(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Інна Кузнецова: Маємо повідомлення про те, що Михайло Зурабов уже вручив копії вірчих грамот Петру Порошенку.
Не сталося ніяких сенсацій у тому сенсі, що немає прізвища Президента або ще чогось. Все, як годиться.
Була якась театралізація чи що в самому приїзді...
Навіщо це потрібно було, як ви вважаєте?
Олександр Литвиненко: Це створення чергового інформаційного приводу для того, щоб засвідчити своє ставлення до чинного керівництва держави, з одного боку, а з іншого боку, для того, щоб трошки підвищити статус посла, зробити його відразу медіа фігурою. Це вдається.
- Вдалося, пані Лесю?
Олеся Яхно: Думаю, що вдалося.
Але Ви правильно сказали: театралізація. Так що, я думаю, що це стосується не приїзду посла, а взагалі теми призначення посла, в цілому українсько-російських стосунків за останніх півроку-рік. Я маю на увазі писання листів… Ну, формат такий.
В цілому театралізація, пов’язана з послом, то це в логіці відносин українсько-російських за останні часи.
- Михайло Зурабов встиг поговорити з журналістами і зробити заяву в аеропорту «Бориспіль».
Михайло Зурабов: Для мене є великою честю й відповідальністю представляти президента Росії та російський народ в Україні.
Керівництво РФ переконане, що російсько-українські відносини мають значний потенціал розвитку.
Я хочу запевнити, що посольством Росії, мною особисто буде докладено максимум зусиль для реалізації цього потенціалу.
- У чому ви бачите потенціал для розвитку українсько-російських відносин?
Олеся Яхно: Складно сказати про потенціал українсько-російських відносин. Тим більше у стосунку до посла. Тому що повинна бути все-таки випрацювана лінія загальна, щоб були стосунки між керівництвом чи між окремими групами зрозумілі, і тоді посол фактично їх буде реалізовувати.
Поки що це складно сказати. Але у будь-якому разі, на мою думку, потенціал українсько-російських стосунків найближчі роки – це суто економічний потенціал.
Причому це проблема більше не України, а Росії. Оскільки за останні роки при Ющенку для Росії була дуже вигідна політична ніша – це знаходження основного ворога на пострадянському просторі.
По суті, наявність того ж Ющенка виправдовувала відсутність політики у самої Росії. І тепер, я думаю, це буде проблема не України, а в першу чергу Росії. Тому що вона вже не зможе все звалювати на «аранжевий лагєрь» і так далі.
- На що буде тепер, як каже пані Леся, звалювати Росія?
Олександр Литвиненко: Я не вважаю, що Україна може дуже багато змінити в цій ситуації. Безумовно, треба змінювати, вона буде змінюватися, стилістика. Можуть зникнути дійсно такі театральні шумові ефекти.
Але політика РФ щодо України визначена внутрішніми потребами РФ. Вона не залежить від поведінки України. Саме тому вони її достатньо послідовно проводять, реалізуючи свої інтереси, як вони їх розуміють. Це їхнє.
- Для початку вивченням пана Зурабова української мови?
Олександр Литвиненко: Це дуже позитивний жест, який доводить високу повагу офіційної Росії до української держави.
Слава тобі, Господи! Нарешті.
- Можливо, приїзд і відкладався саме через питання вивчення мови?
Олеся Яхно: Це теж такий театралізований елемент. Але в будь-якому разі я теж погоджуюся, думаю, всі погодяться, що це можна лише вітати нарешті.
Але відкладався? Всім ясно, чого він відкладався. Як кажуть, тут немає ніякої таємниці. Вже великий позитив Росії – це те, що не обраний Ющенко. Хто завгодно, аби не Ющенко.
Я думаю, що виникнуть набагато більші проблеми саме в Росії, тому що, начебто, проросійський кандидат чи проросійські кандидати, але почнеться гра, що, наприклад, ті ж обіцянки чи з російською мовою, чи ще щось, вони не будуть виконуватися під таким приводом, що от у нас немає більшості, треба змінювати Конституцію чи ще щось. Тобто, перед самою Росією постануть питання політики.
- В принципі, пан Зурабов прибув в Україну якраз перед другим туром виборів.
Це вибрано, очевидно, теж неспроста, щоб посол зміг зустрітися з обома кандидатами і щоб Росія могла показати, що вони офіційно не підтримують жодного?
Олеся Яхно: У виборах президентських, як я вже сказала, основне – це те, що не Ющенко. Це перше. Це чисто така публічна позиція, яка якимсь чином виправдовує, можливо, саму Росію в очах всього Заходу.
Ви ж бачите, що термін «Аранжевая рєвалюция», який постійно повторювався в Росії, тепер уже замінений словом «українізація». Як політичний режим.
От Путін виступав і сказав, що нам українізація – такий варіант український - не підходить. Але вже «Аранжевая рєвалюция» не звучить.
- У всякому разі для тих слухачів, які не чули цього виступу Путіна, потрібно, очевидно, роз’яснити, що мав на увазі пан Путін.
Він мав на увазі зовсім не українізацію РФ.
Олександр Литвиненко: Власне, я хочу підтримати пані Лесю і сказати, що, до речі, цим висловом «українізація» Володимир Володимирович Путін чітко підтвердив перемогу Помаранчевої революції як такої, коли з одного табору ми перенесли всі ці негативні моменти, як з точки зору Кремля, на всю Україну. Це перший момент.
Другий момент. Давайте подивимося, Україна протягом 19 років незалежності, більш послідовно, менш послідовно, але проводить один і той самий курс, починаючи з 1992 року, з обрання Кравчука.
Було дуже багато якихось відходів вліво, вправо, блукання і так далі, але курс один і той самий. Це засвідчує що? Що цей курс відповідає інтересам українського суспільства і українських, насамперед, еліт. І відповідно будь-який новий Президент буде змушений тим чи іншим чином проводити той самий курс. Питання лише у стилістиці.
Олеся Яхно: Абсолютно.
- А в чому полягають інтереси Росії в Україні? Як на ваш погляд, на сьогоднішній день що потрібно буде чи Михайлу Зурабову, чи панам Медведєву і Путіну зараз вирішувати в Україні?
Олександр Литвиненко: Насамперед ми мусимо усвідомлювати, що Росія як така – це дуже велика країна. Різні прошарки, різні групи в цій країні мають свої інтереси стосовно України.
Зараз, виходячи з конституції РФ, з її особливостей, її чинного політичного режиму, глашатаєм цих інтересів виступає Кремль і персонально президент РФ, прем’єр-міністр РФ. Їхні інтереси дуже чітко сформульовані в концепції зовнішньої політики РФ, прийнятої 2008 році, і концепції стратегії національної безпеки РФ, прийнятої нещодавно.
Про що йдеться? Йдеться про те, що Україна входить в зону, привілейованих інтересів РФ. Власне, російське керівництво має право вето, право впливу на важливі політичні, економічні рішення України.
Чи можливе досягнення абсолютне такого формулювання інтересів? Я не думаю, бо в такій постановці вони суперечать інтересам, умовно кажучи, господарів України, тих, хто володіє нашими «заводами-параходами».
- Але ці інтереси – це такі ілюзійні інтереси, як повернення України в єдину державу.
Олександр Литвиненко: Ні, що Ви!
Тут не можна не погодитися з висловом Бжезинського в газеті «Виборчій», де він сказав, що, власне, анексія неможлива і «газова війна» – це не наступ танків.
Це вже величезний прогрес. Є спроба сформувати, умовно кажучи, васальну державу.
Наскільки це вдасться? Залежить від самої України…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Інна Кузнецова: Маємо повідомлення про те, що Михайло Зурабов уже вручив копії вірчих грамот Петру Порошенку.
Не сталося ніяких сенсацій у тому сенсі, що немає прізвища Президента або ще чогось. Все, як годиться.
Була якась театралізація чи що в самому приїзді...
Навіщо це потрібно було, як ви вважаєте?
Олександр Литвиненко: Це створення чергового інформаційного приводу для того, щоб засвідчити своє ставлення до чинного керівництва держави, з одного боку, а з іншого боку, для того, щоб трошки підвищити статус посла, зробити його відразу медіа фігурою. Це вдається.
- Вдалося, пані Лесю?
Олеся Яхно: Думаю, що вдалося.
Але Ви правильно сказали: театралізація. Так що, я думаю, що це стосується не приїзду посла, а взагалі теми призначення посла, в цілому українсько-російських стосунків за останніх півроку-рік. Я маю на увазі писання листів… Ну, формат такий.
В цілому театралізація, пов’язана з послом, то це в логіці відносин українсько-російських за останні часи.
- Михайло Зурабов встиг поговорити з журналістами і зробити заяву в аеропорту «Бориспіль».
Михайло Зурабов: Для мене є великою честю й відповідальністю представляти президента Росії та російський народ в Україні.
Керівництво РФ переконане, що російсько-українські відносини мають значний потенціал розвитку.
Я хочу запевнити, що посольством Росії, мною особисто буде докладено максимум зусиль для реалізації цього потенціалу.
- У чому ви бачите потенціал для розвитку українсько-російських відносин?
Олеся Яхно: Складно сказати про потенціал українсько-російських відносин. Тим більше у стосунку до посла. Тому що повинна бути все-таки випрацювана лінія загальна, щоб були стосунки між керівництвом чи між окремими групами зрозумілі, і тоді посол фактично їх буде реалізовувати.
Олеся Яхно: Потенціал українсько-російських стосунків найближчі роки – це суто економічний потенціал.
Причому це проблема більше не України, а Росії. Оскільки за останні роки при Ющенку для Росії була дуже вигідна політична ніша – це знаходження основного ворога на пострадянському просторі.
По суті, наявність того ж Ющенка виправдовувала відсутність політики у самої Росії. І тепер, я думаю, це буде проблема не України, а в першу чергу Росії. Тому що вона вже не зможе все звалювати на «аранжевий лагєрь» і так далі.
- На що буде тепер, як каже пані Леся, звалювати Росія?
Олександр Литвиненко: Я не вважаю, що Україна може дуже багато змінити в цій ситуації. Безумовно, треба змінювати, вона буде змінюватися, стилістика. Можуть зникнути дійсно такі театральні шумові ефекти.
Але політика РФ щодо України визначена внутрішніми потребами РФ. Вона не залежить від поведінки України. Саме тому вони її достатньо послідовно проводять, реалізуючи свої інтереси, як вони їх розуміють. Це їхнє.
- Для початку вивченням пана Зурабова української мови?
Олександр Литвиненко: Це дуже позитивний жест, який доводить високу повагу офіційної Росії до української держави.
Слава тобі, Господи! Нарешті.
- Можливо, приїзд і відкладався саме через питання вивчення мови?
Олеся Яхно: Це теж такий театралізований елемент. Але в будь-якому разі я теж погоджуюся, думаю, всі погодяться, що це можна лише вітати нарешті.
Але відкладався? Всім ясно, чого він відкладався. Як кажуть, тут немає ніякої таємниці. Вже великий позитив Росії – це те, що не обраний Ющенко. Хто завгодно, аби не Ющенко.
Я думаю, що виникнуть набагато більші проблеми саме в Росії, тому що, начебто, проросійський кандидат чи проросійські кандидати, але почнеться гра, що, наприклад, ті ж обіцянки чи з російською мовою, чи ще щось, вони не будуть виконуватися під таким приводом, що от у нас немає більшості, треба змінювати Конституцію чи ще щось. Тобто, перед самою Росією постануть питання політики.
- В принципі, пан Зурабов прибув в Україну якраз перед другим туром виборів.
Це вибрано, очевидно, теж неспроста, щоб посол зміг зустрітися з обома кандидатами і щоб Росія могла показати, що вони офіційно не підтримують жодного?
Олеся Яхно: У виборах президентських, як я вже сказала, основне – це те, що не Ющенко. Це перше. Це чисто така публічна позиція, яка якимсь чином виправдовує, можливо, саму Росію в очах всього Заходу.
Ви ж бачите, що термін «Аранжевая рєвалюция», який постійно повторювався в Росії, тепер уже замінений словом «українізація». Як політичний режим.
От Путін виступав і сказав, що нам українізація – такий варіант український - не підходить. Але вже «Аранжевая рєвалюция» не звучить.
- У всякому разі для тих слухачів, які не чули цього виступу Путіна, потрібно, очевидно, роз’яснити, що мав на увазі пан Путін.
Він мав на увазі зовсім не українізацію РФ.
Другий момент. Давайте подивимося, Україна протягом 19 років незалежності, більш послідовно, менш послідовно, але проводить один і той самий курс, починаючи з 1992 року, з обрання Кравчука.
Було дуже багато якихось відходів вліво, вправо, блукання і так далі, але курс один і той самий. Це засвідчує що? Що цей курс відповідає інтересам українського суспільства і українських, насамперед, еліт. І відповідно будь-який новий Президент буде змушений тим чи іншим чином проводити той самий курс. Питання лише у стилістиці.
Олеся Яхно: Абсолютно.
- А в чому полягають інтереси Росії в Україні? Як на ваш погляд, на сьогоднішній день що потрібно буде чи Михайлу Зурабову, чи панам Медведєву і Путіну зараз вирішувати в Україні?
Олександр Литвиненко: Насамперед ми мусимо усвідомлювати, що Росія як така – це дуже велика країна. Різні прошарки, різні групи в цій країні мають свої інтереси стосовно України.
Зараз, виходячи з конституції РФ, з її особливостей, її чинного політичного режиму, глашатаєм цих інтересів виступає Кремль і персонально президент РФ, прем’єр-міністр РФ. Їхні інтереси дуже чітко сформульовані в концепції зовнішньої політики РФ, прийнятої 2008 році, і концепції стратегії національної безпеки РФ, прийнятої нещодавно.
Про що йдеться? Йдеться про те, що Україна входить в зону, привілейованих інтересів РФ. Власне, російське керівництво має право вето, право впливу на важливі політичні, економічні рішення України.
Чи можливе досягнення абсолютне такого формулювання інтересів? Я не думаю, бо в такій постановці вони суперечать інтересам, умовно кажучи, господарів України, тих, хто володіє нашими «заводами-параходами».
- Але ці інтереси – це такі ілюзійні інтереси, як повернення України в єдину державу.
Олександр Литвиненко: Ні, що Ви!
Тут не можна не погодитися з висловом Бжезинського в газеті «Виборчій», де він сказав, що, власне, анексія неможлива і «газова війна» – це не наступ танків.
Це вже величезний прогрес. Є спроба сформувати, умовно кажучи, васальну державу.
Наскільки це вдасться? Залежить від самої України…
(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
