахувати.
Згодом в оточенні Віктора Ющенка з’явилися люди, які ще довго залишаться «найуживанішими аргументами» критиків Президента. Достатньо двох прізвищ – Балога і Кислинський.
Ще є той, хто додав до «нагороджувального списку» прізвище Ківалова – антигероя Майдану.
Ющенко через кілька років зібрав команду, «яка не відповідала цілям, заявленим на Майдані. І, я так думаю, що він сам не тримав команду в тому напрямку, який визначив», – вважає Віктор Мусіяка.
Вільне користування Конституцією
Майдан підтримав Віктора Ющенка, бо люди хотіли нарешті розпочати жити в країні, де діє верховенство права.
Але у подальшому, усі гілки влади продемонстрували, що Україна й надалі залишається корумпованою та не правовою. «Найбільша біда України, що судова система досі не функціонує як захисник людей, а сама є джерелом корупції», – вважає дипломат і політик Геннадій Удовенко.
Сам же Віктор Ющенко вважає, що досягнути реальних змін йому завадила конституційна реформа та недієздатний корумпований парламент. А от адекватну оцінку його здобуткам зможуть дати лише наступні покоління незалежної України.
Натомість, Віктор Мусіяка наголошує, що і сам Віктор Ющенко «від самого початку дуже вільно ставився до дотримання Конституції».
«Якщо він вважає, що в даній ситуації йому вигідно, він може слідувати Конституції, а там, де невигідно – він може взагалі ігнорувати. І наслідком цього є те, що він створив реальні підвалини для розвалу всієї правової системи і, звичайно, системи основ влади. Верховна Рада у своїй діяльності набула такого характеру, який відображає і ставлення Віктора Андрійовича до Конституції», – сказав один із авторів чинного Основного закону держави.
До того ж до сьогодні в Україні немає закону про референдум, який би дозволяв народу в окремих питаннях висловлювати свою волю безпосередньо, а не через опосередковану демократію – вибори.
Ющенко не об’єднав національно-демократичні сили
Усю політичну кар’єру Віктора Ющенка зблизька спостерігав дипломат і політик, голова Народного Руху України (1999-2003) Геннадій Удовенко.
В інтерв’ю Радіо Свобода, говорячи про політичні підсумки каденції Віктора Ющенка, пан Удовенко розповів:
Я пам’ятаю, як В'ячеслав Чорновіл запропонував мені балотуватися 1998 року за списком НРУ, я тоді ще не був членом цієї політичної сили. Потім Чорновіл вирішив висунути мене у 1999 році кандидатом на посаду Президента. Сам він вирішив не балотуватися, а мені сказав, що то не партія, що не висуває свого кандидата, і що тільки тоді прийме мою відмову, якщо погодиться балотуватися Віктор Ющенко. Я звернувся до Ющенка, але він відмовився і я доповів про це з’їзду Руху. Це був мій перший політичний контакт із Ющенком.
Потім я і Юрій Костенко запропонували Леоніду Кучмі кандидатуру Ющенка на посаду Прем’єр-міністра. Нас тоді підтримали усі фракції (11 із 12), крім комуністів. Ющенко став прем’єром. А коли його через рік усунули, він зробив важливу публічну заяву на Майдані. «Я іду, щоб повернутися!», – сказав Ющенко.
Ми виступили з ідеєю створення широкого фронту національно-демократичних національних сил і звернулися до Ющенка з пропозицією очолити його. Був півторатисячний з’їзд, у людей світилися очі і вони скандували «Ющенко», як потім повторилося на Майдані.
26 квітня 2001року Ющенка відправили у відставку. Це обурило людей, адже тільки почали регулярно отримувати пенсії та зарплати.
Ющенко став символом надії українського народу на те, що Україна стане великою державою.
Нажаль цього не сталося... Політична боротьба, складнощі…
При всій величезній заслузі Ющенка у відновленні історичної справедливості та історичної пам’яті, у його намаганнях вести незалежну зовнішню політику – головного ми не досягли!
Тут можна дискутувати : мав він владу чи не мав.
Я вважаю, що люди підтримали у 1991 році ідею незалежності і Народний Рух України , бо вони повірили, що незалежна держава забезпечить краще життя українському народу. От цього якраз – ми і не зробили!
А які були сподівання! Ще у1989 році, на моє прохання американський політолог Дік Шрайвер, проаналізував політичний потенціал України.
Нам пророкували 9 місце у світі. Ось де найбільше розчарування. Ми не провели докорінних реформ. І в цьому проявилася слабкість Ющенка, як лідера держави.
А потім через ворожнечу між Президентом і прем'єром – довіра до України на міжнародній арені упала. Це не личить такого рівня політикам і керівникам. Я неодноразово казав Юлії Тимошенко – зберіться, поговоріть, відмовтеся від амбіцій, домовтеся... І ці чвари фактично привели до перемоги Віктора Януковича.
Не зробив всього належного Віктор Ющенко і для об'єднання демократичних сил.
До виборів ми збиралися втрьох я, Ющенко і Костенко – і говорили про необхідність об'єднання. Але коли його обрали Президентом, Віктор Ющенко вирішив створити партію під себе і були спроби розчинити Рух у «Нашій Україні».
Рух від Президента України потерпав, тому що він змушував рухівців відходити від НРУ України , зраджувати чорноволівські ідеали. Я пам’ятаю як Слава Стецько, перед смертю, покликала мене і сказала: «Я знаю, що ви ведете переговори про об’єднання, я вас благаю – збережіть назву Народний Рух України».
Віктор Ющенко не виконав цю історичну місію і не зміг об’єднати національні-демократичні сили. Хоча створення блоку «Наша Україна» і принесло кілька перемог – 2002-го та 2006 років. На жаль, цієї перемогою так належно і не змогли скористатися», – сказав Радіо Свобода Геннадій Удовенко.
Політик нової формації
Віктор Ющенко, безперечно, політик нової формації. Він перший вільно пішов на спілкування з журналістами, він перший відкрито демонстрував своє прагнення до європейської інтеграції України, він перший зрозумів, що шлях до нормалізації життя в країні має йти не через конфронтацію, а через суспільний договір.
Але Віктор Ющенко, на посаді Президента, також встиг яскраво продемонструвати, що йому притаманні усі риси постколоніальних, пострадянських політиків. Щось більшою мірою, щось меншою. Особливо бажання «жити розмірено» – гетьманом у спокійні часи – у своєму штучно витвореному українському раю з млинами та вуликами.
От, лише, Україна ще не заспокоїлася. І на рай не схожа.
